Франко І. Я. - Панські жарти, Франко І. Я.

річ,

І туманіють день і ніч,-

Без карт, мабуть, ніщо й не варти

Забави панські. Але ж, діти,

Мабуть, не прийдесь вам уздріти

Таких грачів, як в давній час!

Дукатів всипав повну чарку

І на одну поставив карту,

Програв, не глянув ані раз,

Не зблід, не задрижав на волос

І навіть не понизив голос,

Хіба кишенею потряс.

 

Воно-то, дітоньки, й не диво!

Се ж з поту нашого і мук

Плило те золотеє жниво

Сотками літ до панських рук.

Лицарський дух, воєнну славу,

Всю ту минувшину криваву,

Всі ті багатства і пишноти,

Все зіпсуття і всі підлоти,

Гумори панські, лови, карти,

І всякі гулянки шальні.

І ласки панські, й панські жарти -

Мужик все виніс на спині.

 

 

4. Новатори

 

Цікава річ: часи зближались,

Коли, звідкіля не зирни,

Чимраз гучніше розлягались

Ладу нового віщуни,

Слова: свобода, рівне право…

І навіть панськії сини

Перейнялися ними й жваво

Пішли між люд і понесли

Потіху скорбним. Ба, були

І між панами два-три - люде,

Що бачили ясніше діло,

Хапалися, хоч і несміло,

Новин, бо чули, що не буде

Їм вічно панщина служить.

 

Та мов хто в лісі заблукає,

Даремно груди надриває,

Даремно кличе і кричить -

Так послуху не знаходили

Слова новії у панів,

А тільки більше ще будили

Завзяття і дразливий гнів.

 

5. Консерватисти

 

Були й такії поміж ними,

Котрі не раз перед чужими

Жалілись: «Дідьчий час настав,

Не лиш для хлопа, а й для пана!

Ота робота панщизняна

Зовсім руйнує нас»,- мовляв.

І починали, наче з книжки,

Вичитувать, які пожитки

Приніс би їм наємний труд.

Та й ті не думали на ділі

Змінить порядки застарілі

І увільнить з ярма свій люд.

 

Воно й не диво! Власне царство

Всміхаєсь кождому, а ще

Бог знає, що там принесе

Нове свобідне господарство.

А хоч там деякі пророки

Грозили, що за два-три роки

Уряд сам панщину знесе,

То їх осміяно. «Се басні!

Та ж панщина - приватна власність!

Яке ж уряд міг право мати

Приватну власність відбирати?»

 

6. Непевність

 

В тій певності жили пани

Аж до остатньої хвилини,

Своєї гордості вони

Не вменшували ні краплини.

І як не раз літньої днини,

Коли західний неба край

Вже вкрила груба, чорна туча

І звільна, грізно суне, знай,

Глухими громами кипуча,

А тут ще сонечко жарить,

Немов натужує всі сили,-

Отак пани людей гнітили

Найдужче в тій остатній хвили,

Коли вже дзвонарі спішили

На благовіст новий дзвонить.

 

 

7. Пан Мигуцький

 

От з тої-то доби тяжкої

У моїй пам’яті старій

Пригода згадуєсь - такої

Не дай вам бачить, боже мій!

Згадалося, як пан Мигуцький

З громадою пожартував,

Згадався плач і стогін людський,

Якого жарт той коштував.

 

От слухайте ж! Не в тій я ціли

Говорю вам про давнину,

Щоб, може, ви на дітях мстили

Батьків засліплених вину.

Бог з ними! Вже досить помстилась

Над ними власна сліпота.

Глядіть, лиш споминка лишилась

У нас про пана, а тота

Палата, що ми мурували,

Котру він, було, назива

«Моя твердиня», де дрижали

Піддані, де музики грали,

Пані й пани всю ніч гуляли -

Се нині коршма, в панській зали

Шваркоче нині жидова.

 

8. Cui bono?

 

Помстився бог за наші муки!

І як тепер про панські штуки

Говорю я, то не на те,

Щоб в вас ненависть розбудити,

Бажанням помсти осквернити

Свободи твориво святе,

А лиш на теє, небожата,

Щоб споминка старого тата,

Моя ся споминка мала,

Вам сил, відваги додала.

 

Ще ж не заснуло наше лихо;

То голосно воно, то тихо

Підкрадується до села.

Хто знає, може, доведеться

І вам такого ще дожить,

Що чоловікові здається:

Тут треба голову зложить!

Пропала правда, згибла доля,

Закована громадська воля,

Неправда всюди верх держить.

 

В таку-то хвилю, діти милі,

Ви повість згадуйте мою

І згадуйте, що сеї хвилі

Я з досвіду вам подаю.

В сам час, коли неправда люта

Найвище голову здійма,

В сам час, коли народні пута

Найдужче тиснуть і закута

Народна мисль мовчить німа,

Довкола найтемніша тьма,

Надії й просвітку нема,-

В той час якраз ви не теряйте

Надії й твердо теє знайте,

Що в груз розсиплеться тюрма,

Неправді й злу не потурайте,

В зневірі рук не покладайте

І увільняйтеся з ярма.

 

 

9. Характеристика п. Мигуцького

 

Був пан Мигуцький, пан багатий,

Хоч на однім селі сидів.

З якого роду був - не знати,

Та що хлопів тиснути вмів,

Що дер данини безпощадно,

Дні панщини числив прикладно,

Хвилинки не подарував,

Що був багач, громада гола,-

То славили пани довкола,

Що добре господарював.

 

Не раз зимою, як у полі

Нема роботи, а в стодолі

Все зроблено і ліс не тнуть -

Щоб панщини не дарувати,

Він каже, було, лід орати,

А то хлопи в хатах заснуть.

 

І те сказать, про хлопа дбав він,

Як дбав про коней