Алла Рогашко - Її сукня

За масивними кованими дверима — такими собі міні-ворітьми — ховалися звичайні броньовані. Крамничка була ущент напхана всілякими речами: красивими і не дуже, подекуди дивними, а головне — старезними. Тут витав спертий запах, що йшов від старих речей: ті мовби ввібрали його в себе впродовж десятиліть, а подекуди й століть, і тепер щедро віддавали. Стіни, обклеєні темно-червоними шпалерами, прикрашали картини в порепаних рамах, вицвілі ікони, пошарпані гобелени.

Ліна блукала поміж полицями й захоплено роззиралася довкіл. Коли ж погляд спинився на бронзовій статуетці юної красуні, спинилась і вона. Затамувавши подих, роздивлялась досконалу граційну фігуру.

— Вас зацікавила ця річ? — почула приємний баритон поруч із собою та завважила високого худорлявого чоловіка в білій сорочці, чорній жилетці та штанах.

— Так. Що ви про неї скажете? — знову перевела погляд на статуетку.

— О… мушу вам сказати, що своїм зацікавленням ви зробили дуже гарний вибір! Це — богиня жіночої пристрасті, — з готовністю пояснив. — Вона просто створена для такої, як ви, можу вас запевнити! — запопадливо почав розпинатися.

— Скажете таке! — роздратовано пирхнула Ліна.

— Це не лестощі, — не вгавав продавець, чомусь не розуміючи, що щемить, і втратить потенційного покупця. — Подивіться, яка вона вишукана, які чуттєві вигини її спини… які гармонійні, тонкі риси обличчя… — його ж погляд тим часом блукав по Ліниній фігурі.

— Досить-досить, дякую.

Ліна вийшла з крамнички відчутно розчарованою, навіть невдоволеною. Чомусь дуже закортіло мати собі ту статуетку, але терпіти не могла надмірної нав’язливості продавців. Притім зазвичай мимоволі впадала в ступор безмовного протесту, що був сильнішим від бажання отримати жадану річ. Ні — то й ні. Що ж тут удієш.

Розгорнула парасольку і вже за якусь неповну хвилину хлюпотіння дощу відвернуло увагу, налаштувавши на цілковито інші думки.

Однак яким було її здивування — радше, шок! — наступного ранку! Як завше, задзвенів будильник. Розплющила очі. На годиннику світилося 7.28. Ще дві хвилинки, котрі щоранку спеціально виділяла собі для того, аби ще трішки поніжитися в ліжку, і — підйом…

Але… що за дивовижа? Поряд із годинником на тумбочці красувалася… статуетка богині жіночої пристрасті. Сон? «Треба ж було так уподобати річ, щоб морилася тепер», — лише промайнуло в думках.

Протерла очі, однак статуетка не зникла. Рвучко сіла й обережно доторкнулася пальцями блискучої гладенької поверхні, на якій вигравав відблиск із вікна. Прохолода бронзи під ураз спітнілими пальцями миттєво відігнала сон.

— Що за маячня?! — вигукнула. — Я ж її не купувала!

Сполоснулась під прохолодним душем, сподіваючись, що освіжиться, й усе це божевілля припиниться. Обережно ввійшла в кімнату. Статуетка величаво, мовби з викликом, стояла на тому ж місці…

— Повне безглуздя! Як же ти сюди потрапила?!!

Дорогою на роботу забігла в антикварну крамничку. Мусила забігти.

— О, доброго дня, пані Ліно! — радо зустрів її антиквар. — Бажаєте ще щось придбати? Я ж казав: до нас завжди повертаються ті, хто придбав хоча би щось. Усі вони стають постійними нашими…

— Статуетка богині жіночої пристрасті, де вона? — безцеремонно перебила браваду непотрібної їй передмови.

На обличчя чоловіка