Олег Богданович Лишега - Поцілунок Елли Фіцджеральд

Звук облітає персиковим цвітом.. Як сумно.. Але він ще летить, від Конфуцієвого подиху торкнувся руки Паунда, легко торкнувся твоєї руки, твоїх міцно заплющених повік.. Може, отак стуливши очі, Паунд узяв перший акорд «І тоді зійшли на корабель» у першому Canto, бо, мабуть, саме так незрячий Гомер розпочинав свою «Одіссею», торкнувшись струн на своїм інструменті.. Як сміливо Одіссей ринув у мандри.. Як завзято Паунд розпочав свою епопею, свою блискучу поразку.. Ти довго розглядав свою руку в повітрі, довго прислухався до неї, і дивувався їй: лише тобі одному виднілися на ясній незасмаглій шкірі невидимі знаки.. Спочатку наче дрібненькі міліметрові поділки на простій дерев’яній лінійці: вищі, нижчі.. Ти вже знав, що то більші — ближчі, а менші — дальші дерева, і що це ліс у твоїй долі.. Але це могли бути і твої дні?.. Менші — дні, більші поділки — літа.. Не так і багато.. Як дивно почалась твоя мандрівка у «Відшукуванні причетного»..

Часом мені здається, що не треба було вирушати.. Але аби хтось і крикнув: заклякни на місці! — хіба б ти послухався?.. Часом мені навіть здається, що в Постаті голосу отой перший її жест, перший крок тої чарівної постаті — отой час був найсвітліший, треба було його якось уповільнити, заплющившись, затримати те тихе сяйво у собі.. І більше нічого.. Може, треба було вже відійти, заховатися глибше у себе, у глибоку тінь, затамувати дух? Можна було — так мені здається сьогодні.. Можна було ховатися у собі, і ти ховався, мовчав роками, вже пізніше.. Але навіть і так, навіть звідти, чи хтось інший, обачніший, з глибокої ночі — не прозріє і не осліпне?