Анджей Сапковський - Відьмак. Меч призначення

Зветься він «Під Задумливим Драконом». Тамтешня кухня не має собі рівні у всій околиці. Я саме збираюся туди, сподіваючись на вечерю та ночівлю. Було б добре, якби ти захотів скласти мені компанію.

– Борху. – Біловолосий відвернувся від коня й глянув у ясні очі незнайомця. – Я не хотів би, щоб між нами вкралися якісь недомовленості. Я – відьмак.

– Я здогадався. А сказав ти це таким тоном, наче мовив: «Я – прокажений».

– Є такі, – сказав Ґеральт повільно, – хто волів би компанію прокажених, аніж товариство відьмака.

– Є і такі, – засміявся Три Галки, – які воліли б вівцю, аніж дівчину. Що ж, можна лише їм поспівчувати, тим і іншим. Повторюю пропозицію.

Ґеральт стягнув рукавичку й потиснув простягнену йому долоню.

– Приймаю, тішуся з нового знайомства.

– Тож у дорогу, бо щось я зголоднів!

ІІ

Шинкар протер ганчіркою зашкарублі дошки столу, вклонився й посміхнувся. Не мав двох передніх зубів.

– Та-ак… – Три Галки якусь на мить вдивлявся у закіптюжену стелю й у павуків, які там дуріли. – Спершу… Спершу пива. Щоб двічі не ходити – ціле барильце. А до пива… Що ти можеш запропонувати до пива, любчику?

– Сир? – ризикнув шинкар.

– Ні, – скривився Борх. – Сир буде на десерт. До пива ми хочемо чогось кислого й гострого.

– Слухаюся. – Шинкар посміхнувся ще ширше. Два передні зуби були не єдиними, яких йому бракувало. – Вугорки із часником в олії та оцті або ж мариновані стручки зеленої паприки…

– Оце діло. І те, й те. А потім юшки, такої, як я колись тут їв, плавали у ній різні молюски, рибки й інше смаковите сміття.

– Юшка бокорашів?

– Саме так. А потім печене ягня із цибулею. А потім копу раків. Кропу кинь до горнятка, скільки влізе. А тоді – овечий сир і салат. А тоді подивимося.

– Слухаюся. Для всіх чотири, значиться, рази?

Вища зерріканка заперечливо похитала головою, промовисто поплескала себе по талії, обтягненій тісною лляною сорочкою.

– Я й забув. – Три Галки підморгнув Ґеральту. – Дівчата дбають про фігури. Пане господарю, ягнятину тільки нам двом. Пиво давай зараз, разом із тими вугорками. А з рештою – хвильку зачекай, аби не вихололо. Ми сюди не жерти прийшли, а статечно спілкуватися.

– Розумію. – Шинкар уклонився знову.

– Метикуватість при твоєму фахові – справа важлива. Дай-но руку, любчику.

Брязнули золоті монети. Корчмар роззявив рота до межі можливого.

– Це не завдаток, – повідомив Три Галки. – Це – згори. А тепер іди собі на кухню, добра людино.

В алькові було тепло. Ґеральт розстібнув пояс, стягнув каптан і закатав рукави сорочки.

– Бачу, – сказав, – що від браку готівки ти не потерпаєш. Живеш із привілеїв лицарського стану?

– Почасти, – усміхнувся Три Галки, не вдаючись у подробиці.

Вони швидко впоралися з вугорками й чвертю барильця. Обидві зерріканки також не жаліли для себе пива, обидві ж помітно повеселішали. Шепотілися собі про щось. Вея, та, що була вищою, раптом вибухнула коротким гортанним сміхом.

– Дівчата загальною розмовляють? – тихо запитав Ґеральт, слідкуючи за ними краєм ока.

– Слабенько. І вони не балакучі. Що й добре. Як тобі отой суп, Ґеральте?

– М-м…

– Вип’ємо.

– М-м…

– Ґеральте. – Три Галки відклав ложку й елегантно чхнув. – Повернімося на хвильку до нашої дорожньої розмови. Я зрозумів, що ти, відьмаче, подорожуєш з одного кінця світу на інший його кінець, а дорогою, якщо трапляється якась потвора, її убиваєш. І з того маєш грош. У цьому полягає відьмачий фах?

– Більш-менш.

– А буває так, що тебе кудись викликають спеціально? На, скажімо, спеціальне замовлення. Тоді що – ти їдеш і його виконуєш?

– Залежить від того, хто викликає і навіщо.

– І – за скільки?

– Це також. – Відьмак стенув плечима. – Усе дорожчає, а жити треба, як говорила одна моя знайома чарівниця.

– Доволі вибірковий підхід, дуже практичний, я б так сказав. Але ж у цьому коріниться якась ідея, Ґеральте. Конфлікт сил Порядку із силами Хаосу, як говорив один мій знайомий чарівник. Я уявляв собі, що ти виконуєш місію, борониш людей від Зла, завжди і всюди. Без різниці. Стоїш на одному з боків частоколу.

– Сили Порядку, сили Хаосу. Страшенно гучні слова, Борху. Ти конче хочеш поставити мене на якийсь бік частоколу у конфлікті, який, повсюдно вважається, є вічним, таким, що розпочався задовго до нас і триватиме, коли нас давно вже не буде. На чиєму боці коваль, який підковує коней? Наш шинкар, який, власне, біжить сюди із казаном баранини? Що, на твою думку, розмежовує Хаос та Порядок?

– Це дуже проста справа. – Три Галки глянув йому просто у вічі. – Те, що являє собою Хаос, є загрозою, є агресивною стороною. А порядок – це сторона, якій загрожують, яка потребує захисту. Потребує захисника. А, вип’ємо. І беремося за ягня.

– Слушно.

Зерріканки, які дбали про форми, зробили перерву в їжі, яку заповнили питтям у прискореному темпі. Вея, схилившись до плеча товаришки, знову щось шепотіла, торкаючись косою поверхні столу. Тея, нижча, засміялася голосно, весело мружачи татуйовані повіки.

– Так, – сказав Борх, обгризаючи кістку. – Продовжимо розмову, якщо дозволиш. Я зрозумів, що ти не надто хочеш ставати по якийсь бік Сил. Ти виконуєш свою роботу.

– Виконую.

– Але конфлікту Хаосу й Порядку ти не уникнеш. Хоч ти й зробив оте порівняння, ти не коваль. Я бачив, як ти працюєш. Входиш до підземелля у руїнах і виносиш звідти посіченого василіска. Є, любчику, різниця між підковуванням коней і вбиванням василісків. Ти сказав, що як плата достойна, то рушиш на край світу й прикінчиш те створіння, на яке тобі вкажуть. Наприклад, лютий дракон спустошує…

– Поганий приклад, – сказав Ґеральт. – Бач, одразу заважають тобі оті Хаос і Порядок. Бо драконів, які, безсумнівно, представляють Хаос, я не вбиваю.

– Як це? – Три Галки облизав пальці. – Нічого собі! Адже серед потвор дракон чи не найвредніший, найжорстокіший і найлихіший. Мерзотніший за інших гад. Нападає на людей, палить вогнем і викрадає тих, ну, дівиць. Мало ти розповідей чув? Бути не може, щоб ти, відьмак, не мав на своєму рахунку пари драконів.

– Я не полюю на драконів, – сказав Ґеральт сухо. – На вилохвостів – так. На ослизгів. На літавиць. Але не на драконів, хоч зелених, хоч чорних чи червоних. Просто візьми до уваги.

– Ти мене здивував, – сказав Три Галки. – Ну, добре, я узяв до уваги. Зрештою, досить нам про драконів, бачу на горизонті щось червоне, і це напевне наші раки. Вип’ємо!

Вони із хрустом ламали зубами червоні панцирі, висмоктували біле м’ясо. Солона вода, щипаючи, стікала їм аж на зап’ястки. Борх наливав пиво, вже шкрябаючи ковшем по дну барильця. Зерріканки розвеселилися ще більше, обидві розглядалися по