Вільям Шекспір - Отелло, венеціанський мавр, Вільям Шекспір

чи вдома ваша вся родина?

 

Яго

Чи двері на замку?

 

Брабанціо

А що таке?

 

Яго

А те, що вас пограбували! Сором!

Вставайте, одягайтесь, не баріться!

У вас украли серця половину...

Ось саме зараз, в цю хвилину, чорний

Старий баран, можливо, покриває

Овечку вашу білу. Гей! Синьйоре,

У дзвони бийте, розбудіть все місто,

Інакше чорт вам подарує внука!

Мерщій, кажу!

 

Брабанціо

Чи з’їхали ви з глузду?

 

Родріго

Синьйоре, голос мій знайомий вам?

 

Брабанціо

Ні, незнайомий. Хто ви?

 

Родріго

Я - Родріго.

 

Брабанціо

Та я ж тобі заборонив з’являтись,

Сказавши досить ясно і відверто:

Дочки своєї не віддам тобі!

А ти, усмак наївшись та хильнувши,

Приходиш із відвагою дурною

Порушувати спокій мій зухвало!

 

Родріго

Синьйоре! О синьйоре...

 

Брабанціо

Тільки ж знай:

Мені і вдача, й сан мій допоможуть

Віддячити тобі як слід!

 

Родріго

Чекайте...

 

Брабанціо

Навіщо ти кричиш на гвалт нестямно?

Ми - у Венеції, а не в селі.

 

Родріго

Послухайте, Брабанціо ласкавий,

До вас прийшов я з чистою душею...

 

Яго

Сто чортів, синьйоре! Ви один з тих, що перестають служити богові, коли на них напосядеться диявол. Ми прийшли сюди, щоб вам прислужитись, а ви маєте нас за бешкетників. Ви, мабуть, хочете, щоб дочка ваша спарувалася з берберійським жеребцем; хочете, щоб ваші онуки іржали до вас; хочете, щоб рисаки були вам кузенами, а іноходці - кревною ріднею?

 

Брабанціо

Ти хто такий, нахабний безсоромнику?

 

Яго

Синьйоре, я - той, хто прийшов сказати вам, що цієї хвилини дочка ваша і мавр являють собою тварину з двома спинами.

 

Брабанціо

Гидкий негідник ти!

 

Яго

А ви - сенатор!

 

Брабанціо

За це мені відповіси, Родріго!

 

Родріго

Синьйоре, відповім за все... Благаю,

Скажіть лише, чи згоду ви дали

(Виходить, ніби так), щоб чарівна

Дочка єдина ваша подалась

Опівночі глухої нишком звідси,

Без охоронців, з човнярем-найма́нцем,

Щоб мавру кинутись в обійми хтиві...

Як з відома це вашого й призволу,-

То скривдили ви нас нахабно й підло;

Не знали ви - то гнівались на нас

Несправедливо. Ох, прошу, синьйоре,

Не думайте, що я забув пристойність

І глузувати та знущаться з вас

Прийшов. О ні! То ваша доня, пане,

Якщо на те ви не давали згоди,

Страшенно завинила,- знов кажу,-

Зв’язавши розум свій, красу, і долю,

Й свою повинність із чужинцем зайшлим,

Із перекотиполем. Незагайно

Переконайтеся самі. Якщо

Ви знайдете дочку хоч де в будинку,

То в суд мене за наклеп потягніть.

 

Брабанціо

Вогню сюди! Свічок! До мене, слуги!

Недурно щось таке мені верзлось...

Я вірю вже - і тяжко так мені!

Вогню, кажу!

(Виходить)

 

Яго

Прощайте! Мушу йти:

Мені негоже й вельми небезпечно

Лишатись тут за свідка проти мавра

(Лишусь - то буду мимоволі свідком).

Адже сенат, я знаю, не скарає

Відставкою його, хіба легку

Догану дасть, бо необхідний він

Сенаторам для Кіпрської війни

І заступить його ніхто не зможе

В майбутньому поході. Тож, хоча

Ненавиджу його, як муки пекла,

Нужда велить піднять любові прапор,-

Нещирої, звичайно. Ви ж ведіть

Загін весь пошуковий до «Стрільця».

А я там буду з ним. Тож прощавайте!

(Виходить)

 

Входять Брабанціо в халаті й слуги зі смолоскипами.

 

Брабанціо

Так, правда все! Страшне злочинство сталось!

Втекла вона! Ну, а мені віднині

Ганьбу гірку нести. Скажи, Родріго,

Де бачив ти її? О нещаслива!

Ти кажеш - з мавром? Горе бути батьком!

Як ти довідався, що то вона?

О дочко, як мене ти одурила!

А що вона тобі сказала? Гей!

Іще свічок! Будіть рідню! Гадаєш,

Вони й побралися?

 

Родріго

Гадаю - так.

 

Брабанціо

О небо! Як вона втекла? Це зрада!

Батьки, не вірте дочкам більш на слово,

А вчинкам вірте. Може, й чари є,

Які і молодість, і честь дівочу

В оману вводять? Вам про це, Родріго,

Читати не доводилось?

 

Родріго

Читав.

 

Брабанціо

Мого покличте брата! О Родріго,

Чому я не віддав її тобі!

Одні - сюди, а інші йдіть туди!

Скажіть, де їх знайти,- її і мавра?

 

Родріго

Гадаю, що знайду,- лиш добру варту

Візьміть собі та просто йдіть за мною.

 

Брабанціо

Ведіть, прошу! Я ж коло всіх будинків

Кричатиму, щоб нам дали підмогу.

Беріть же зброю! Та гукніть дозорців!

Вперед, Родріго,- я віддячу вам.

 

Виходять.

 

СЦЕНА 2

 

 

Там же. Інша вулиця.

Входять Отелло, Яго та слуги зі смолоскипами.

 

Яго

Хоч на війні, траплялося, вбивав я,

Чинити ж обмірковане убивство

Чомусь не дозволяє совість. Часто

Мені жорстокості не вистачало.

Разів із десять так мені кортіло

Штрикнуть його ножем під ребра.

 

Отелло

Ну,

То й добре, що цього ти не зробив.

 

Яго

Та він казав такі гидкі й ганебні

Слова про вас, що я,

Не дуже-то сумирний, ледве стерпів.

Проте дозвольте запитати вас,

Ви й справді шлюб взяли? Вам забувать

Не слід, що батечка її всі люблять,

І в цій