Леонід Григорович Кононович - Феміністка, Леонід Григорович Кононович

а ще ніхто не говорив з нею отаким безцеремонним тоном!

— Ви, — холодно сказала вона, — щось забагато собі дозволяєте… шановний… е-е… як вас там…

— Я? — Мені аж смішно зробилося. Ні, справді-таки: цілих двадцять хвилин ходити околяса довкруг справи — і все з її вини, між іншим! — Вам хочеться іншого детектива? Прошу, ось телефон! Хочу тільки застерегти: з детективів для особливих доручень на сьогодні вільний лише я.

Якусь мить вона думала. Потім зітхнула й знов окинула мене критичним оком.

— Вибачте! — сказала вона втомлено. — Може, й справді я… Ця справа таки доконає мене. Од самого ранку…

— Для початку, — безцеремонно обірвав я її, — давайте познайомимося. Як вас на ймення?

— Можете казати на мене Леся! — неохоче буркнула вона.

— Юридична назва оцієї вашої… гм… фірми? Її очі гнівно зблиснули.

— Не фірми, — з притиском сказала вона, й у її голосі зазвучав метал, — а громадського об'єднання. Назва його: жіноче культурно-просвітнє товариство «Україночка».

Я крутнув головою. Здуріти можна, справді!

— Даруйте, ласкава пані…

— Кажіть просто Лесю! — встряла вона.

— …Лесю! Отож, даруйте, Лесю, але чому ви обрали таку… гм… назву?

Вона здивувалася, й цього разу по-справжньому.

— Ну як же ж… а пісня, — ви що, не чули? «Кажуть хлопці, я сама наче квіточка…» — наспівала вона своїм лагідним голосом.

— Знаю, знаю! — закивав я. — Квіточка, сонечко… білочка, мишка… поросятко! В ліжку чого не скажеш!..

Вона хтіла було знов образитись, але в останній мент передумала.

— З вами не скучиш! — крутнула вона головою. — Так от, як ви вже зрозуміли, «Україночка» є суто жіночим громадським об'єднанням. Однак від недавнього часу, — вона зітхнула, — ми всі отут утратили спокій. Роботу об'єднання дезорганізовано, і я не знаю, чи можна буде найближчими днями її налагодити. Обстановка дуже, дуже кепська…

Я уважно подивився на неї.

— Вас що, шантажують? Вона махнула рукою.

— Який там шантаж! Справа набагато гірша…

— Ну?! — не втерпів я.

Леся витримала значущу паузу.

— В нас об'явився ворог, — трагічним тоном проголосила вона, — й ми не знаємо, хто він!

Я відчув, що мені вривається терпець. От же ж манера висловлюватися в цих жінок, щоб їм усячина!

— Я звісно перепрошую, — обережно сказав я, — але ви могли б якось пояснити свої слова… ну, як би сказати… точніш, чи що?

Леся роззирнулася по кабінету.

— Ви палите? — поспиталася вона, дістаючи з шухляди пачку «Кемелу». — Я, мабуть, запалю разом з вами… Їй-право, ця халепа мене в гріб зажене! Протягом останнього тижня, — сказала вона офіційним тоном, видихнувши хмарку диму, — було доконано дві спроби пограбування мого кабінету!..

— В котрому ми оце зараз перебуваємо? Послухайте, але ж тут сигналізація… і залізні двері… й навіть ґрати на вікнах… і, між іншим, це восьмий поверх!

— Все це так, але спроби пограбування були! — зітхнула вона. — Мало того, злочинець проникав до кабінету через вікно — це навіть в мене викликало здивування! Під час обох спроб злочинець намагався відкрити сейф. Охороні затримати його не пощастило, — обидва рази він щез тією ж дорогою, якою й прийшов.

— Вікном?! — здивувавсь я. Леся поважно кивнула.

— Чекайте-но… — Я схопився з місця і, обійшовши стола, визирнув у вікно. Висота була… страшно й дивитися, не те що! — Куди ж, у дідька, він міг щезнути? А втім… — я подумав, — … хіба що видерся на горішній поверх по якійсь линві, чи по драбинці… Чортівня якась та й годі!

— На горішньому поверсі посольство! — повідомила Леся. — Не думаю, щоб його туди пустили… Щоправда, під нами розташовано контору довірчої компанії…

— «Анвар-траст»? Ну-у… їх охороняє спецпідрозділ міліції! Гаразд, — сказав я, сідаючи на своє місце, — з цим розберемося! А тепер, шановна пані, скажіть мені таке: що міг шукати злочинець у вашому сейфі?

— Не знаю! — відрубала вона.

— Не знаєте?!

— Не знаю, — твердо повторила вона. — Жодного уявлення не маю, розумієте?

Я відкинувся у фотелі й став мовчки її розглядати. Таке гарненьке, а таке брехливе, га!

— Мені потрібна зачіпка, — озвавсь я нарешті. — Якась нитка, розумієте? Зловити цього злочинця — як раз плюнути, але я мушу за щось зачепитися. Не кажіть, — перепинив я її, — що ви не знаєте, за чим він сюди приходить!

Леся вперто похитала головою.

— Злочинця не треба розшукувати!

— Що?.. — не второпав я.

— Ви не повинні його шукати, — роздратовано пояснила вона. — Ваше завдання — зловити його на місці скоєння злочину. Попередньо його дії мають бути зняті на відеоплівку.

—І це все?

— Все! — відказала вона. — Тільки для цього я вас наймаю і тільки за це плачу гроші. Не маленькі, між іншим.

— Дві тисячі доларів… — замислено сказав я. Щось криється за цим товариством — шеф це відразу відчув… — А певно, грошики чималі!

Ми знову позамовкали.

— Що ще? — неприязно спиталася вона по хвилі. Я отямився.

— Декілька запитань. З приводу цього пограбування ви зверталися до міліції?

— Ні.

— До приватних детективів?

— Теж ні.

— Хто нараяв звернутися за допомогою в «Тартар»?

— Один знайомий.

— Прізвище?

— Не пам'ятаю!

— Ви знаєте, що наша фірма працює тільки за передоплату?

— Так.

— Як ви збираєтеся нам платити?

— Прошу?..

— Готівкою чи по перерахунку?

— А яке це має значення?

— Велике. Зазвичай з нами розраховуються готівковою валютою.

— Я можу заплатити в будь-якій формі й будь-якою валютою.

Культурно-просвітнє товариство, — з сарказмом подумав я… ну-ну!

— Як давно засновано ваше