Микола Гоголь - Скорочено Шинель

і він упав у сніг. Рано вранці Акакій Акакійович вирушив зі скаргою до пристава, але той, замість того, щоб ужити заходів, почав розпитувати, чому Акакій Акакійович так пізно йшов додому й чи не заходив він до якого-небудь непорядного будинку. Башмачкін зніяковів, на тому справа й завершилась.

У департаменті розповідь Акакія Акакійовича про розбій розчулила всіх, вирішили навіть "скинутися" йому на нову шинель, але раптом, як на зло, збирали гроші на директорський портрет і для Акакія Акакійовича зібрали абсолютну дещицю. Йому порадили звернутися "до однієї поважної особи". Бідоласі треба було докласти величезних зусиль, щоб пробитися на прийом до "значної особи". Генерал, хоча й був глибоко в душі доброю людиною, звик починати розмову з нижчими чинами трьома фразами: "Як ви посміли? Чи знаєте ви, з ким розмовляєте? Чи розумієте, хто стоїть перед вами?"

Акакій Акакійович вже заздалегідь почувався ніяково і на питання: "Що ви хотіли?" — почав так недоладно, притаманною йому "вільною мовою" пояснювати суть справи, прохаючи розшукати шинель, що генерал, розгнівавшись, не тільки промовив свої звичні грізні фрази, але й затупав ногами. Акакій Акакійович не пам'ятав, як вийшов на вулицю. Наступного дня у нього почалася сильна лихоманка. У мареннях він бачив то Петровича, який шив йому шинель з якимись пастками для злодіїв, то грізного генерала. Через кілька днів нещасний Акакій Акакійович помер. У департаменті лише четвертого дня помітили його відсутність, послали по нього сторожа і довідалися, що Акакія Акакійовича чотири дні як поховали. Наступного дня на його місці сидів інший чиновник...

Але історія цим не завершується. Незабаром Петербургом розповзлися чутки, що біля Калінкіного мосту почав з'являтися уночі привид — "мрець у вигляді чиновника", який шукає якусь утрачену шинель і зриває з пліч перехожих шинелі, "не зважаючи на чин і звання". Один із департаментських чиновників бачив привид на власні очі й упізнав у ньому Акакія Акакійовича.

Щодо "поважної особи", то після того, як Башмачкін пішов, він відчув щось подібне до співчуття, думка про незначного чиновника почала навіть тривожити генерала. Тиждень по тому він послав довідатися, чи не можна якось допомогти цьому прохачеві; йому донесли, що Акакій Акакійович помер. Від цієї звістки генерал увесь день ходив понурий, але надвечір розвіявся у приятеля, де зібралося приємне товариство.

Одного разу, вирушаючи до однієї знайомої дами, з якою він мав "цілком приязні стосунки", генерал раптом відчув, що хтось міцно ухопив його за комір. Озирнувшись, він із жахом упізнав Акакія Акакійовича. "...Рот мерця скривився і, пахнувши на нього страшною могилою, промовив такі слова: "А! так ось ти нарешті! Нарешті я тебе того, спіймав за комір! Саме твоя шинель мені й потрібна! не поклопотався про мою, та ще й вилаяв,— віддавай же тепер свою!" Генерал, забувши себе від страху, скинув шинель і наказав кучеру гнати щодуху.

Ця подія так вплинула на генерала, що він тепер став набагато рідше говорити підлеглим: "Як ви смієте, чи розумієте, хто перед вами?" Відтоді чиновник-мрець більше не з'являвся — мабуть, генеральська шинель виявилася якраз по ньому.