Дмитро Федорович Кузьменко - Аеніль

за спеціальним графіком, інакше результату не буде, або він буде дуже поганий. Проте я зроблю все, що у моїх силах.

Чоловік кивнув, а потім відірвав погляд від каміна, де з минулої зими не палав вогонь, і перевів його на жінку. Він пильно оглянув її і сказав:

— Сідай. Чому ти стоїш?

Він помітив, що вона ховає руки за спиною. Його очі звузилися.

Ірене переступила з ноги на ногу, глянула на крісло й сіла. Вона трималася так, що з рукавів мантії виглядали лише кінчики пальців. Майстер Елітіс уважно дивився на її руки. Він бачив, що вони тремтять. Ірене довго мовчала, але нарешті сказала:

— Нічого страшного. Це лише Факели.

— Мої Факели? — чоловік підняв здивований погляд на жінку.

— Так. Вони чомусь обпекли мене, — неохоче пояснила вона.

Майстер задумався, потім різко піднявся й підійшов до жінки. Він схилився й підняв одну з її рук. Лише стиснуті зуби й тремтіння виказували Іренин біль, обличчя залишалося незворушним.

Майстер уважно розглянув долоню у світлі смолоскипа. Шкіра почервоніла й подекуди узялася пухирцями — це був серйозний опік.

— Мабуть, це через час. Вони розраховані на прохід опівночі, — невпевнено сказав він. — Тобі необхідно зняти біль.

Він поклав свою руку на її, але Ірене не дала йому вимовити закляття. Вона прибрала руку й промовила:

— Не треба. Невдовзі біль мине сам. Не можна знімати його так. Треба спершу дізнатися, чому це сталося. Я вже проходила там після півночі, але таке трапилося вперше.

Чоловік був вимушений погодитися. Він повернувся у своє крісло.

— Вони обпікають лише простих людей та учнів.

— І тих, хто не входить у Клан?

— Ні, я вирішив, що це буде підозріло… А чому ти запитуєш?

— Я боюсь… що зробила деякі речі, які можуть виключити мене з Клану. Боюсь, що я надто сильно заглиблююсь у Темряву.

Чоловік пильно дивився їй у вічі. Вона не ховала погляд. У очах жінки було видно тривогу.

— Це через ті досліди? Я попереджав тебе, що до добра це не доведе. Воно й починалось погано.

— Такі закляття завжди починаються погано. Вони надто складні, щоб опанувати їх з першого разу. Я не знала, що можу контролювати лише дівчат, тому вийшов провал із тим хлопцем. Мені жаль його, я не бажала йому нічого поганого.

— А нещодавній випадок з дівчиною? Ми й досі тримаємо її у себе. Що ти з нею зробила? Твої пояснення Клану були недостатні, тобі повірили лише завдяки довірі до тебе майстра Стесагора. Але я не хочу про це говорити, давай перейдемо до справи…

Цього разу вже жінка не послухала його:

— Я сама не знаю, що з нею сталося. Я не хотіла пояснювати, бо це викликало б ще більше підозр. Можливо, я контролювала її надто довго. Якби ви дозволили мені побачити дівчинку, я б спробувала їй допомогти. — Жінка нахилилася вперед, немов намагалася привернути більше уваги майстра. — Ви повинні зрозуміти, що я боюся. Я не наважуюся довірити це навіть майстру Стесагору. Я відчуваю, що закляття якісь неправильні. Цей контроль лякає мене, але я вже не можу утриматися від цього. Необхідно довести досліди до кінця, бо буде ще гірше. І вони приваблюють. Це немов інший світ. Відчуття повної влади над ученицями, а на заняттях вони навіть не підозрюють, що сталося з ними попередньої ночі. Але я боюся цього. Я боюся, що не лише я контролюю їх, боюся, що там є ще щось. Це темні чари, вони надто небезпечні. Я не знаю, як довго я буду достатньо захищеною і контролюватиму саму себе, аби не зробити чогось… Я боюся, що Темрява поглине мене. Я хочу, щоб ви допомогли мені позбутися цього.

Обличчя майстра стало серйозним, але відповів він байдуже:

— Я нічого не можу зробити. Треба було думати раніше, я тебе попереджав. Але я не став би надто переживати на твоєму місці. Факели Зеленого Полум’я не зачіпають Темних.

Жінка відхилилася назад.

— Що ж. Давайте перейдемо до справ, — промовила вона холодно й рішуче, немов попередньої розмови не було. — Ви отримали вимоги Ордену?

— Так, — сказав чоловік і дістав з кишені мантії згорнений пергамент. Він передав його Ірене, й вона почала уважно читати.

Майстер підвівся й став походжати по кімнаті. Потім зупинився і підійшов до книжкової шафи, що стояла у кутку. Почав зосереджено перебирати книги й папери, немов щось шукав.

— Як ми і вважали, — промовила Ірене, — вони хочуть включити нас до складу Ордену. Це ультиматум, а не перемовини.

Чоловік озирнувся на неї, але нічого не сказав.

— Деякі пункти слабкі. Ми зможемо потягти час, але сутичка рано чи пізно станеться. Хіба що ви згодитесь повністю підкоритися Темряві?

— Ми не згодимось на це. Цей папірець образливий. Майстер Стесагор навіть не прочитав його, він наказав його спалити. А заодно й посланця, що його приніс. Я ледве його відмовив. — Майстер говорив і продовжував щось шукати у шафі. На його обличчі з’явилася сумна усмішка, коли він дістав якийсь пошарпаний рукопис з-під купи паперів. Обтрусив його від пилу, поклав на вільну полицю й повернувся обличчям до Ірене. — Але переговори вигідні для нас. Нам необхідний час, щоб зібрати сили.

— Буде складно боротися з ними, — задумливо промовила Ірене. — Але ми маємо перевагу. Їм невигідно знищувати нас, тому вони лише спробують залякати. Їм потрібно, щоб ми увійшли до Ордену — добровільно або примусово. Від нашого знищення вони програють. Баланс буде порушено, і Вісім Кланів перестануть існувати, якщо хоч один зникне.

— Нещодавно вони включили до себе Сьомий Клан. Тепер усі три темні клани входять до Ордену.

— Як їм це вдалося? — стривожено запитала Ірене.

— Захопили їхнього голову та катували його. І дочку заступника. Вони й решта швидко погодились. Зрештою, цього можна було очікувати. Сьомий Клан