Павло Стороженко - Розбійники з лебединого шляху

єгиптяни будували вантажні судна з акації та аканфа, схожого на кіренський лотос. З інших джерел відома і їхня назва — бар-іт («бар» — по-єгипетськи судно, з «іт» — його тип). Греки переробили цю назву в «баріс» (звідки пішло «барка», «баркас»). Через середньовічне арабське слово «баріджа» в наш лексикон увійшло — «баржа».

Підраховано, що єгипетські судна епохи Снофру були довжиною до 30 метрів, шириною до 8, осадку мали трохи більше метра і водотоннажність до 90 тонн. Кораблі фараонів будувалися, як правило, більшими.

Згідно з одним написом, єгипетські судна долали відстань від гирла Хапі до Бібла (850 кілометрів) при попутному вітрі і під веслами за чотири дні, або по 210 кілометрів за день. Якщо вважати, що світловий день — це 12 годин, то швидкість тогочасних єгипетських морських суден становила близько дев'яти з половиною вузлів на годину. Але цього аж ніяк не могло бути хоча б тому, що досконаліші бойові кораблі, збудовані Фемістоклом під час греко-перських воєн, розвивали швидкість у середньому до п'яти вузлів, а торговельні й транспортні були ще тихохіднішими. Наприклад, за Геродота їх середня швидкість не перевищувала трьох вузлів. Якщо змоделювати єгипетські судна, то легко переконатися, що вони були набагато тихохіднішими, ніж це здавалося літописцям фараонової слави.

І вже тоді цим тихохідним недосконалим суднам загрожував піратський напад, а мирні мешканці єгипетського узбережжя не забували сторожко позирати в море: чи не з'явилися на обрії чужинецькі кораблі?

Хто ж непокоїв упорядковане життя давньоєгипетської держави? Зазирнемо у Гомерову «Одіссею». Ось що розповідає головний герой поеми свинопасові Євмею:

… Серце штовхнуло мене, швидкі кораблі спорядивши І богорівних супутців узявши, в Єгипет податись. Дев'ять я взяв кораблів, негайно зібралися й люди. Товариші мої любі ще цілих шість днів після того Учти справляли. А я поставляв безустанно худобу, Щоб і для жертви богам, і для учт їм самим вистачало. Сьомого ж дня ми знялися з причалів широкого Кріту Й легко, з потужним Борея, прекрасного вітру, диханням, Мов течією ріки, попливли. Кораблі не зазнали Жодних пошкоджень. Всю путь без турботи і цілі й здорові В них ми сиділи. Лиш вітер спрямовував їх та стерничі. Днів через п'ять на чудові Єгипту ми випливли води, Став на Єгипті-ріці з крутобокими я кораблями. Потім на берег звелів супутникам витягти вірним Наші усі кораблі і самим біля них залишатись, А спостерігачам вийти звелів на чатівні дозорні. Та у зухвалій відвазі, на власні довірившись сили, Кинулись раптом вони в єгипетські ниви чудові. Скрізь грабували, жінок з немовлятами всіх полонили І повбивали мужів. Сягали до міста їх крики. Гомін почувши, на поміч єгиптяни їм на світанку Вибігли. Відблиском міді і брязкотом кінних і піших Сповнилось поле. Зевс громовладний в лихе боягузтво Ввергнув супутників наших, — ніхто проти вражої сили З них не устояв. Страшне звідусюди грозило їм лихо. Дуже багато тоді полягло нас від гострої міді, Інших до праці гіркої примусили, взявши живими. (Переклад Бориса Тена)

І хоча в цьому випадку Одіссей розповідає Євмею «легенду», намагаючись приховати, хто він і звідкіля, вона не втрачає від цього реалізму, навпаки, підкреслює типовість, звичайність розбійних набігів на Єгипет.

Піратське ремесло тісно пов'язане з географічними умовами певних акваторій. Оскільки вони не мінялися впродовж багатьох віків, то можна вважати, що і при фараонах, і пізніше морські розбійники користувалися одними й тими ж прихистками і діяли подібними методами.

Ось як описує грецький історик і географ Страбон місцевість, де аж кишіло давніми піратами, — навколо острівця Фарос, на якому в елліністичний час спорудили одне з семи чудес світу — Фароський маяк.

«Фарос — це довгастий острівець, який майже дотикається до материка й утворює гавань з двома входами; узбережжя материка утворює бухту, оскільки воно видається двома мисами у відкрите море; між ними знаходиться острів, який зачиняє бухту, бо він витягнутий паралельно до берега. Східний кінець Фаросу лежить ближче до материка і до мису навпроти нього… Й звужує гирло гавані: на додаток до вузькості проходу в гавань там є ще й скелі, одні підводні, Інші ж виступають над поверхнею моря; ці скелі постійно перетворюють на буруни хвилі, які набігають на них з відкритого моря».

До опису Страбона варто додати й інші неприємності, які чигали на мореплавців. Це часті в східному Середземномор'ї міражі, які збивають з пантелику і досвідчених моряків наших днів. Несподівані шквальні припливи води на берег при тихій, ясній погоді. Страшні смерчі з, як правило, сильними гарячими вітрами (лівійський гіблі, єгипетський хамсин, ізраїльський самум, сірійський шаргіб). Це часті земле— і моретрясіння, які нараз міняють берегову обстановку. Пліній, наприклад, свідчив, що Фарос «знаходився на відстані дня плавання від Єгипту», тобто приблизно за 150 кілометрів.

Усі ці природні обставини і явища сприяли піратському промислу. Варто також пригадати про релігійне сприйняття світу давніми народами, підсилене традиційними забобонами моряків, щоб оцінити ситуацію, яка виникала раптом внаслідок міражу чи смерчу.

У давні часи, задовго до Страбона, в Єгипті, в районі нинішньої Александрії жили пастуші племена, яким