Анатолій Григорович Михайленко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90

Шевченка, ні школи, ні бібліотеки, ні навіть провулочка його імені. Чому так? Пам’ятники Шевченку височіють по всьому світі, куди б доля не закинула українців: у Вашінгтоні, в Палермо, під Торонто, в Бразілії, а в Парижі — аж два погруддя і бульвар імені нашого Кобзаря. А скільки їх у Союзі, за межами України, там, де мешкають українці? Крім Мангишлаку в Казахстані — більше ніде. В Усть-Большерєцькому районі Камчатки перед усім народом я сказав про це, і перший секретар райкому партії Сергій Григорович Придворов запевнив: неодмінно буде в них вулиця. Шевченка.

Усть-Большерєцьк — на заході Камчатки, його цілий рік суворо голубить невтишиме Охотське море. А на південь від райцентру, майже біля знаменитого мису Лопатка, загубилось наскрізь провіюване холодними вітрами маленьке Запоріжжя. Власне, довідавшись про існування цього села, я й напросився в Усть-Большерецький район. Та на місці з’ясувалося, що дістатися до Запоріжжя навіть улітку можна тільки з Петропавловська-Камчатського. Так і лишилась мрія нездійсненою. Що ж, на майбутнє, зачіпка. А зараз скористаюсь із розповіді Михайла Жиліна, який не раз там бував.

Після поразки революції 1905–1907 років потяглися в далекі краї переселенці. Вони й уподобали на забутому людьми й богом узбережжі Охотського моря, біля річки Озерної, шматочок земної тверді. Засновуючи поселення, сподівались, що там їх не спостигне розправа. Михась ще застав у селі старожилів, які пам’ятали землянки й курні хатини перших втікачів із великого Запоріжжя. А 1930 року. старожили засяували в камчатському Запоріжжі рибальський колгосп, викликали з далекої України своїх родичів. Один із наших земляків з не менш знаменитим прізвищем, ніж його село, Григорій Кузьмович Сагайдачний, став Героєм Соціалістичної Праці. Цікава деталь: рибалка-українець Сагайдачний у п’ятдесятих роках виходив на промисел із рибалкою-росіянином І. П. Кузнецовим, Героєм Радянського Союзу, якому довелось у роки війни форсувати Дніпро в районі Вишгорода, утримувати захоплений плацдарм.

Де Вишгород, а де камчатське Запоріжжя! Та міцно пов’язані вони людськими долями й діяннями.

Бутько, Савин, Спичак, Потужний — династії рибалок приохотського Запоріжжя.

Чому б у те маленьке Запоріжжя, що притулилося край світу, та не відрядити нашому великому Запоріжжю своїх посланців? З книжками, журналами, концертами, з правдивим словом і жменею землі, щоб ті — далекі й ці — близькі згадали разом, якого вони роду-племені? Чому б не подбати, аби в камчатському Запоріжжі не забували батьківську пісню й материнську мову… Щоправда, спершу мешканцям Запоріжжя-великого треба самим їх згадати.

Тож і давайте разом. Час тому сприяє. Певен, що ми своїм приїздом у цей суворий край рибалок і прикордонників розбудили приспані струни в багатьох земляків. Недарма ж на останню зустріч з українськими письменниками в обласний центр приїхали із свого далекого району і Придворов із головою райвиконкому Володимиром Миколайовичем Виковим, і завідуюча ідеологічним відділом черкащанка Тетяна Корніївна Шарига. Тетяну Корніївну супроводжував чоловік, шанувальник Шевченка: в їхній домашній бібліотеці чимало української класики. Як і в капітана з Сіроглазки житомирянина Миколи Нагалевського, котрий на своєму торохтливому буксирчику показував нам Авачинську бухту, а потім запросив у гості. Співали тоді ми йому українських пісень, грали українських мелодій. Усе записав на магнітофон Микола Нагалевський, щоб потім слухати ще й ще… І душа його завмиратиме в любові до чогось близького і далекого, й озиватиметься на рідні звуки, і тягтиметься до свого — вічного, неминущого.

II

Як ви гадаєте: що сьогодні треба, аби оселитись на Камчатці? Не шукайте відповіді ні в далекому ні в близькому минулому. Все сьогодні не так.

Щоб оселитись на Камчатці, потрібно ні мало ні багато — 25 тисяч карбованців. Звісно, не з кишені того, хто задумав перебратись на півострів, платити має той, хто запрошує до себе працівника. Іншими ^словами, підприємство чи установа, які беруть собі спеціаліста з материка, повинні внести в місцевий бюджет 25 тисяч карбованців. Порівняймо: за прописку в Києві до міського бюджету надходить 16 тисяч. Прописка на далекій, суворій Камчатці на дев’ять тисяч дорожча, ніж у столичному місті. Не вірите? Я й сам спершу не повірив. Адже ми живемо з твердою певністю, що на Камчатку їдуть лише самовіддані ентузіасти та ласі до великих заробітків. Зрештою, хто ж освоюватиме цей суворий край?

Та послухаємо з приводу цього двох обізнаних людей — партійного секретаря Павла Павловича Зінов’єва (тридцять років камчатського стажу) і голову облвиконкому Миколу Олексійовича Синетова.

Слово Павлу Павловичу:

— Почну з анекдоту. Сидять у ресторані Камчатці, п’ють коньяк… Це було, звичайно, до указу. (Тепер на Камчатці, по суті, сухий закон, ніякого спиртного ніде не купиш, хоча всі, кому треба, його мають. Рибалки-коряки на Оссорі заппопонують вам за пляшку баняк червоної ікри, але втаємничені не рекомендують піддаватись спокусі — за якістю ікра може виявитись такою, як і придбана в циганів губна помада). От і запитують один в одного: “Ти як тут опинився?” — “З п’яного дуру”, — відповідає перший. “Хочу грошей заробити”, — каже другий. “Зрозуміло”. І до третього: “А що тебе сюди занесло, адже ти інститут закінчив?”

Застарів анекдот безнадійно. Реалії сьогодення такі. На Камчатці 469 тисяч мешканців. За останні десять років щорічно населення Збільшувалось на 8,5 тисячі, зокрема в обласному центрі — на 5,5 тисячі. Демографічна проблема в наявності: чи потрібне нам, крім природного, ще й штучне збільшення чисельності населення? Вчені порахували вигоди і втрати й дійшли висновку: для подальшого економічного і соціального розвитку півострова вистачить природного приросту. Тим часом за “довгим карбованцем”, північними надбавками сюди прагнуть приїхати з материка тисячі. Квартиру камчатцеві практично можна виміняти в будь-якому місті Союзу, отже, проблема повернення на материк не хвилює. Кожну нову людину ми повинні забезпечити житлом, транспортом, магазинами, лікарнями, продуктами й усім іншим, необхідним для життя. В нас же усе це набагато дорожче, адже здебільшого привізне. Та й у самих із житлом надзвичайно сутужно. Сорок відсотків рибалок взагалі не на квартирах прописані, а на своїх суднах, цілорічно тисячі їх живуть у морі, не маючи на березі й закапелка. Але рано чи пізно кожен рибалка сходить на берег. А йому ніде голови прихилити.

Ось із цього й виникла цифра — 25 тисяч карбованців. Хто хоче запросити на роботу людей із материка — плати. До речі, цю форму ми запозичили саме в киян, — підкреслив Зінов’єв.

— Ну й багато прибутку? — цікавлюсь.

Партійний секретар та голова облвиконкому перезирнулись. Виявилось: поки що… 25 тисяч. Тобто на Камчатці прописали лише одного приїжджого. Отже, можна обходитись власними силами.

— Так що агітувати освоювати Камчатку не слід?

— В жодному