Анатолій Дніпров - Рівняння Максвелла

Нарешті над головою замерехтіло тьмяне жовтувате світло. Піднявшись по крутих кам'яних сходах, я опинився в невеликому холі із заскленою перегородкою. Юнак швидко пройшов за неї, відчинив широке віконце в перегородці і звернувся до мене:

— Слухаю вас.

У мене було таке почуття, ніби я не туди потрапив. Цей напівморок, підземний лабіринт і, нарешті, ця глуха кімната, без вікон, з єдиною тьмяною електричною лампочкою під стелею, ніяк не в'язалися з уявленням про те, яким має бути сучасний обчислювальний центр.

Я стояв, збентежено оглядаючись навколо.

— Слухаю вас, — повторив юнак, висунувшись у віконце.

— Ах, так! Отже, тут і міститься обчислювальний центр компанії Крафтштудта?

— Так, так, — перебив він мене з ноткою роздратування в голосі. — Я вже вам сказав, що тут він і міститься. Яка у вас задача?

Я витяг з кишені аркуш паперу з рівняннями і подав його у віконце.

— Це лінійне наближення рівнянь у частинних похідних, — невпевнено почав я пояснювати. — Я б хотів, щоб ви хоч би чисельно їх розв'язали, ну, скажімо, безпосередньо на межі поділу двох середовищ… Розумієте, це дисперсійна рівняння, і тут швидкість поширення радіохвиль змінюється від точки до точки.

Зібгавши мій аркуш, юнак раптом промовив:

— Усе ясно. Коли вам потрібен розв'язок?

— Як коли? — здивувався я. — Це ви повинні мені сказати, коли зможете розв'язати рівняння.

— Вас влаштовує завтра? — спитав він, звівши на мене глибокі чорні очі.

— Завтра?

— Так, завтра. Скажімо, годині о дванадцятій дня.

— Боже, та що це у вас за обчислювальна машина?! Така швидкість роботи!

— Отже, завтра о дванадцятій дня ви одержите розв'язок. Вартість — чотириста марок. Платіть готівкою.

Ні слова не кажучи, я подав йому гроші разом з візитною карткою, на якій значились моє прізвище й адреса.

Проводжаючи мене підземним лабіринтом до виходу, юнак запитав:

— То, значить, ви і є професор Раух?

— Так. А чому ви питаєте?

— Просто так. Організовуючи математичний центр, ми розраховували, що рано чи пізно ви до нас прийдете.

— Чому ви так розраховували? — спитав я.

— А від кого ж іще ми можемо сподіватися замовлень у цьому глухому закутку?

Відповідь здалась мені досить переконливою.

Не встиг я попрощатися з юнаком, як двері за мною зачинились.

Усю дорогу додому я думав про цей дивний обчислювальний центр поряд з «Притулком мудрих». Де й коли я зустрічав прізвище Крафтштудт?

Наступного дня я з нетерпінням чекав денної пошти.

Коли о пів на дванадцяту біля дверей моєї квартири почувся дзвінок, я схопився і побіг зустрічати листоношу. На мій подив, я побачив у дверях тоненьку бліду дівчину з величезним синім пакетом у руках.

— Ви професор Раух? — запитала вона.

— Так.

— Вам пакет від Крафтштудта. Будь ласка, розпишіться.

Її тоненькі ручки секунду понишпорили в кишенях пальта, і дівчина подала мені книжку.

На першій сторінці книжки значилось єдине прізвище — моє. Я розписався і подав дівчині монету.

— О, що ви, — спалахнула вона і, промовивши ледве чутно «до побачення», пішла.

З пакетом я повернувся до кабінету.

Дивлячись на фотокопії списаного дрібним почерком рукопису, я спершу нічого не зрозумів. Від електронної лічильно-розв'язувальної машини я сподівався зовсім іншого: довгих стовпчиків цифр, в одній колонці яких мали стояти значення аргумента, а в другій — значення розв'язку рівнянь.

Нічого подібного я тут не бачив. Це було строге й точне розв'язання моїх рівнянь!

Я перебігав очима сторінку за сторінкою, все більше й більше заглиблюючись у строгі викладки, що вражали своєю красою, дотепністю та винахідливістю. Той, хто розв'язував рівняння, мав величезні математичні знання, яким можуть позаздрити першокласні математики. Для розв'язання було використано майже весь математичний апарат: теорію лінійних і нелінійних диференціальних та інтегральних рівнянь, теорію функцій комплексного змінного, теорію груп, теорію множин і навіть такі математичні дисципліни, як топологію, теорію чисел і математичну логіку, що, здавалося б, не мають відношення до даної задачі.

Я мало не вигукнув від захоплення, коли внаслідок синтезу великого числа теорем, проміжних викладок, формул і рівнянь, кінець кінцем, з'явився і сам розв'язок — математична формула, яка займала аж три рядки.

Мені було дуже приємно, що невідомий математик подбав навіть і про те, щоб надати цій довгій формулі, так би мовити, «наочного вигляду». Він знайшов наближений, але дуже точний, короткий і ясний математичний запис, який складався тільки з елементарних алгебраїчних і тригонометричних виразів.

У кінці, на невеликій вклейці, розв'язок рівнянь був зображений графічно.

Більшого бажати було нічого. Рівняння, яке, я вважав, не можна розв'язати у скінченному вигляді, розв'язане.

Отямившись від першого приступу здивування й захоплення, я почав перечитувати фотокопії, списані формулами, вдруге. Тепер я помітив, що той, хто розв'язував мою задачу, писав похапцем,