Сергій Мисько - Двороге ковадло

всім тілом. Приглушене відлуння зовнішньої реальності насиченої мелодією змін не давало повноту відчуттів всіх барв життя. Попри це хлопчик зростав гарним і веселим.

Згідно методичних рекомендацій Валерко мав візуалізувати несказані слова за допомогою мистецтва. Малий тепер озброївся олівцями і чистими аркушами паперу. На яких він і зображав свої емоції та думки. Опісля завершення творчих експериментів, хлопчик з маминою допомогою намагався переповідати сюжети малюнків. Спочатку це були емоційні жести і поодинокі звуки… З часом йому вдавалося промовляти деякі слова. Це були малозрозумілі буквосполучення. Неймовірно, але цей метод, день за днем приносив бажані результати. Відновлювався навіть слух. Неймовірні барви емоцій наповнювали хлопчика. Згодом Валерко вже міг чітко повторювати почуті звуки.

А одного літнього вечора сталося справжнє диво. Мама почула перше слово із вуст сина, опісля прочитання їхньої казки про чарівну принцесу Віру зі справжнісінької, нещодавно надрукованої дитячим видавництвом книги.

Вони вдвох складали цю казку. Малий малював, а мама перекладала малюнки на слова. Казка про принцесу. Гарну й веселу дівчинку Віру і відважного хлопчика воїна Валерка.

Звісно, Валерко зображав героїв в міру своїх можливостей. Але малюнки були щирими і справжніми. Він хоробрий воїн з мечем і в блискучих обладунках. Відчайдушно воює з жахливим чудовиськом, яке викрало чарівну принцесу Віру, яка вміла за допомогою відлуння перетворювати погані слова на хороші. Таким чином вона вчила злих людей бути добрими. Ще б трішки і в королівстві найближчим часом зовсім б не залишилося нечемних громадян. Але зле чудовисько стало на заваді. Викрало принцесу і спричинило серед народу лихослівні сварки. Відтоді королівство потерпало від зла. Довгою та запеклою була боротьба Валерка з чудовиськом. Але героїчний переможець нарешті звільнив принцесу Віру. Взявшись за руки, щасливі й радісні, вони повернулися додому. Незадовго у королівстві запанували мир та злагода. Тепер всі громадяни при нагоді з гордістю повторюють її ім’я: Віра!

Валерко з цією казкою брав участь у дитячому літературному конкурсі, організованому одним з телеканалів. Журі відібрало його твір для друку у збірці. Згодом і Валерик мав свій авторський екземпляр.

Всі попередні казки не мали такого впливу на малого. А оця, остання, написана удвох з матусею справила неймовірний ефект! Він підвівся з ліжка, випростав руки і кілька разів повторив за мамою:

– Ві-ра… Віра. Віра! Віра!!!!

Своє перше слово він промовив у віці шести років. Опісля кількахвилинної паузи він почав слово в слово переповідати казку про чарівну Віру. Від дуже сильних емоцій у мами на деякий час відібрало мову, немов вона передала свій дар говорити сину… Вона сиділа на краєчку ліжка, стискаючи рятівну книгу. По щокам котилися сльози і капали на картинку де її син тримає за руку чарівну принцесу Віру. Від цих сліз зображення ставало чіткішим. Вона ніби оживала. Здавалося ще трішки і казкова герої почнуть посміхатися і вітати читачів.

Розповівши казку до кінця Валерко знову ліг у ліжечко і заснув. На ранок його рідні почули радісне вітання свого синочка:

– Мамо, Татку. Доброго ранку.

Відтоді він вільно говорив, ніби робив це завжди, як і всі звичайні діти його віку.

* * *

Він перечитав багацько книжок: казки, фантастика, стародавні міфи. Деякі з них по кілька разів поспіль. Малий Валерко прагнув сам бути фантастичним героєм, подорожувати придуманими світами і завоювати серце чарівної красуні Віри зі своєї казки, в яку він був до нестями закоханий. Наївні мрії дитинства.

Йшов час… Він дорослішав і поволі втрачав надію на здійснення своїх дитячих мрій. Звичайне життя з його правдами та кривдами примушувало до інших прагнень. Дивовижні враження дитинства поступово нівелювалися реаліями буття, які й взяли верх. Малий фантазер перетворився на дорослого скептика. Він вступив до університету на фізико-математичний факультет тільки заради того аби знайти науковий підхід до казкових дивосвітів.

Він вірив, що рано чи пізно зробить перший свідомий крок у довгождану невідомість. Бо в цьому не досить досконалому світі неможливо знайти справжнє щастя і втіху від самого процесу життя в якому постійно треба щось доводити самому собі та іншим до знемоги душі й тіла.

Так тривало до цього дивного вранішнього відлуння яке прозвучало у день його народження. З того часу життя Самодостатнього зазнало кардинальних змін. У свої тридцять він нарешті отримав достойний подарунок долі…

Опісля випадкової зустрічі на даху будинку, Валерій Васильович Самодостатній кардинально змінив ставлення до життя. Здавалося б з якого дива такі зміни. Але на те була вагома причина. Всі оці вправи і дихальна гімнастика були лишень спробам подолати зневіру в себе. Надати шанс своєму «Его», травмованому через невдачі в наукових експериментах, відновити втрачений паритет. Відкрити нові горизонти і намагатися не зазирати до майбутнього крадучись манівцями. Тобто, сміливо крокуючи, обирати свій єдиний, торований здобутками шлях. Він став рішучішим. Навіть сам іноді дивувався суттєвим змінам. Це вже не був простодушний Валерко, засліплений мріями дитинства. Справжній чоловік!

Як наслідок, поява досі неприйнятних ритуалів, як то тицяти дулі замість привітання. Здавалося б якесь безглуздя. Декларувати серйозні наміри, які проявляються тицянням дуль. Але в цих жестах був прихований вербальний смисл. Накшталт6 пропоную вам свою кандидатуру на заміщення вакансії вашого найкращого друга, чоловіка, коханця, брата і так далі. Принаймі так розумів сам Валерій Васильович цей сакральний ритуал. А пояснювати на загал зміст своїх нових методів у спілкуванні він не бажав… Отакий прояв егоїзму. Хоча ця невинна витівка змушувала опонентів не тільки посміхнутися у відповідь… Деякі, особливо вразливі особистості з кола спілкування недооціненого генія, навіть мали сумніви на привід його психічного здоров’я. Можливо й не марно… Бо таке не приходить нізвідки і не й де, не залишивши кардинальних змін.

Тепер він ошелешував колег і навіть незнайомих несподіваним жестом. Замість подати руку чи сказати доброго ранку: тицяв дулю. Це викликало неоднозначну реакцію в удостоєних такого привітання осіб.

Деякі реагували відразу, тицяючи у відповідь свою дулю. Таким чином відбувався миттєвий обмін люб’язністю. Траплялося, що люди були настілки ошелешені, що деякий час знаходилися у стані невимовного протесту. Спантеличені й ображені, вони не могли пояснити такий перебіг подій. Бо ж лишень вчора цей молодий вчений ввічливо вітався і відповідав на вітання більш стриманим: навзаєм. Але така разюча зміна дійсно давалася в знаки.

Загалом зміна поведінки Самодостатнього викликана обурення і негативні емоції. Деякі були удостоєні честі прослухати пояснення до такого різновиду антисоціальної поведінки.

Валерій Васильович подавав концентровану інформацію. Про буцімто нагальну проблему, що докорінно змінила його життя.

Того знаменного ранку Валерій Васильович зайшов