Костянтин Едуардович Ціолковський - На Місяці

Дирижабль-ракета підлітає до Місяця (картина майбутнього)

Машина літати на Місяць і на планети — «зореліт» — не буде схожа ні на літака, ні на дирижабль, ні навіть на гармату. Зореліт найбільше схожий буде на ракету. Багатьом із вас, мабуть, доводилося бачити ракету, що гарно знімалася догори на тлі нічного неба. Знаєте, чому вона летить?

Ракета — це рурка, начинена порохом, з одного кінця закрита, а з другого відкрита. Порох з відкритого краю запалюють, тримаючи ракету цим кінцем донизу. Дим густим і струмком витікає вниз, а сама ракета летить угору. Не думайте, що ракета летить угору, відштовхуючись цим струмком диму від навколишнього повітря. Ні, вона полетіла б і тоді, коли б навколо зовсім не було повітря. Причина руху ракети інша: ракету підштовхує той газ, що втворюється всередині її; цей газ в один бік витікає вільно, а в другий бік, де немає виходу, — тисне. Тут відбувається те саме, що і й при пострілі з рушниці: стиснутий газ, що утворюється підчас вибуху порохового набою, викидає кулю в один бік і разом з тим відштовхує рушницю в другий бік. Тому огнепальна зброя дуже «відбиває» при пострілі. Завдяки цьому «відбоєві» ракета летить угору. Повітря для її польоту зовсім не потрібне; вона б так само летіла й там, де немає повітря.

Ось чому ракета може здатися для польотів за атмосферу. Уявіть собі величезну ракету — десятки метрів завдовжки й відповідної грубини; у ній є каюта для людей, впоряджена так, що люди з неї можуть керувати горінням вибухової речовини, як машиніст керує горінням вугілля в паротязі. Якщо вибухові речовини ракети згорятимуть поступово, ракета зніматиметься плавко, без різких струсів та поривів. А тимчасом швидкість її збільшуватиметься ввесь час, доки триватимуть вибухи; коли буде достатній запас «палива», ракета зможе, як показують обрахунки, за досить короткий термін дійти будь-якої швидкости. Довівши швидкість до 11 кілометрів на секунду, люди зможуть, як ми вже знаємо, вилетіти за атмосферу й долетіти до Місяця.

Отож, у ракеті не буде такого навального наростання швидкости, як то буває з гарматнем, що так згубно впливає на все живе. Своєї величезної кінцевої швидкости ракета набуває плавко й поступово, без жадної небезпеки для її пасажирів. Друга визначна прикмета ракетного зорельота та, що пасажири зможуть керувати його польотом у порожнечі світового простору: примусити його летіти швидше, повільніше, зупинятися, повертати, летіти назад або в бік. Для цього всього треба лише мати достатній запас вибухових речовин.

Вибухової речовини зорельотові доведеться нести з собою дуже багато, і в цьому одна з перешкод, що заважають нам збудувати зореліт сьогодні ж. Щоб перелетіти на Місяць, потрібний запас вибухових речовин (як показують обрахунки), що багато більше важитиме за вагу ненабитої ракети. Зробити це дуже важко. Але важко — не значить неможливо, а людина в своєму прагненні пізнати світ зупиняється лише перед неможливим.

Такий спосіб вигадав Ціолковський, щоб перелітати на інші планети. Ціолковський найперший у всьому світі дійшов такої думки й докладними обрахунками показав, що таким способом можна дійти мети. Тепер над здійсненням зорельота й над «зореплавбою» працює багато вчених і з інших країн, особливо в Німеччині, Австрії та Америці. Починають навіть будувати маленькі зорельоти, щоб піднятися в ті високі та розріджені шари нашої атмосфери, куди досі ніяк не щастило дістатися. Роблять ще успішні спроби й з автомобілями, в яких замість мотора ззаду два десятки ракет: такий автомобіль мчить із швидкістю більше як 200 кілометрів на годину. Вдалі бували й спроби з ракетним літаком — попередником справжнього зорельота.

Поступово, крок по крокові людина опановує зореплавбу. У цій справі доведеться ще дуже багато докласти праці, може буде ще багато й невдач, навіть жертв. Та безперечно всі труднощі будуть переборені, і мрія про подорож на Місяць колись здійсниться.

Тепер трохи докладніше скажемо про ту визначну людину, що перша показала світові шлях до зореплавства. Його ім’я — Костянтин Едуардович Ціолковський. Він без виїзду живе в Калузі, працюючи над своїми винаходами. Народився він 1857 року в селі Іжевськім, Рязанської округи (тоді губернії) і був сином лісника, такого бідного, що майбутній винахідник не мав змоги в школі вчитися: він учився в своїй сім’ї. І все ж на 24 році життя він успішно склав іспит на вчителя математики. Сорок років він учителював, гулящого часу читаючи та роздумуючи над питаннями науки й техніки.

Над машиною, щоб перелітати на планети, Ціолковський працює вже чверть віку. «Я вірю, — пише він, — що людство не тільки заселить Землю, а й здобуде всі планети, а може й зоряний світ. Заселити всесвіт людина Землі змушена буде неминуче, бо незабаром Земля стане тісною, а техніка — такою могутньою, що прагнення людини поширити свої володіння буде задоволене».

Ракета — зореліт — не єдиний винахід Ціолковського. Ще раніше він багато працював над питаннями повітроплавби та авіяції. Він створив проект металевого керованого аеростата з хвилястого заліза. Такий дирижабль зможе підняти відразу 200 чоловіка. Цей проект починають тепер здійснювати.

Нині Ціолковський працює ще над одним цікавим винаходом — це найшвидший потяг. Швидкість цього потягу доходитиме 1000 й більше кілометрів. Він із розгону перелітатиме без мостів через широкі річки й навіть через морські протоки завширшки цілі десятки метрів.

Ціолковський написав щось із 50 творів. Невпинно працюючи, живе ця дивна людина, віддаючи всі свої сили й увесь свій нужденний заробіток на користь прийдешніх поколінь. Прийдешніх — бо багато ще років мине, доки пощастить їх здійснити. Мета його життя, — як він каже, — «зробити щось корисне людям, просунути людство хоч трохи наперед. Ось чому я цікавився тим, що не давало мені ні хліба, ні сили. Але я сподіваюся, що моя праця — може незабаром. а може й у далекій майбутності, дасть людям гори хліба й безліч сили».

Я. Перельман.