Щербаненко Джорджо - Приватна Венера, Щербаненко Джорджо

Я добре знаю його спосіб життя, він ніколи не зіграв ні з ким партії в теніс, ніколи не ходив до плавального басейну, спортивного клубу чи на бал-маскарад у гурті приятелів. Коли в нього з'явивсь автомобіль, сідав за кермо і ганяв сам-один автострадою. Єдина його нормальна пристрасть — це любов до швидкої їзди. Отож, якщо він колись розіб'ється, проблема алкоголізму розв'яжеться сама собою.

Зажурений імператор замовк. Чекати продовження його розповіді довелося довгенько.

— Я все робив, аби віднадити його від чарки,— сказав Аузері й заходився розбивати на розділи книгу своєї недолі. — Спершу вмовляв. Пустив у хід цілу систему переконання. Щоправда, в житті мені доти не траплявся ніхто, кого б можна було вмовити словами, але я вирішив спробувати. Як запевняють психологи, молодих краще переконувати, ніж приборкувати, проте всі мої найпереконливіші слова відскакували від його дерев'яного лоба. Я говорив, а він пив. Потім я вдався до системи обмежень. Ніяких грошей, невідлучно провів з ним майже два тижні, ми були в Санкт-Моріці, годинами дивились на лебедів, сидячи край озера під парасольками, бо весь час дощило, але він усе одно примудрявся пити; пив уночі, бо спали ми кожен у своєму номері, спиртне, мабуть, йому приносив якийсь посильний чи служник готелю нишком від мене, і вранці син був п'яний як чіп.

Вікно на другому поверсі приковувало їхні погляди: з усієї кімнати п'янички видніла лише яскрава світляна пляма на стелі.

— Третя система,— сказав Аузері,— принесла не кращі наслідки. Вона будувалася на тілесній карі. Від ляпасів, потиличників і штурханів людина: як правило, захищається. П'яного завжди чекали духопелики, та ще й добрячі. Син їх зносив, бо ж я, за найменшої непокори, прибив би його. Після чергової лупки він завжди плакав, слізно доводив мені, що хотів би втриматися, але не може, і не його це вина. Отож довелося відкинути і цю систему.

— Інших засобів не пробували?

— Ні. Ще консультувався з лікарем, і той сказав мені, що нема іншої ради, як улаштувати сина в наркологічну клініку.

— Звичайно, там би його підлікували, але після повернення він знову запив би. Проте це припущення зробив не Дука — це зробив Аузері.

— Я вже про клініку думав, але якщо після курсу лікування він зап'є знову, то питиме вже не сам. Він потребує друзів і жінок. — Аузері знову почастував Дуку сигаретою, дав припалити, і вони закурили. В навколишній темряві тепер відчувалася вогкість, темряви й вогкості не боялися лише яскраві вогні вілли в глибині алеї. — Жінок у першу чергу. Я жодного разу не бачив його з дівчиною. Прошу зрозуміти мене правильно. Жінки йому подобаються, він так ласо на них поглядає. Схоже, що вдається до послуг професіоналок. Але він такий відлюдько, поводитися з дівчатами не вміє. Я ж бачу, як вони йому бісики пускають, та й, зрештою, чим мій син не жених, але при жінках бентежиться, мовчить, мов язика проковтнув. Не подумайте, що він якийсь псих. Нічого подібного. Армію відбув нормально, і служив рядовим, а не якимось там сержантом. Однополчани на перших порах спробували з нього збиткувати: чого цурається всіх? І що ж, після того, як він трохи не розбив голову одному й зламав два ребра другому, йому дали спокій. Мій син цілком нормальний, просто удавсь у матір, мати теж була така, ні дружби, ні знайомств, усе життя просиділа вдома. Щоб вона пішла в гості чи кудись на прийом — це була неабияка подія. Вади передаються в спадок, зате чесноти мають рецесивний ген. Коротше, то якась форма біологічної ентропії.

Маленький імператор з розпачу махнув рукою, в пітьмі ця рука ледь видніла, тільки вже не жива, а розмита і фосфорна, мов ектоплазма, саме втілення розпачу.

— Лишається зробити останню спробу,— промовив Аузері. — Приставити до нього людину, яка стала б йому й другом, і лікарем і робила б усе можливе, аби він перестав пити,— просто фізично перешкоджала б йому цим займатися, навіть у туалеті ловила б його. За який час, хай навіть рік на це піде, і якими методами все робитиметься — байдуже. При цьому ви можете навіть убити його: краще мертвий син, ніж син алкоголік.

У тюрмі стаєш іще й мудрий, і слова там не розминаються з ділом. А от у вільному житті, непідцензурному, цілковите стирання і знецінення слова як у промовців, так і слухачів: люди базікають, що слина на язик принесе, а слухають через верх. Проте Аузері був не такий. Саме тому й збудив у Дуці симпатію до себе: хоч як йому було боляче й гірко, він стримував себе зусиллям залізної волі.

— Людиною, приставленою до вашого сина, щоб бути йому й приятелем, і лікарем, маю стати, очевидно, я...

— Саме так, це спало мені на думку вчора. Мій друг доктор Карруа в курсі моїх справ, і вчора, коли мене викликали до квестури, я заглянув у його кабінет.

Це він сказав мені про вас і попросив підшукати вам місце в Монтекатіні. Отож робота вам у Монтекатіні, якщо побажаєте, знайдеться, я вже подбаю. Але сяйнуло: сама доля посилає мені того, хто допоможе врятувати мого сина.

Ага, он воно як, якщо тебе три дні тому звільнили з каторги, значить, ти безвідмовний, ти всеїдний, тобою всі дірки затикатимуть. Але доктор Карруа таки хвацький дядько, завдяки йому є що вибирати. Карруа вже встиг підшукати йому фармакологічну фірму, для медика, вигнаного на вулицю, робота ідеальна, валіза з набором зразків, автомобіль із написом "Чіба" або "Фарміта-лія", об'їзди окружних лікарів і аптекарів — навряд чи це краще, ніж лікарська практика. Тепер новий вибір. Якщо рвешся до чогось незвичайного, приймай

пропозицію інженера Аузері: візьмись до того алкоголіка, вилікуй його, постав на ноги, зроби корисну суспільну справу. Якщо ж тобі вже не до таких подвигів спокути, проси в Аузері місце в Монтекатіні: сідай за один із столів у тих затишних кабінетиках, це саме до пари такому егоїстові, як ти, такій зневіреній у всьому людині. Але в тюрмі робишся ще й вразливим, дратівливим. Ніби спокійно, але водночас і роздратовано Дука Ламберті кинув:

— А чому саме я? Вашому синові міг би придатися будь-який інший лікар.

— Навряд,— відповів Аузері. Він теж роздратувався. — Мені потрібна надійна людина. Ось на вас, якщо зважити на відгуки доктора Карруа, я можу покластися цілком. Що ви заслуговуєте на довіру, я відчув інтуїтивно ще до того, як побачив вас на оцій лаві з камінцями в жмені.

Відчувши з тону, що це слова не порожні, Дука відразу ж заспокоївся; приємно було все-таки мати справу з нормальною людиною після спілкування з нікчемами — головним лікарем у шапочці, який оперував, розповідаючи сороміцькі анекдоти, прокурором, що в своїй заключній промові щоразу хитав головою, вимовляючи його ім'я: "...просто неймовірно, як доктор Дука Ламберті може триматися за таку дитинну версію. Доктор Дука Ламберті,— і знов похитування головою,— або простодушніший, або хитріший, ніж здається. Доктор Дука Ламберті,— знайоме вже похитування головою — ну, просто блазнює, та й годі". Аузері ж можна було слухати, він виявився нормальною людиною.

— Інший лікар ще спекулюватиме на лихові, розпустить язика,— сказав Аузері. — Про запої сина відомо лише кільком моїм щирим друзям. Знаєте, через лікаря підуть гуляти плітки по всіх вітальнях, віталеньках і альковах міланського бомонду. А от ви не базіка, а людина мисляча. Пересічний ескулап нічого іншого не придумає, як напомповувати хлопця пігулками та впорскуваннями, а через тиждень покине його, і все вернеться на круги свої. Пігулок і впорскувань мені не треба. Мені потрібен друг і непідкупний вартовий. Це моя остання спроба. Якщо вона провалиться, я позбавлю його всіх прав.

Аж ось коли почалось найцікавіше! Але котра вже година й де вони? Дука Ламберті роззирнувся довкола. Якийсь вогкий і темний куточок Бріанци, узбіччя пагорба, до нього ліпиться, ніби з'їжджаючи вниз, вілла, і в цій віллі молодик припадає до пляшки віскі. Ось де вони!

— Чи можу я,— озвався Дука,— дещо запитати?

— О, прошу вас! — заохотив його Аузері.

— Ви сказали, ваш син запив рік тому. А раніше не пив? Невже пляшка почалася з доброго дива?

— Та ні, раніше він теж випивав, але принагідно, дозволяв собі таке двічі-тричі на місяць не більше. Гріх кидати тінь на покійну матір, але цей подарунок дістався йому від неї.

— А потім ви казали, ніби ваш син не знався ні з друзями, ні з дівчатами, мав звичку пити сам-один?

— Так воно і є, він і зараз пиячить сам-один у себе в кімнаті. Але це самотнє пияцтво пояснюється тільки браком товариства. Він хоче забутися.

— А ще ви казали, що син, попри видимість, хлопець нормальний. Припустімо, що це так. Але чого б то нормальний хлопець вкидався з доброго дива в горілку? Отже щось його та змусило розпитися по-чорному? Скажімо, жінка. Знаєте, художники в наших журналах люблять малювати чоловіків, які топлять у чарці неподілене кохання.

Рука Аузері ще раз підвелася, захиталася у пітьмі — це він провів нею перед власним обличчям.

— Я якось був спробував з'ясувати це. В нашому міланському домі є камін, та такий старосвітський, що при ньому збереглася кочерга. А на обличчі в сина лишився слід від тієї кочерги, ви можете й зараз це побачити, позначка зовсім свіжа. Я спитав у сина, що цьому виною — ревнощі, зведення порахунків чи, може, аборт,— він каже — це ненавмисно. І я повірив, бо знаю його лагідну вдачу.

Виходить, і справді дивакуватий хлопець.

— Пробачте, інженере, але зараз у мені озвався лікар,, колишній лікар треба додати, лікар-розстрига... Ви казали, ваш син із дівчатами не водився, лише з професіоналками. А тепер уявіть собі: він заразився венеричною хворобою, подумав, що пропав, і з горя почав пити. Сьогодні сифіліс цілком виліковний, не те що колись, але через молодість, необізнаність усе сприймається в чорних барвах.

— У мене теж закралися були такі підозри, і я ще чотири місяці тому показав його лікарям. Усі огляди й аналізи він пройшов. Жодної заразної хвороби, навіть натяку, в нього не виявлено.

Отже до зеленого змія Аузері-молодшого привів не страх перед хворобою.

— А як пояснює це він сам? Чи виправдовується?

— Він такий принижений і розтоптаний. Клянеться, що хотів би утриматись і не може. На всі мої ляпаси лише приказує: "Так мені й треба! Так мені й треба!" — і заливається слізьми.

Ну що ж, пора зважуватися.

— Синові казали про мене?

— Авж.еж..

Він так охоче підтверджував, отже, був певний себе.

— Я сказав про надійного лікаря, і він пообіцяв виконувати всі ваші вказівки.