Фолько Квілічі - Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі

Хочеться скласти в послідовне оповідання думки, які не виходять у мене з голови, щоб перевірити, як поставиться до цих міркувань стороння людина. Хочеться почути, що вона відповість. Але дарма! Я не знаходжу потрібних слів…

Джованна, випадкова моя супутниця, можливо, подумає, слухаючи розповідь, що в мене сонячний удар або мою уяву заполонила чергова фантазія. Так само подумали б і інші на її місці…

Тому я нічого не відповів, давши їй можливість спокійно приймати сонячну ванну, і всі мої думки так і залишилися в мені невисловленими, аж доки не закінчилася наша важка і захоплююча експедиція і ми не повернулися додому.

НА ПІДКОРЕННЯ ШОСТОГО КОНТИНЕНТУ

Наша підводна експедиція передбачає наукові дослідження, удосконалення спортивної майстерності і, крім того, фото- та кінозйомки. Всі ці спеціальні завдання хоч і мають величезне значення, не являють собою чогось нового, невідомого. Такі експедиції вже працювали в різних морях земної кулі, але наша експедиція має перед собою особливе завдання загального характеру.

Ми маємо провести випробування на тривалість. А це означає, що ми, проводячи під водою якнайбільше часу, намагатимемось довести, що на морському дні людина може працювати так само, як і на суші. А раз так — то в недалекому майбутньому людина ступить на цей, так би мовити, Шостий континент як дослідник і господар підводного світу і всі багатства, що криються в океанських глибинах, стануть надбанням людства.

Ми хочемо довести, що настав час відкинути загальноіснуюче уявлення про море, завоювати його в повному розумінні цього слова, проникнути в підводне царство і оволодіти його скарбами.

Тільки після цього стане очевидним, що на протязі багатьох століть люди дуже мало знали про морські, глибини.

Майбутні пригоди, збирання черепашок, підводні зйомки набувають у зв'язку з цим особливої цінності, бо, кінець кінцем, вони підтвердять усе щойно сказане.

Наша різноманітна діяльність матиме подвійний інтерес: спеціальний і загальний. Експедиція своєю працею додасть ще крихту до того матеріалу, з якого буде викуваний ключ, що відкриє людині ворота Шостого континенту.

Про все це я не розповідав ні Джованні, ні будь-кому іншому, бо ризикував надбати славу навіженого дивака і підірвати довір'я навіть до спеціальних планів експедиції.

Така бесіда про море відбулася лише тоді, коди ми досягли нашої мети.

ТРИ ГРУПИ

Ні в якому разі не можна забувати про наше головне завдання. Розповідь, правда, матиме дещо пригодницький характер, коли мова йтиме про Червоне море, зустрічі з хижаками в його глибинах та боротьбу з ними. І в цьому, здається мені, є певний сенс. Справді, не випадково ж ми відправляємось у Червоне море, яке вважають найнебезпечнішим морем у світі через велику кількість риб-людожерів у його водах. Ні, зовсім не випадково і не з пустопорожньої пихи. Навпаки, повернувшись додому, — а ми маємо надію повернутися живими й здоровими, — переконаємо усіх, що жителі морських глибин неспроможні перешкодити людині працювати під водою і що вони не більш небезпечні, ніж вуличні катастрофи, аварії на виробництві і таке інше.

Була й інша причина обрати саме Червоне море.

Тропіки — найзручніше місце для вивчення жителів глибин, бо висока температура води сприяє пишному розвиткові флори й фауни. До того ж Червоне море сполучається з Середземним (помірним) морем і океаном, отже, нам, можливо, пощастить відшукати види тварин, однакових для трьох різних підводних світів.

Наукова група нашої експедиції розробляла свою програму, виходячи саме з цих міркувань, які мають особливий інтерес для біологів. Було складено програму дослідження і вивчення глибин тропічного моря новими, сучасними методами: університетські викладачі мали безпосередньо, в натурі, познайомитися з тваринами та рослинами, яких вони звичайно вивчають або на мертвих препаратах, заспиртованих у банках, або по книжках.

Крім того, експедиція повинна була зібрати для Міланського міського зоологічного музею та для Римського університету багату колекцію всіх видів живих організмів, які зустрінуться в тропічному морі в зоні островів Дахлакського архіпелагу (біля берегів Ерітреї), де Вайлаті задумав розгорнути роботу.

Спортивна група склала програму полювання на морських тварин. Крім постачання наукової групи різноманітними видами риб, підстреленими з рушниць, до цієї програми входило «грандіозне підводне полювання», що мало проходити за розробленим заздалегідь планом. На таке не насмілювалась досі жодна експедиція.

Багато людей до нас спускалися під воду за небезпечних умов і доводили, що акули не нападають на кожного водолаза без розбору. Так робив Ганс Гасс, а також Кусто, і саме в Червоному морі. Кусто і його товариші були озброєні лише довгими жердинами з гумовими кульками на кінці. Цими жердинами підводні дослідники відштовхували акул, що занадто близько підпливали до них. «Було б божевіллям завдавати їм поранень, — пояснює Кусто, — вони накинулися б на людину, наче лісові хижаки, яких біль роз'ятрює до краю».

Але ми маємо намір стріляти в акул, щоб до кінця простежити, як хижаки використовуватимуть свою величезну силу.

Тільки дратуючи різними способами акул, яких людський поговір з давніх-давен наділив кривавою славою, ми зможемо з'ясувати, наскільки складна їхня вища нервова діяльність.

І, нарешті, третя група даватиме матеріал для преси, а також здійснюватиме фото- та кінозйомки. Цій групі доведеться також освоїти деякі нововведення: треба зробити багато кольорових зйомок. А це пов'язано з великими труднощами. Мова про них піде далі.

Бруно Вайлаті — не вчений, не спортсмен і не журналіст, але якості, притаманні цим професіям, вдало поєднуються в його особі. Він пристрасно захоплюється підводними дослідами і очолюватиме всі три групи, скеровуючи їх діяльність на досягнення єдиної мети.

Кожна окрема група працюватиме самостійно під керівництвом свого начальника. Експедиція складатиметься з одинадцяти чоловік: чотирьох учених, чотирьох спортсменів і трьох кінематографістів.