Вільям Шекспір - Ромео і Джульєтта

вірний,—
але такий закритний потаємець,
такий для зору інших неприступний,—
як брость, підтята черв'яком зажерним,
не встигши розгорнутися в повітрі
й свою красу для нього присвятити.
Якби причину смутку нам узнати,
то знали б ми, де ліків діставати.
Входить Ромео, оподаль.
Бенволіо
Іде Ромео. Відступіться поки.
Довідаюсь або прийму мороки.
Монтеккі
Бажаю успіху тобі, щоб скоро
почув ти сповідь. Ми ж ходім, синьйоро.
Виходять Монтеккі та синьйора Монтеккі.
Бенволіо
Із добрим ранком, брате.
Ромео
Чи ще рано?
Бенволіо
Дев’ята.
Ромео
В смутку довшають години.
То батько мій пішов так швидко звідси?
Бенволіо
Він. Що ж за смуток час Ромео довжить?
Ромео
Того, що час скорочує, відсутність.
Бенволіо
Любов?
Ромео
Ні.
Бенволіо
Нелюбов?
Ромео
Її неласка до мого кохання.
Бенволіо
О, чом любов, така на позір ніжна,
тираном обертається жорстоким!
Ромео
О, чом із запиналом на очах,
любов собі де хоче бачить шлях!
Де ми обідаєм? О! Хто тут бився?
Ні, не кажи, про все це я вже чув.
Багато злоби тут, любові ж більше.
Любов ненавидить, ненависть любить!
О річ, найперше створена з нічого,
легкий тягар, поважна легковажність!
Понівечений хаос форм прекрасних!
Перо із олива, вогонь холодний,
сон явний, що не є те, що він є.
Така любов моя, мені нелюба.
Ти не смієшся?
Бенваліо
Ні, я скорше пла́чу.
Ромео
О, серце добре, чом?
Бенволіо
Над серцем брата.
Ромео
Що ж, це любови власть проклята,
з грудей важкого суму ніде діти.
Мені ти радиш смуток притлумити
твоїм: та приязнь, що явив ти, друже,
ще більше серце пригнітить недуже.
Любов — це дим, що в’ється з уст зітханців,
очищена ж — огонь в очах коханців.
А збурена — це сліз любовних море.
А ще любов — обачне божевілля,
гірка отрута й животворне зілля.
Прощай же, брате.
Бенволіо
По дорозі нам.
Образиш ти мене, як підеш сам.
Ромео
Ет! Я стерявся. Тут мене немає.
Це не Ромео, ні. Він десь блукає.
Бенволіо
Скажи не в жарт, хто ж та, кого ти любиш?
Ромео
Як же скажу, — стогнанням?
Бенволіо
Не стогнанням; скажи мені без жартів.
Ромео
Ти скласти заповіт скажи слабому:
лиха порада в лихові такому.
Без жартів, брате: я кохаю жінку.
Бенволіо
То ж я не схибив, як отак подумав.
Ромео
Меткий стрілець. І ще додам я: гарну.
Бенволіо
Як гарна ціль — то й легше поціляти.
Ромео
Ти схибив, бо вона неподоланна,
бо зважна й неприступна, як Діана.
Вона в дівоцтві чистім — як у зброї.
Дитячий лук любові — ніпощо їй.
Облоги слів любовних уникає,
очей вогненних нападу не терпить
і злота, що й святим страшне, не хоче.
Багата на красу, та бідна тим,
що з нею щезне й скарб її, як дим.
Бенволіо
Чи жити в цноті заклялась довіку?
Ромео
В повстримності нестриманість велику
являє — й личко в’ялючи дівоче
красу й в нащадків одібрати хоче.
Вона прекрасна й мудра. Мудро-гарна —
й тому моя любовна мука марна,
Навіки зареклась вона кохати.
Я вмер, але живу, щоб це сказати.
Бенволіо
Піддайсь мені: забудь про неї зовсім.
Ромео
О, так навчи ж мене її забути!
Бенволіо
Ти тільки волю дай своїм очам,
до іншої краси пригляньсь.
Ромео
Та цим
я тільки знов її красу прикличу.
Щасливі маски — личка пань цілують
і, чорні, про красу під ними свідчать.
Той, хто осліп, ніколи не забуде
безцінних скарбів страченого зору.
Красуню покажи мені найкращу —
її краса для мене буде тільки
листом про ту, що краща від найкращих.
Прощай: забути не навчиш, хоч що там!
Бенволіо
Хоч борг сплачу, а хоч умру банкротом.
Виходять.

СЦЕНА 2
Вулиця.
Входять Капулетті, Парис та слуга.
Капулетті
Однакова пеня Монтеккі в’яже,
як і мене. Гадаю, що й не тяжко
таким старим, як ми, триматись миру.
Парис
Ви в нас обидва у великій шані.
Жаль, що в незгоді ви жили так довго.
Що ж ви відкажете мені, синьйоре?
Капулетті
Скажу лиш те, що перше вам казав.
Моя дочка ще не бувала в світі:
їй чотирнадцяти немає повних.
Хай одцвітуть ще зо два літа, поки
вона достигне й війде в шлюбні роки.
Парис
Є матері щасливі й між молодших.
Капулетті
Почавши рано, рано й повсихали.
Мої надії всі земля пожерла.
Дочка — грунтів моїх майбутня пані.
Добийтеся ж взаємности палкої.
Моя бо згода — частка доччиної.
Я зважу тільки на її обрання,
і голос свій віддам їй без вагання.
По давньому звича́ю в мене в домі
на бенкет сюніч зійдуться знайомі,
найбільш улюблені. В тім колі простім
ви будете для нас бажа́ним гостем.
Там сюніч зорі наші посхожають,
ті, що нам ночі темні осявають.
Розвагу ту, ту молоду забаву,
що любить молодь, як зиму кульгаву
вигонить квітень, теплих днів початок,—
ви знайдете між пуп’янків-дівчаток
в моєму домі. Йдіть же, роздивляйтесь,
і в тій, що краща над усі, кохайтесь.
Моя дочка між ними не остання,
хоч і не гідна вашого обрання.
Ходім же.— Нумо, хлопче, скільки гону
з цим папірцем біжи через Верону,
всіх списаних отут знаходь (даючи папірець) —
нагадуй,
що я вітати їх сьогодні радий.
Виходять Капулетті й Парис.
Слуга
Познаходити тих, що списані отут? Тут написано, щоб швець дбав про аршин, а кравець про шило, а рибалка про пензель, а маляр про сіті. Мене ж послали познаходити тих персон, що їх імення посписувані отут, хоч я неможу дошукатись, які ж саме ймення понаписував тут писака. Треба вдатись до вченого. — В добрий час!
Входять Бенволіо та Ромео.
Бенволіо
Вогнем вогонь же може загаситись,
одну печаль поменшує ж бо друга.
Закрутишся — спіши назад крутитись.
Одну журбу лікує інша туга.
Старої легко здихатись отрути,
коли натомість іншої здобути.
Ромео
Твій подорожник тут поміг би дуже.
Бенволіо
Від чого?
Ромео
Ти ж зламав собі гомілку.
Бенволіо
Чи ти в умі, Ромео?
Ромео
В умі, хоч скутий гірш як божевільний,
в темниці темній, замкнений без хліба,
замучений... Добривечір, мій хлопче.
Слуга
Добривечір. Чи пан читати вміє?
Ромео
Так, власну долю у своїм нещасті.
Слуга
Певне, ви навчилися цього без книжки.
Коли ваша ласка, то, може, ви вмієте читати
те, що бачите?
Ромео
Так, якщо літери та мову знаю.
Слуга
Ви чесно відповідаєте. Бувайте здорові!
Ромео
Стривай, я вмію.
Читає
"Синьйор Мартіно, його дружина та доньки. Граф Ансельм зі своїми красними сестрами. Пані вдова Вітрувіо. Синьйор Пляченціо з любими племінницями. Меркуціо та його брат Валентин. Мій дядько Капулетті, його дружина та доньки. Моя вродлива племінниця Розаліна. Лівія. Синьйор Валенціо та його брат у перших Тібальдо. Лючіо та жвава Гелена". Хороше зібрання. Куди ж їх просять?
Слуга
Нагору.
Ромео
Куди?
Слуга
На вечерю до нашого дому.
Ромео
Чийого дому?
Слуга
Мого пана.
Ромео
Було б мені про це спитатись перше!
Слуга
Та я скажу вам і без питання. Мій пан — великий багатій Капулетті, і коли ви не з дому Монтеккі — то приходьте, будь ласка, вихилити кухлик вина. Бувайте здорові.
Виходить.
Бенволіо
На давній учті Капулетті буде
серед уславлених красунь Верони
і Розаліна, що її ти любиш.
Ходімо. Там красу тобі вкажу я:
поглянь на неї тільки краєм ока —
й побачиш ти, що лебідь твій — сорока.
Ромео
Коли побачить зір, як він нікчемно
одурений — не сліз, вогню струмки
хай ллють. Хай, топлені не раз даремно,
як зрадники, згорять єретики.
Довічне сонце від початку світу
не слало ще такій красі привіту.
Бенволіо
Вона ж не мірялась ні з ким красою,
урівноважена в очах з собою,
На ці віси криштальні дай лиш згоду
покласти їй напроти іншу вроду,
що я сьогодні покажу на святі —
й зостанеться краса твоя при втраті.
Ромео
Я йду. Та щоб не дивом засліпитись,
а сяєвом краси моєї впитись.
Виходять.

СЦЕНА З
Кімната в домі Капулетті.
Входять синьйора Капулетті й мамка.
Синьйора Капулетті
Поклич мою дочку до мене, мамко.
Мамка
Клянусь дівоцтвом у дванадцять літ,
я кликала її. Ягнятко! Пташко!
О боже мій! Де ж це дівча? Джульєтто!
Входить Джульєтта.
Джульетта
Хто кличе?
Мамка
Мати.
Джульєтта
Я прийшла,