Богдан Йосипович Чалий - Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

Отака тобі наука! Сів Барвінок, гірко плаче. А Гарбуз: — Не плач, козаче! Ти малий ще, не журися, Підростеш — всього навчишся. А згори дзижчить Бджола: — Я далеко вже була. Добра нам знайшлась робота Під маєтками Осота. Де розрісся кукіль дикий, Скарб заховано великий. На сторожі біля нього — Розбишаки з війська злого. Довгоносиків там хмари — То Будячі яничари. Там фельдмаршалом Тхоряка, Куроїд і розбишака. Пильна варта не дрімає. Бо наказ суворий має. Той герой, що скарб дістане. Кажуть, дуже мудрим стане — Він полічить в небі зорі І піщинки в Чорнім морі. Наш Барвінок — скік на ноги. Загорілись очі в нього. — Та не я ж, — промовив, — буду. Якщо скарб той не добуду! Хай Часник не кривить губи: Полічу йому я зуби! — А Часник — брову на лоб: — Як доскочиш — скажеш «гоп»! Похвалив Гарбуз хлопчину: — Гарно ти говориш, сину. Та не кинь на вітер слова. Знай, що слово — не полова! Дав велику обіцянку — Вирушай в похід ізранку. Ми тебе, щоб був героєм, І одягнем, і озброїм. Жде тебе далекий шлях. Пильним будь, забудь про страх. Як розгубишся у скруті — Вороги здолають люті. Сів он коник на билину. Осідлай його, мій сину. Коник Дзвоником зоветься. Бач, під ним аж травка гнеться! Взяв малий сідло чудове Ще й повіддячко шовкове І вудила з чудо-криці. Це в поході — не дрібниці! Він до коника підходить. Кінь сердито оком водить. Хлопченяті не дається. Зуби шкірить, скаче, б’ється. Ледь не плаче наш вояка: — Що за дика ти коняка? Чом ти в руки не даєшся? Чом ти скачеш? Чом ти б’єшся? Дзвоник каже: — Як не битись? Та на тебе страм дивитись. Без штанів ти, в самій льолі — Що ж за воїн з тебе в полі? Гріш ціна тобі, «вояці». Краще йди та грайся в цяці! Це почув Гарбуз поважний: — Мій Барвіночку відважний! Будеш мати шаровари І добрячі чоботяри. Ляж поспи собі годинку,

Все ми зробимо, Барвінку! Ліг Барвінок на травичку, Кулачок підклав під щічку. А тим часом добре діло На городі закипіло. Ниток диньки-робітнички Насукали із травички І пошили шаровари Не з матерії, а з гички. Чобітки із стрюччя й хрону, А онучі — із пасльону. Дві Редисочки до ранку Гаптували вишиванку Ще й пошили для хлопчини Шапку з гострої перчини. Є вже й зброя для героя — Гострий спис із цибулини. Щоб не згинув десь у полі. Щит зробили з бараболі, З реп’яхів — чудесні шпори Почепили на підбори. Ще й дали йому в дорогу Вузлик доброго гороху.


РОЗДІЛ ДРУГИЙ




Не з-за гори високої, Не з-за ріки широкої, А з-за дідового тину На широку луговину Наш Барвінок виїжджає. Під ним коник Дзвоник грає, Копитами землю риє, Курявою небо криє. Підстрибує вище й вищє, Аж із рота пара свище. Шум і гам на всю округу! Виряджають козарлюгу Славні жителі городу, Зичать доброго походу. Всі листочками махають. Нишком сльози