Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Оповіда́ння 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Оповіда́ння" автора Степан Васильович Васильченко. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 74
Перейти на сторінку:
стругати якусь паличку.

Вчителька вгляділа й одібрала в його ножика і паличку. «Кумедія, та й годі»,- думає Роман.

Здвигнув плечима й задумався. Нудьга взяла його. Він став заглядати через голови школярів у вікно.

- Петре! - крикнув він зразу.- Он уже поїхали ваші батько з торгу і телицю повели!

В класі стали знов сміятись. Учителька розсердилась, аж почервоніла.

- Если не будешь ты хорошо вести себя в классе,- промовила вона суворо,- то я тебя совсем выгоню из школы. Болван.

Романові робиться ніяково; він моргає очима й дивиться на школярів. Усі сидять тихо, навіть боязно...

«Е, тут щось не так»,- думає Роман.

Роман, ідучи до школи, ковзався на льоду й увалився. В класі він скинув мокрі штанці й повісив на гарячій грубі сушитися. Сам остався в одній довгій сорочці.

У клас увійшла вчителька. Вона, може б, і не помітила, що Роман сидів у самій сорочці, та старші школярі зняли регіт.

- Чего это вы? - питає вона одного.

Регочуться й показують пальцем на Романа.

- Где ты девал свою одежду? - крикнула вона.

Роман показував рукою на грубку, де висіли мокрі штани, й почав казати:

- Я йшов через лід та ненароком увалився...

- Оденься сейчас же! - перебила вчителька.- Обожди, я расскажу твоєму батьке - он тебя выпорет хорошенько, тогда не будешь уваливаться. Разве можно сидеть в классе раздетым? Это тебе не дома, это тебе школа. На печи у себя будешь сушиться, а не в классе. Ступай к сторожу обсушись.

Роман вийшов насеред класу, стяг з грубки вогкі штани і, плутаючись у довгій сорочці, аж закурів з класу.

Вчителька не збрехала: якось побачила вона Романового батька коло церкви і сказала йому, що Роман у класі дуже пустує. Розказала й про те, як Роман увалився. Романові дома в перший раз довелося покуштувати березової каші, і він помалу став розуміти, що школа - не своя хата, а вчителька - не тітка.

Невесело стало Романові в школі...

Роман складає слова за вчителькою. Вчителька сердита, червона, стукає паличкою по ослоні перед самим носом Романа й пискливо кричить:

- Ну, говори за мной - пе-ре-пе-ля-та.

- Пе-ре-пе-ля-та,- тягне за нею Роман по складах.

- Ну, скажи сразу, что вышло?

Роман чмихнув носом і тихим голосом промовив:

- Перепелинята.

- Не перепелынята! - викрикує над самим ухом учителька.- Ну, говори еще раз.

Роман сам чує, що він не так, як учителька, вимовляє те слово, та, на велике його диво, помічає, що язик йому немов отетерів і не слухається його.

- Пе-ре-пе...- націляється помалу Роман казати, потім заплющує очі й разом випалює - линята.

Вчителька важко дихає, хлопці регочуться.

Довго билася вона на цьому слові з Романом, поки вкрай вимучила себе й хлопця. Роман по складах проказував вірно - зразу ж усе слово казав так, як звик він давно його казати дома. Вчителька махнула рукою на Романа й відійшла. Роман сів змучений і засоромлений.

Між школярами скоро пішла новина: Роман не вчитає. Роман сам дивується, що він, бувши таким бідовим хлопцем, не вчитає букваря. Школярі на перемінах не давали Романові спокою.

- Романе,- в’язли вони до його,- ану скажи: м’ясо... Романе, що означа: кафтан? Романе, що робить учитель у класі з дітьми?..

Роман засоромлюється й мовчить: слово «м’ясо» він вимовляє - «миясо», «кафтан прожог» - по його вийшло: собака десь дірку прогризла, а слова «учитель в классе беседует с детьми» він пояснив так: учитель в класі збісився з дітьми.

І почалося щось чудне діятися з Романом: дома й на вулиці - Роман, як Роман, а в класі Романа всі за дурня мають. Догадується він, що є тут якась кривда, а яка саме - не зрозуміє, тільки на вчительку серце має.

Потім усе це обридло йому до краю. Він став лінуватися, пропускати лекції, і одного разу прямо сказав дома, що він більше не хоче ходити до школи. Його набили й вигнали. Роман все ж таки в школу не пішов. До обіду він протинявся десь по бур’янах, а як стали школярі йти з учнями по домівках, пішов і він додому. Скільки разів йому так удавалося одурити домашніх, потім діло розкрилося. Батько ізсинив Романові попругою все тіло. Не помоглося - Роман уперто сказав: нехай його хоч уб’ють, а в школу він не піде.

- Знаєш що, старий! - звернулася якось до Романового батька мати.- Чи йому їсти хліба з тої грамоти?.. Хай краще йде до хазяїна та привчається до діла.

Роман повеселішав.

Одного ранку, після довгої одлучки, Роман прийшов до класу. Коли увійшла учителька, Роман не сидів на лавці, а нероздягнений стояв коло порогу, з книжкою під пахвою. Він мав уже себе зовсім одрізаним од школи й дивився на ослони, на казенні стіни як на щось далеке йому, чуже. Прочитали молитву; тоді Роман підійшов до вчительки й оддав їй шкільну книжку.

- Я не буду ходити до школи! - сказав він.

Вчителька почала розпитувати, що він буде робити вдома

- До хазяїна піду,- промовив Роман і пішов до дверей.

Вчителька ще хотіла щось сказати. Роман її не слухав і був уже за дверима.

В коридорі він спинився й подумав. Потім вернувся, прочинив у клас двері, просунув туди голову, не здіймаючи шапки, і тоненьким голосом, передразнюючи вчительку, пропищав:

- Какой ті балван!.. Ні скажіш - пі-рі-пі-лі-ня-та... Га, щоб вони були видохли тобі! - додав він баском, як чабан. Потім, під регіт усіх школярів, стукнув дверима і, скільки духу, подався од школи.

МУЖИЦЬКА АРИХМЕТИКА

- Чи немає у вас, Василію Йвановичу, якої газети або книжки? - питав хурщик Антін монопольщика, зав’язуючи в хустинку гроші за хуру.

- Василь Іванович, панок середнього віку, червоненький, з круглим животом, потягнув цигарки й пустив хмару диму.

- А навіщо тобі книжка? - спитав він, насупивши ріденькі брови.

- Побавився б трохи святом, а то забув, коли й книжка була в хаті,- одмовляє Антін,- мабуть, і азбуки запам’ятав уже.

- То тобі велика шкода од того?.. Як сказати правду, то пусте оте діло - книжки читати! - став казати Василь Іванович.- Та зовсім воно й не личить тобі.

- Звісне діло, хіба треба, щоб нам були книжки в голові,- згоджується Антін,- часом за роботою нема коли вгору глянути, не то в книжку!..

1 2 3 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповіда́ння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповіда́ння"