Роман Квант - Історія Юхима

гуманітарні науки: українська мова та література. То ж, у одинадцятому класі в мене не виникало сумнівів яку спеціальність слід обрати. Я вирішив подавати документи до ДНУ на українську філологію. Вибір був зважений і неодноразово схвалений батьками. Так я і поступив в університет. Позаяк він знаходився у великому місті, а я мешкав у маленькому, віддаленому від цивілізації селі, то на сімейній раді ми одностайно вирішили, що я буду переїжджати у Дніпро, щоб отримати вищу освіту, а якщо вдасться, то й залишуся там працювати. Отримавши, місце проживання в гуртожитку, я чотири роки міг користуватися свободою існування без контролю з боку батьків, без моралей та критики.

Сподіваюся, вільне студентське життя не зробило з мене пройдисвіта, а хоча б сформувало засади та фундамент для більш дорослого життя.

3

Я мешкаю у гуртожитку університету на другому поверсі. У кімнаті розташовано чотири ліжка – два на першому і два на другому ярусі. Окрім мене та вищезгаданого Гавра, тут же жило двоє студентів: Максим та Петро.

Перший хлопець вчився на географа на другому курсі, а більшість часу віддавав алкоголю, дівчатам та картам, відсуваючи глобус на останнє місце. Такий патлатий юнак із довгим, витягнутим обличчям, худими вилицями та шаленим блиском очей міг гуляти усю ніч до світанку, а наступного дня спокійно прийти на лекції та хропіти, не зважаючи на нудну, монотонну розповідь викладача, що захоплений самим процесом міг не помічати, як хтось з його студентів впадав у царство Морфею.

Одного разу його така любов до нічного гуляння та пияцтва довела до того, що викладач змушений був потривожити його міцний сон та важке проспиртоване дихання, що мов би п’янило усю аудиторію своєї концентрацією алкогольних парів. Максим підскочив, вигукнув, що «він свою зупинку не проспить» і вирішив далі хропіти. Спектакль завершився лише тоді, коли викладач вдруге його розбудив і попросив покинути аудиторію під загальний сміх. Як розповідають свідки, більше ніхто ніколи не бачив, як Максим спить на заняттях. З того часу усі його відвідування лекції та семінарів були лише у рівному, сидячому положенні, з широко розплющеними очима та цілковитою увагою до слів викладачів.

Петро був напрочуд його протилежність. Спортивна фігура, веселий характер, бажання досконало гризти граніт науки – його з дівчатами бачили лише у вихідні, а всі лекції юнак старанно відвідував, – любов до спорту та повна байдужість до алкоголю, цигарок, наркотиків, що робили його успішним студентом, та перспективним хлопцем, що планував йти до аспірантури та стати викладачем. Я навіть підозрював, що його амбіції можуть сягати таких висот, як стати завкафедрою чи деканом, а може дійти до самого ректора? У будь-якому разі, Петро ставив цілі, як от збільшити об’єм грудей та біцепса, качаючи м’язи, здати іспити на відмінно чи переспати із Юлею із паралельної групи. І більшість таких цілей він досягав.

Що стосується Гавра, то він відіграє свою роль у моїй історії, про що я буду казати далі. А зараз лише розповім те, що сталося минулого року, коли він ще зелений першокурсник поступив до наших лавр розбещених, заплямованих поганою репутацією студентів від понаднормового вживання алкоголю, голосного співання пісень та заборонених ігор у карти на гроші. Одного вересневого дня, ми вирішили колективно провести Гавру бойове хрещення, через яке проходить кожен студент. Як годиться, ми взяли горілку, пиво, канапки з маслом, сиром та ковбасою і почали усю церемонію активного вливання алкоголю у свої молоді, ще незвичні до цього діла організми. В перервах між чарчинами, ми виходили курити у туалет, травили анекдоти, жартували та розповідали кумедні історії із життя, часом правдиві, а більше вигадані побрехеньки.

Отже, ми всі в дупель нализалися до такого стану, коли увесь оточуючий світ починає тремтіти, кружлятися навколо тебе, у вухах лунає сильний шум, як під час вітру, а розум повністю затуманений зеленим змієм, який заволодів здоровим глуздом та вивільнював назовні усі приховані, заборонені поклики, безумні бажання. Ми веселилися, ходили до дівчат, але в такому вигляді нас не пустили до них, то ж, коли горілка і пиво закінчилися, ми завалилися спати.

Нас розбудив крик Гавра.

– Що це, за музика серед ночі?! – невдоволено вигукнув він і скочив із ліжка.

Ми здивовано між собою перезирнулися. Принаймні я на той час жодного звучання пісень не чув. Гавр швидко вийшов з кімнати і постукав до сусідів.

– Агов, вирубайте музон нафіг! Спати хочеться.

Він гупав у двері, горланив до хрипоти, аж поки двері не відчинилися і у коридор вийшов заспаний хлопець з п’ятого курсу.

– Який музон, п’яничка! Зараз я тебе вирублю! Вали звідси. І свої навушники дебільні зніми.

Як виявилося, Гавр просто п’яним заснув (точніше – відключився) з навушниками, у яких гучно лунала музика, а потім прокинувся серед ночі і забув про це. Наступного ранку він вибачився перед сусідами. Остаточне прощення наступило після того, як він у сусідню кімнату поставив хлопцям кілька літрів пива.

4

Коли до початку іспиту залишалося менше години, я раптово пригадав, що не встиг ще поснідати. То ж, я пішов на кухню, яка була загальною для усього корпуса гуртожитку, де перестрічалися хлопці та дівчата різних курсів та спеціальностей. Це було невеличке приміщення з великим холодником, столом по середині, кількома стільцями, тумбочкою, у якій зберігалися заварна кава, чай, цукор, тощо. Зранку це місце завжди перетворюється на галасливий, метушливий мурашник, у якому усі швиденько хапають щось поживне (іноді це чужа їжа), якесь питво (частіше кава з цикорієм, або чай), миттєво закидають усе в свій шлунок з такою космічною швидкістю, що кілька таких випадків могли стати всесвітніми рекордами із поїданням смаженої картоплі, макаронів, канапок, яєчні або каші. Особливо багато метушні виникає під час сесії, коли більшість студентів вечорами старанно вчать підручники, або точніше пишуть шпори до ранку, а потім мають від сили дві-три години поспати, щоб встигнути на складання заліку або екзамену. Хоча, частенько бажання гризти граніт науки бодай в останню передекзаменаційну ніч чомусь поступається місцем колективному процесу щільного, дуже близького знайомства із алкоголем. Окрім цього, студенти, відчиняють вікно, протягують залікові книжки і волають: «Шара, прийди! Шара, прийди»! Не всім і не завжди воно допомагає, але тут головніше правильність ритуалу і віра у сам процес.

Я потрапив на кухню саме вчасно. Кілька хлопців та дівчат вже встигли зайняти вільні стільці і впевнено наминали похапцем їжу, запиваючи це чорною, міцною кавою – найліпший друг перед екзаменом для тих, хто провів