Василь Врублевський - В обіймах імператриці

ЧУЛКОВ (спокійно, але услужливо). Слухаю вас, ваша величносте.

ЄЛИЗАВЕТА (пильно, із неабияким інтересом розглядаючи його вбрання). Куди це ти так вирядився? (до Ізмайлової). Ти тільки поглянь, який франт мій камергер! У тебе, бува, не виникло при його появі деяких асоціацій?

ІЗМАЙЛОВА (стенає плечем, невпевнено). Та начебто ні…

ЄЛИЗАВЕТА. А мене аж пересмикнуло.

ІЗМАЙЛОВА (підходить до Чулкова, обдивляється з усіх боків, обертається до Єлизавети). Пробач мені, але, чесно кажучи, нічого не второпаю. Вбрання як вбрання, нічого особливого…

ЄЛИЗАВЕТА (знервовано). Нічого особливого! Звісно, вбрання як вбрання… Та й ні при чому тут воно… Тільки й усього, що нове… (до Чулкова, зриваючись на повискування) Це ти зумисне, так? Спеціально влаштував цей маскарад?

ЧУЛКОВ (пітніючи від зніяковіння). Боронь Боже… Як можна… Чим я завинив, ваша величносте? Ну, пошив… Так за свої ж!

ЄЛИЗАВЕТА (шаленіючи ще більше). Яке мені діло, за чиї! Ти от що скажи: зумисне нап’ялив саме зараз? Нап’ялив, щоб нагадати мені про учорашню асамблею і Лопухіну? (підбігає до Чулкова, розмахує кулаками перед його обличчям) Геть розпустився! Оце така твоя дяка за мою доброту!

Чулков намагається щось сказати у своє виправдання, але Єлизавета затуляє долонею йому рота.

Мовчи!

ІЗМАЙЛОВА (намагаючись розрядити ситуацію). І правильно! Вмегель йому, щоб аж чортам стало тісно!

ЧУЛКОВ (розпачливо, гугнячи з-під Єлизаветиної долоні, яка все ще затуляє йому рота). За що, ваша милосте?

Єлизавета відсмикує руку і вмить заходиться сміхом.

ЄЛИЗАВЕТА. Якби було за що – убила б!

ЧУЛКОВ (витираючи рукавом піт з обличчя). Дякую, ваша величносте…

ЄЛИЗАВЕТА (примирливо). Гаразд, гаразд, не злися!

ЧУЛКОВ. Та не злюсь я… Чого мені злитися… (отямившись, осмілівши) Але ж і жарти… жарти у вас, скажу я вам, ваша величносте!

ЄЛИЗАВЕТА (сміється). Жарти? Хіба це жарти, Чулков? Це просто пустощі. От батечко мій, царство йому небесне, імператор Петро, той умів жартувати.

ЧУЛКОВ (хапаючись за серце). Що так то так… Начувані, аякже…Слава Богу, із причини малолітства свого не довелося при батечці служити… А то чи й дожив би…

ЄЛИЗАВЕТА. Ну годі, годі! Розпатякався… Штани хоч (несподівано мацає Чулкова між стегнами) сухі? Здається, сухі. А то жаль було б обновки!

Чулков, ніяковіючи, відступає крок назад. Ізмайлова пирхає уїдливим смішком.

ІЗМАЙЛОВА (тицяючи пальцем у бік Чулкова). Ой-ой-ой! Які ми сором’язливі! Вже й не торкнися навіть!

ЄЛИЗАВЕТА (різко). Ну все, жарти кінчились! (до Чулкова) Відішли за Анькою Лопухіною з наказом зараз же їй з’явитися до мене… (з притиском) сюди! (різкий акцентований жест виструнченим вказівним пальцем згори вниз, у підлогу) І щоб була у тому ж платті, що учора на асамблеї!

ЧУЛКОВ. Зволите виконувати?

ЄЛИЗАВЕТА (роздратовано). Ти ще тут?

Чулков зникає.

ІЗМАЙЛОВА. Відчуває моє серце: щось ґрандіозне ти замислила…

ЄЛИЗАВЕТА. Замислила. Наберись трохи терпіння, скоро все сама побачиш… (неквапом піднімає руки, задоволено потягується)