Олександр Олесь - Кому повім печаль мою, Олександр Олесь

всюди вороги!

Ідіть, тут казка навкруги!»

 

Прийшли по трупах, по кістках,

З мечами, з кров՚ю на мечах.

Співали їм пісні вітри,

Казки шуміли прапори.

 

На камінь впали, сон міцний...

Ось-ось засяє день ясний,-

Роботи стане всім рукам,

Величний ми збудуєм храм.

 

А вранці встали - знов війна.

«До зброї! - кличе Сатана.-

Для храму місце! Скелі скрізь».

І знову море крові й сліз.

 

І знову крик: «До боротьби!»

І впали скелі і дуби,

І чорні круки і орли,

Обнявшись крилами, лягли.

 

«Будуймо храм!» - лунає крик.

Але вояк до бою звик,

Майстри ж… ці впали, ті в лісах,

А в решти сльози на очах.

 

Гуртом далеко на горі

Ідуть в долину косарі.

І долітає пісня їх,

Так, наче стогін, наче сміх.

 

Не стало хліба - знов війна.

Кричить «до зброї!» Сатана,

Палають села, як свічки,

Течуть скривавлені річки...

 

Іде зима, метуть сніги,

В ватаги збились вороги.

«На бій останній!» Знов війна.

«До зброї!» - кличе Сатана.

 

І покотились всі униз...

І знов на горах тихо скрізь.

А там, де мав постати храм,

Хтось впав і плакав влад вітрам.

 

1922

 

«Повстання зайнялось, як хмара в час світання…»

 

 

Повстання зайнялось, як хмара в час світання,

І розлилось, як буря лісова,

Дуби хилилися, ламались без змагання,

І слалась килимом трава.

 

Як гасне все, погасло і повстання...

На трупи оргія прийшла.

Із хат співали їй ридання,

Земля здригалась і гула.

 

1921

 

«В пурпурових шатах поле…»

 

 

В пурпурових шатах поле,

А на полі скрізь снопи...

Ой скажи, недобра доле,-

Де взялися в нас степи?

 

Чи у нас забрали рала

В свої кузні ковалі,

Чи плугатаря прогнала

Татарва з його землі?

 

Чи у нас полки козачі

Вкрили соромом стяги,

Чи всі голови орлячі

Постинали вороги?

 

Чом у нас, недобра доле,

Замість кіп лежать тіла?..

Нащо ти колишнє поле

Морем крові залила?..

 

8.08.1920

 

«Не плач, о Музо, на труні!..»

 

 

Не плач, о Музо, на труні! -

Плети вінок співцю-герою,

Упав він лицарем в бою

І вмер з усмішкою ясною.

 

О кобзо, світу заспівай,

Що наш співець не тільки грає,

Не тільки бореться за край,

А із мечем в бою вмирає.

 

30.12.1921

 

«Вели його маленькі, як пігмеї…»

 

 

Вели його маленькі, як пігмеї

Із казки, велетня орла,

З чолом, білішим від лілеї,

Хоч тепла кров з його текла.

 

Вели, озброєні списами,

Його без зброї, без коня...

Юрба безглуздими очами

Дивилась мовчки серед дня.

 

Ввели у льох. Взялись за діло:

«Ти хто такий? Ти що за пан?»

І враз, як з хмари, загриміло:

«Я гайдамака, отаман!»

 

«Признавсь! Розкуйте! Звідкіля ти?»

А він... він вирвав шаблю з рук

І став їх сікти і рубати:

«Богун я, Гонта, Кармелюк!»

 

Злетілась зграя... Він змагався,

Рубав і сік... нарешті впав,

Але і мертвий ще сміявся,

Глумився з них і зневажав.

 

21.06.1922

 

1921 РІК

 

 

Він, рік старий, як інші, не вмирав,

З мечем стояв він біля брами,

Вояк, уславлений боями,

Суворо мовчки зміни ждав.

 

Прийшов в 12 рік Новий,

І карно став замість старого,

Він став і тільки... Вартовий

Змінив на варті вартового.

 

1.1.1922

 

«З зерна надій моїх, заметених снігами…»

 

 

З зерна надій моїх, заметених снігами,

Розквітло дерево червоними квітками.

Повстання! Буйне, всенародне:

Повстали небо і безодні.

 

Риплять вози, всього повні,

Ревуть воли, іржуть коні,

«Гей, воли, віо! но!..»

Пам՚ятаймо всі одно.

 

Ой упали срібні роси

На рушниці та на коси.

Буде праця в чистім полі:

Всі накосяться доволі.

 

Попереду чорношличники,

А ззаду каліки,

Тепер, кажуть, Україну

Визволим навіки.

 

Петлюрівець чорнобривий

На гнідому жеребці

Обминає вози повні,

З шаблюкою у руці.

 

Кричить: «Праворуч! Спиш?

Дай людям розминутись.

Дивись: з мішка тече пшениця,

Праворуч! А-ра-о!» - і зник.

 

В очах непереможне щось, могуче.

Як грім!

Як сонце, що горить блискуче

Всім.

 

Гармати рев і вибух!.. Тиша,

Але на мить:

Червоношличників крилата зграя

Вперед летить.

 

Заторохтіли кулемети,-

Спинилась валка... Але рух:

Шаблі, рушниці і багнети

Блищать із рук.

 

Мов крила, в валки розгорнулись

і подалися наперед,

Туди, де вибухи почулись -

І кулемет.

 

...Несли на ношах і без нош,

Поліг Данило, впав Тимош,

У отамана вісім ран,

Але в бою ще отаман.

 

На конях двоє, як орли,

Летять-кричать: «Перемогли!»

Ніхто з лукавих не утік!

Попали всі в залізний міх.

 

Перехрестилися і впали на коліна:

«Так буде вільна Україна!»

В серця потік надії мед...

І валка рушила вперед.

 

8.11.1921

 

«У Степана - рана,