Жюль Верн - П'ятнадцятирічний капітан

довіряє, а «Пілігрим» – надійний швидкий корабель і має чудову репутацію серед американських бистрохідних суден. Треба скористатися шансом. І місіс Уелдон їм скористалася.

Звичайно кузен Бенедикт мусив супроводжувати її.

Кузен мав років п’ятдесят. Проте, незважаючи на доволі солідний вік, було справжнім безглуздям випускати його самого з дому. Швидше сухорлявий ніж худий, не те, щоб високий, але задовгий, з величезною копицею скуйовдженого волосся, з золотими окулярами на носі – таким був кузен Бенедикт. В цьому довготелесому чоловікові з першого погляду вгадувався один із тих поважних вчених, невинних та добрих, які приречені на все життя залишатися дорослими дітьми, жити до ста років та померти з душею немовляти.

«Кузен Бенедикт» – так до нього зверталися не лише члени родини, а й сторонні. І, дійсно, він був одним із тих простодушних добряків, які здаються загальними родичами: кузен Бенедикт ніколи не знав, куди йому подіти свої довгі руки та ноги, важко було знайти людину більш безпорадну та несамостійну навіть в повсякденних, рутинних питаннях. Не можна сказати, що він був тягарем для оточуючих, але він якось змушував ніяковіти кожного і сам ніяковів через власну незграбність. Втім, він був невибагливим, поступливим, невибагливим, байдужим до спеки та холоду, міг не їсти та не пити цілими днями, якщо його забували нагодувати. Здавалося, він належить до царства рослин, а не тварин. Уявіть неродюче, майже лисе дерево, що не здатне ані прихистити, ані нагодувати подорожнього, однак яке має чудову серцевину.

Таким був кузен Бенедикт. Він із радістю надавав би людям послуги, якби був спроможнім до цього.

І його всі любили, не зважаючи на його слабкості, а може саме завдяки ним. Місіс Уелдон вважала його своїм сином, старшим братом малого Джека.

Варто, однак, зауважити, що кузен Бенедикт не був ані ледарем, ані неробою. Навпаки, це був невтомний працівник. Єдине захоплення – природнича історія – поглинало його цілком.

Згадати «природничу історію» означає згадати дуже багато.

Відомо, що ця наука включає в себе зоологію, ботаніку, мінералогію та геологію.

Однак, кузен Бенедикт не був ні ботаніком, ні мінералогом, ні геологом.

Чи був він, в такому випадку, справжнім зоологом, кимось на зразок Кюв’є[3] Нового Світу, що здатен до аналітичного розподілу або синтетичного відтворення будь-якої тварини, одним із тих прославлених мудреців, які все своє життя присвячують вивченню чотирьох типів – хребетних, м’якунів, членистих та променевих, – на які сучасне природознавство поділяє весь тваринний світ? Чи вивчав цей наївний, проте старанний вчений різноманітні ряди, підряди, родини та підродини, родини та види цих чотирьох типів?

Ні!

Чи присвятив кузен Бенедикт своє життя вивченню хребтових: ссавців, птахів, плазунів та риб?

Ні і ні!

Можливо, він цікавився молюсками? Можливо, головоногі та мохуватки відкрили йому свої таємниці?

Теж ні!

Отже, саме заради вивчення медуз, поліпів, голкошкірів, губок, найпростіших та інших представників променевих він до глибокої ночі спалював керосин?

Відверто кажучи, не променеві заволоділи увагою кузена Бенедикта.

А, оскільки, з усьієї зоології зостається лише розділ членистих, то, властиво, що саме цей розділ і був об’єктом всепоглинаючої пристрасті кузена Бенедикта.

Проте, і тут варто уточнити.

Членисті поділяються на шість рядів: комахи, багатоноги, павукоподібні, ракоподібні, вусоноги, кільчасті черви.

Так от, кузен Бенедикт, послуговуючись мовою науки, не зміг би відрізнити дощового черв’яка від медичної п’явки, домашнього павука від псевдоскорпіона, балянуса від креветки, ківсяка від сколопендри.

Ким все ж таки був кузен Бенедикт?

Ентомологом і тільки ентомологом!

На це можна заперечити, що власне ентомологія[4] є складовою природничою історії і вивчає усіх членистих. Загалом, це вірно. Проте, зазвичай, поняття «ентомологія» містить більш вузьке значення. Цей термін вживають виключно на позначення науки про комах, тобто членистоногих безхребетних, тіло яких складається з трьох частин – голова, груди, черевце – і трьох пар ніг, через що вони і отримала назву шестиногі.

Отже, кузен Бенедикт був ентомологом, який присвятив все своє життя вивченню виключно класу Комахи.

Не варто сумніватися в тому, що кузену Бенедикту було чим зайнятися. Цей клас нараховував не менше десятка рядів:

Прямокрилі (представники: коники, цвіркуни);

Сітчастокрилі (представники: мурашины леви, мошки);

Перетинчастокрилі (представники: бджоли, оси, мурахи);

Лускокрилі (представники: метелики);

Напівтвердокрилі (представники: цикади, блохи);

Твердокрилі (представники: хрущі, бронзівки);

Двокрилі (представники: комарі, москіти, мухи);

Віялокрилі (представники: стилопси або віялокрилі);

Паразити (представники: кліщі);

Нижчі комахи: (представники: лусочниці).

Лише серед твердокрилих нараховується не менше тридцяти тисяч різноманітних видів, а серед двокрилих – шістдесят тисяч[5], тому неможливо не визнати, що роботи для однієї людини тут більш ніж достатньо.

Таким чином, життя кузена Бенедикта було цілком і повністю присвячене виключно ентомології.

Цій науці він присвячував весь свій вільний час, а також години сну, тому що навіть уві сні йому постійно снилися комахи. Неможливо порахувати кількість булавок, що стирчали з його вилог, лацканів і подолу жакета, з його жилета, з крисів капелюха. Коли кузен Бенедикт повертався додому з прогулянки, що завжди здійснювалася з науковою метою, його капелюх був схожий на вітрину з колекцією найрізноманітніших комах. Насаджені на булавки, вони стирчали як ззовні, так і з середини капелюха.

Щоб остаточно сформувати образ цього дивака, зауважимо, що він вирішив супроводжувати містера і місі Уелдон до Нової Зеландії виключно заради задоволення власної жаги до нових відкриттів в ентомології. В Новій Зеландії йому вдалося збагатити свою колекцію декількома рідкісними екземплярами і тепер кузен Бенедикт зі зрозумілою нетерплячкою поривався назад, в Сан-Франциско, бажаючи якомога скоріше розкласти дорогоцінні надбання в шухляди свого робочого кабінету.

І, оскільки, місіс Уелдон з сином поверталися «Пілігримом» до Америки, зрозуміло, що кузен Бенедикт їхав з ними. Однак, у випадку будь-якої небезпеки, місіс Уелдон найменше могла розраховувати на кузена Бенедикта. На щастя, на неї очікувало всього на всього приємна подорож морем, спокійним цієї пори року, на борту човна під керуванням капітана, який цілковито заслуговував на довіру.

Протягом трьох днів зупинки «Пілігрима» у Вайтаматі місіс Уелдон встигла повністю підготуватися до від’їзду. Вона дуже поспішала, оскільки не хотіла затримувати відправки судна. Розрахувавши місцеву прислугу, яку найняла в Окленді, вона 22-ого