Шекспір Вільям - Коріолан, Шекспір Вільям

Він — лев,
На нього полювати — честь.
1-й сенатор Приймай же
З Комінієм команду в цій війні.
Коміній Ти обіцяв раніше.
Марцій Так, мій пане,
Я вірний слову. Лартію, ти ще раз .
Побачиш нашу зустріч з Туллом. Що?
Злякавсь? Виходиш з гри?
Лартій Та ні! Скоріше,
На милицю одну зіпершись, буду
Другою битися, ніж мав би збоку
Стояти!
Мененій От справдешня кров!
1-й сенатор Ходімо!
Ходім на Капітолій, там, я знаю,
Нас добрі друзі ждуть.
Лартій .
(до Комінія)
Іди вперед.
(До Марція)
Йди за Комінієм, ми — за тобою,
Ти — перший серед нас.
Коміній Шляхетний МарцінІ
1-й сенатор
(до городян)
Геть, по домах!
Марцій Та ні, хай з нами йдуть!
Багато збіжжя мають вольски — ми
Пошлем на них своїх щурів отари,
Хай струблять їхні житниці. Шановні
Бунтівники! Явити є нагода
Своє геройство, прошу вас за нами.
Сенатори, Коміній, Марцій, Лартій і Мененій виходять. Городяни нишком роз"
ходяться.
Сіціній Чи ж є зарозуміліший на світі
За Марція?
Брут Він в цьому незрівнянний.
Сіціній Коли трибунами нас обирали...
Брут Ти бачив, як горіли в нього очі,
Як зблідли губи?
Сіціній Чув я тільки кпини.
Брут Він кпитиме й з богів!
Сіціній Від гніву й люті
, Він висміє і місяць соромливий!
Брут Хай пожере його війна! Відвага
Його нестерпним робить.
Сіціній Це натура!
Він, успіхом розбещуваний, буде
Зневажливо топтати власну тінь;
Дивуюся, як зможе він в поході
Свою пиху надмірну підкорити
Комінію.
Брут Ту неймовірну славу,
Якої він жадає, ні здобути,
Ні втримати інакше неможливо,
Як лиш зайнявши друге місце. Перший
Відповідатиме за всі невдачі,
Його засудить Марцій легковажно:
"От якби я командував цим ділом,
Тоді..." ,
Сіціній А як діла складуться добре,
Чутки, що тільки Марцієм живуть,
Комінія позбавлять всіх заслуг.
Брут Бере на себе Марцій половину
Заслуг Комінія, заслуг чужих,
А помилки,і втрати, і поразки
Творитимуть лиш Марцієві славу,
Якої він не гідний.
Сіціній Ну, ходімо,
Побачим, як готується похід,
Як той шаленець діє там.
Брут Ходімо!
Виходять.
СЦЕНА 2
Коріоли. Сенат.
Входять Тулл Авфідій і сенатори.
1-й сенатор Так, значить, ти, Авфідію, гадаєш,
Що хтось доносить в Рим про наші плани,
І все там знають?
Авфідій А хіба не так?
Хіба не завжди дізнавались в Римі
Про наші тайні плани ще до того,
Як ми їх здійснювати починали,
Ховаючи перед всіма? Одержав
Я три дні тому звідти... от, згадаю...
Та ні, я краще покажу вам лист:
"Вони зібрали сили, та не знати,
Чи їх на захід, чи на схід спрямують;
Тут голод, повстає народ, чутки,
Що сам Коміній буцімто й твій ворог
|Кай Марцій,— Рим ненавидить його
Ще більше, аніж ти,— і Тітус "Партій,
Найсміливіший з римлян,— трійка ця
Керує готуванням до походу,
Найвірогідніше, супроти тебе,
Май на увазі!.."
1-й сенатор Наше військо в полі,
І завжди знали ми, що Рим готовий
Зустріти нас...
Авфідій Та наміри свої
Ховали й не вважали це безглуздям,
Хоч всі вони ще в зародку були
Відомі Римові. Це викриття
Не дасть свого нам досягти,— а в нас
Була мета здобути міст багато,
Допоки Рим дізнається, що ми
На нього йдем.
2-й сенатор Авфідію шляхетний!
До наших військ іди, командуй ними;
Дозволь нам захищати Коріоли
Самим, якщо візьмуть в облогу місто;
І лиш тоді на поміч нам приходь
Із армією... та вони, побачиш,
Не мають сил...
Авфідій О, сумніваюсь в цьому!
Я певен, навіть більше,— їхнє військо
Вже йде на нас. Мужі! Ходіть здорові!
Якщо я стріну Марція — між нами
Є клятва,— будем битися, допоки
Один не згине.
Всі Хай боги тобі
Допомагають.
Авфідій Хай же й вас боги
Побережуть.
1-й сенатор Прощай!
2-й сенатор Прощай!
Усі Прощай!
Виходять.
CЦEHA З
Рим. Кімната в домі Марція.
Входять Волумнія та Віргілія, мати й дружина Марція. Сідають на
низенькі стільчики, беруться до вишивання. ,
Волумнія Прошу тебе, дочко, заспівай, будь веселіша. Як-
би мій син був моїм чоловіком, я більше раділа б його відсут-
ності, ніж обіймам на ложі, бо коли він не дома, то здобуває
славу, а коли обіймає, то доводить лише, що кохає тебе. Коли
він був ще тендітним хлопчиком, єдиною дитиною мого лона, ко-
ли отроцькою вродою привертав до себе погляди, коли жодна
мати не пустила б від себе й на годину свого сина, хоч би її бла-
гали всі королі світу,— я з радістю дозволяла йому йти на будь-
яку небезпеку, де можна було здобути славу. Я знала, він ство-
рений для слави, що повинна будити й бентежити його душу, інакше
він буде подібний лише до гарненької картини, якою прикра-
шають стіну. Я сама його послала на жорстоку війну, і він по-
вернувся, гордо несучи голову, оповиту вінком з дубового листя.
Кажу тобі, дочко, я менше раділа, дізнавшись, що народила хлоп-
ця, ніж тоді, коли мій син довів, що він — справжній муж.
Віргілія А якби він загинув на війні? Що тоді?
Волумнія Тоді його добра слава була б моєю дитиною.
В ній було б моє потомство. Клянусь тобі, якби я мала дванад-
цятеро синів, так само дорогих, як твій і мій коханий Марцій,
я воліла б, щоб одинадцятеро згинуло, боронячи вітчизну, ніж
мав би хоч один, розніжений самолюбним лінивством та розкоша-
ми, ухилитися від участі в боях!
Входить служниця.
Служниця Моя господине, шляхетна Валерія прийшла тебе
відвідати.
Віргілія Дозволь мені піти.
Волумнія Ні, будь зі мною.
Я ніби чую барабани мужа
Твого, що гордо ринувся до бою,
Я бачу, як волочить за волосся
Він по землі Авфідія, а вольски
Від нього, наче діти від ведмедя,
Тікають. Марцій тупає ногою,
Кричить: "Вперед, нещасні страхопуди,
Зачаті в Римі, та— від переляку!"
Він закривавлене чоло втирає,
Мов жнець, що мусить або поле зжати,
Або лишитись без платні.
Віргілія О, горе!
Скривавлене чоло! Не треба крові!
Волумнія Мовчи, дурна! Кров мужу личить більше,
Ніж золото трофеїв. Грудь Гекуби,
Що годувала Гектора, не краща
За скроню Гектора, коли із неї
Кров бризнула на еллінські мечі,
їх зневажаючи... Скажи Валерії,
Що ми її готові привітати.
Служниця виходить.
Віргілія О небеса! Рятуйте мого мужа
Від лютого Авфідія!
Волумнія Мовчи!
Авфідія повергне він на землю,
Йому коліном на горлянку стане.
Повертається служниця з Валерією, з ними входить візник.
Валерія Добрий день вам, жінки шановні!
Волумнія Вітаю, мила Валеріє!
Віргілія Я рада бачити тебе!
Валерія Як здоров'я?! Гарні з вас домосиди! Що ви тут
робите? Яке чудове шиття! А як твій маленький син?
Віргілія Дякую. Добре. Він здоровий.
Волумнія Його більше тягне до мечів та до барабанів, ніж
до навчання.
Валерія Авжеж, син свого батька. Хлопець на славу.
Правда, я спостерігала за ним в середу десь півгодини — в нього
рішучий вираз обличчя. Я бачила, як він біг за золотистим мете-
ликом; коли піймав його, то випустив, потім знову біг, ловив
і випускав, і так багато разів. А коли впав, це, мабуть, його роз-
лютило, він зціпив зуби і розірвав метелика. Еге ж, роздер на
шматочки!
Волумнія Батькова натура!
Валерія Справді, благородне дитя!
Віргілія Пустун, та й годі.
Валерія Відкладіть своє шиття. Ходімо! Я хочу, щоб ви
пополудні розважилися зі мною, забули домашні клопоти.
Віргілія Ні, ласкава подруго, я не вийду з дому.
Валерія Не вийдеш з дому?
Волумнія Вийде, вийде.
Віргілія Не проси, не вийду. Не вийду за поріг, доки мій
господар не повернеться з війни.
Валерія Ну от! Нерозумно себе так ув'язнювати. Ходім,
треба відвідати одну добру жінку, що лежить після пологів.
Віргілія Хай до неї швидше повертається здоров'я, мої
молитви будуть із нею, а я — ні.
Волумнія Але чому, скажи нарешті, прошу тебе!
Віргілія Ну, ясно, не тому, що я лінуюсь чи не люблю її.
Валерія Ти станеш другою Пенелопою, але знай, кажуть,
Що від напряденої за відсутності Одіссея пряжі вся Ітака на-
повнилася міллю. Ходімо! А шкода, що твоя тканина не така чут-
лива, як твій пальчик, тоді б ти зжалилася над нею й перестала
П колоти. Ходім, ти мусиш піти з нами.
Віргілія Ні, ні, даруй, я все-таки не піду.
Валерія Підеш, підеш, бо я маю новини про твого чо-
ловіка.
Віргілія О ласкава подруго, не жартуй. Новини ще не
могли дійти.
Валерія Я не жартую. Вночі надійшли вісті від нього.
Віргілія Правда?
Валерія Щира правда. Я чула, як один сенатор говорив.
Новини такі: вольски виступили в поле, проти них пішов полко-
водець Коміній з частиною римських сил. Твій муж і Тіт Лартій
взяли в облогу Коріоли. Вони вважають, війна буде коротка й пе-
реможна. Це правда, слово честі! Прошу, ходімо з нами!
Віргілія Пробач мені, дорога Валеріє, я слухатимусь те-
бе у всьому, але аж по війні.
Волумнія Облиш її. Своїм настроєм вона зіпсує нам роз-
ваги і всі радощі.
Валерія Я так само думаю. Прощай. Ходім, шляхетна
пані! Ще раз прошу тебе, Віргіліє, не будь така поважна, ходи
з нами.
Віргілія Ні, чесне слово, не можу. Бажаю гарної забави.
Валерія Ну що ж, бувай здорова.
Виходять.
СЦЕНА 4
Під Коріолами.
Входять Мар цій і Тіт Лартій, з ними — воєначальники, воїни,
барабанщики, прапороносці. Назустріч їм — гонець.
Марцій Гонець! Б'юсь об заклад — була вже битва!
Лартій Коня — що ні!
Марцій Коня — що так!
Лартій Хай буде!
Марцій Скажи, Коміній з ворогом зіткнувся?
Гонець Вони зійшлись, та бій не починали.
Лартій Кінь мій.
Марцій Я викуплю його у тебе,
Лартій Я не продам, хіба тобі позичу
На років п'ятдесят. Займімось містом.
Марцій До наших військ далеко?
Гонець Миля з гаком.
Марцій Ми вчуєм їх, і нас вони почують.
Скінчити, Марсе, поможи нам швидко,
Щоб ми могли з гарячими мечами
Прийти на поміч тим, що в полі. Сурми!
Сурмлять гасло переговорів. На фортечних мурах з'являються два сенатори
та воїни вольсків.
Де Тулл Авфідій? В місті? За стіною?
1-й сенатор Його нема так само, як нема
Людини, щоб тебе боялась менше,
Ніж він. Ти чуєш?
Чути барабани в місті.
Кличем нашу молодь!
Волієм порозвалювати мури,
Ніж зачинятися від вас. Ворота
На вигляд замкнені, але насправді
Ми їх підперли очеретом. Руште —
Самі відчиняться! Ти чуєш, чуєш?
Чути здалека звуки бойових сурем.
То наш Авфідій! Добиває він
Частину армій ваших.
Марцій Так, там битва!
Лартій Хай брязкіт бою буде нам наказом!
Драбини!
З'являються вольски й проходять по сцені.
Марцій 3 нас глузують! Вийшли з міста!
Тепер — на серце щит — і просто в битву!
Та хай те серце буде від щита
Твердіше! Мужній Лартію, вперед!
Погордою стрічають нас! Я гину
Від лютості! До бою, друзі, браття!
Хто відступатиме, того за вольска
Вважатиму і вийду проти нього —
Він познайомиться з моїм мечем!
Звуки бойової тривоги.