Марк Твен - Принц і злидар, Марк Твен

його мріях були такі прекрасні, що йому ставало гірко за своє лахміття й бруд, хотілося бути охайним і чепурним. Він так само, як і раніш, охоче бавився в грязі, але тепер, купаючись у Темзі, не тільки весело хлюпався, а заодно любив уже і як слід помитися.

Том завжди міг знайти собі розвагу, гуляючи в Чіпсайді2 та на ярмарках. Іноді йому, як і іншим жителям Лондона, щастило бачити військовий парад, коли якого-небудь знатного злочинця везли на човні або в кареті до Тауера.3 А одного разу влітку він бачив, як спалили на вогнищі бідолашну Анну Еск՚ю і трьох чоловіків, і чув, як якийсь колишній єпіскоп читав їм нудну проповідь. Загалом життя в Тома справді-таки було досить різноманітне й цікаве.

Том так багато читав та мріяв про життя принців, що, кінець кінцем, сам несвідомо почав удавати з себе принца на потіху й глум своїм товаришам. Манера й мова в нього зробилися такі поважні й чемні, що хлопці помирали зо сміху. Але день у день Том здобував усе більшу пошану серед товаришів, і кінець кінцем вони почали дивитися на нього з якимсь побожним здивуванням, як на вищу істоту. Він стільки знав! Умів розповідати про такі надзвичайні речі! І взагалі, він був такий розумний і вчений! Про кожне зауваження Тома, про кожний його вчинок діти розповідали батькам, і незабаром ті теж почали говорити про Тома Кенті, як про здібного й надзвичайного хлопця. Дорослі стали у скрутних випадках звертатися до Тома за порадою, і він не раз дивував їх дотепною й мудрою відповіддю. Він зробився героєм в очах усіх, хто знав його, крім його близьких, які не бачили в ньому нічого особливого.

Згодом Том завів собі справжній королівський двір. Сам він був принцом, а його найближчі друзі - охоронцями, камергерами, шталмейстерами, статс-дамами, флігель-ад՚ютантами і членами королівської родини. Щодня самозваного принца зустрічали за врочистим церемоніалом, вичитаним Томом із романтичних книжок; щодня державні справи вигаданого королівства обговорювалися в королівській раді; щодня його уявна високість видавав укази своїй уявній армії, флотові і помічникам.

А потім він ішов у лахмітті просити милостиню, а повернувшись додому, їв скоринку хліба, діставав звичайну порцію лайки й стусанів і, згорнувшись на оберемку брудної соломи, відновляв свою уявлювану велич у химерних снах.

Але бажання побачити хоч раз справжнього, живого принца зростало в ньому з кожним днем, з кожним тижнем, поглинуло всі інші прагнення і стало його єдиною мрією.

Одного січневого дня Том понуро блукав по вулицях, як завжди просячи милостині. Босий, голодний, блукав він уже кілька годин недалеко від Мінсінг Лейн, зазираючи у вікна харчевень і мліючи при вигляді пирогів із свининою та інших виставлених там страв. Йому вони здавалися делікатесами, наготовленими для якихось неземних істот: судив він, правда, тільки з запаху, бо йому ні разу не доводилося їх покуштувати. Сіяв дрібний холодний дощ. День був похмурий і холодний. Надвечір Том прийшов додому такий мокрий, стомлений і голодний, що навіть батько й баба були трохи зворушені нещасним виглядом хлопця і по-своєму пожаліли його - сяк-так нашвидку побили й послали спати. Від голоду й болю та від грубої лайки, що лунала по всьому дому, він довго не міг заснути. Але, нарешті, думки його полинули в далекі казкові країни, і він, задрімавши, опинився в товаристві обсипаних самоцвітами принців. Ці принци жили в просторих палацах, оточені запобігливими слугами, що низько схилялися перед ними й на перший знак летіли виконувати їхні накази. Потім, як завжди, йому снилося, що й сам він принц.

Цілу ніч заливало його сяйво королівської пишноти. Він бачив себе серед знатних дам і кавалерів у промінні яскравого світла, вдихав тонкий аромат пахощів, упивався солодкою музикою, відповідаючи то посмішкою, то легким величним поклоном на шанобливі привітання блискучої юрби придворних, що розступалися перед ним.

А вранці, коли він розплющив очі й озирнувся навколо, злидні, серед яких він жив, здалися йому після золотого сну в тисячу разів гидкішими. Гірка туга стисла йому серце, і він залився слізьми.

ЗУСТРІЧ ТОМА З ПРИНЦОМ

 

 

Том прокинувся голодний і не ївши пішов з дому, але всі думки його були повиті примарною пишнотою нічних видінь. Він блукав по місту, не відаючи, куди йде і що робиться навколо нього. Люди штовхали його і часом лаялися, але замріяний хлопець нічого не помічав. Нарешті він опинився біля Темпл Бар.4 Ніколи ще не заходив він так далеко. Він став і подумав з хвилину, потім знов поринув у мрії і вийшов за місто. Стренд у ті часи вже не був степовою дорогою, а вулицею, тільки дещо чудною на вигляд. По один бік майже без прогалин стояв ряд домів, а по другий лише де-не-де височіли палаци вельмож з розкішними садами, що тяглися аж до ріки. Тепер на місці тих садів тісняться потворні кам՚яні й цегляні будівлі.

Том дійшов до селища Черінг і трохи відпочив коло хреста, поставленого там у давні часи якимось овдовілим королем. Потім він побрів тихою чарівною вулицею повз величний палац кардинала до ще кращого й пишнішого Вестмінстерського палацу. Том у щасливому маренні дивився на величезну муровану будівлю з широко розкинутими флігелями, на грізні бастіони та вежі, на високу кам՚яну браму з позолоченими гратами й велетенськими гранітними левами, на всі знаки й символи королівської влади. Невже, нарешті, здійсниться його завітна мрія? Це ж, безперечно, палац короля. Може, він зараз побачить принца - справжнього, живого принца?

По боках позолоченої брами стояли дві живі статуї - стрункі, непорушні й неприступні вартові, закуті з голови до п՚ят у блискучі сталеві панцирі. Віддалік стояла ціла юрба селян і городян, чекаючи нагоди побачити хоч краєчком ока когось із королівської сім՚ї. То в одні, то в другі ворота в՚їжджали розкішні екіпажі з пишно вбраними придворними й блискучими слугами на приступках.

Бідний маленький Том у жалюгідному лахмітті пробрався вперед і боязко рушив повз вартових. Серце з нього шалено билося, але в душі займалася надія. Раптом, глянувши крізь позолочені грати, він мало не скрикнув од радості. Там стояв гарненький хлопчик, загорілий від здорових ігор та вправ на свіжому повітрі. Вбрання на ньому було з чудового шовку й атласу, оздоблене самоцвітами. Збоку висіла невеличка, обсипана брильянтами шпага, за