Ігор Ільюшин - Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

історії, а саме з історією боротьби проти Берліна і Москви за землі Західної України не лише УПА, а й польського уряду та його збройного підпілля. Через специфічне становище польського населення на Волині та у Східній Галичині вона відрізнялася своїми формами, характером, періодизацією від тієї боротьби, яку вела польська Армія Крайова на етнічних територіях Речі Посполитої. Плани і дії АК щодо визволення довоєнних територій Польщі від окупантів впливали на перебіг українсько-польського міжнаціонального конфлікту. Тому неможливо зрозуміти його причини та сутність без ознайомлення з історією цієї боротьби та без урахування цього чинника.

Переконані також у тому, що, шануючи сьогодні своїх національних героїв, українці не можуть заплющувати очі й на геройство тих, хто воював за Польщу, зокрема й на тих теренах, де ідея відбудови польської держави була, з українського погляду, неслушна, а з точки зору польських можливостей — нереалістична.

Книга публікувалась окремими частинами Інститутом історії України НАН України у 2001–2005 рр. у рамках роботи спеціально створеної групи дослідників при урядовій комісії з вивчення діяльності Організації українських націоналістів і Української повстанської армії, що працювала впродовж 1997–2005 рр. Наклад публікацій становив лише 300 примірників, оскільки з результатами роботи групи мали ознайомитися насамперед депутати Верховної Ради і члени Кабінету Міністрів України.

Пропонована праця є результатом багаторічних досліджень у вітчизняних і зарубіжних архівах та бібліотеках, її доповнено свіжим інформаційним матеріалом, набутим після перших публікацій окремих частин. Книга пройшла апробацію в академічному середовищі і зараз, на думку автора, може бути винесена на суд широкого читацького загалу, людей різних вікових категорій і фахової підготовки, як спеціалістів у галузі історії, так і тих, хто нею просто цікавиться.

Насамкінець хочемо висловити щиру подяку всім, хто давав нам конструктивні поради і слушні зауваження під час роботи над книгою, допомагав у її підготовці до друку — дружині Елі і дочці Ользі, колегам по роботі в Україні та поза її межами, а серед останніх, насамперед, моїм польським друзям, вчителям — докторам історичних наук, професорам Валерію Івановичу Яровому і Станіславу Владиславовичу Кульчицькому, директорові Видавничого дому «Києво-Могилянська академія» Вірі Йосипівні Соловйовій, головному редактору Ірині Михайлівні Жодані та іншим його співробітникам.

Розділ I
ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ І СТУПІНЬ ЇЇ ВИВЧЕННЯ

Поза сумнівом, кожний неоднозначний випадок в історії слід докладно роз’яснювати. Водночас це не має виглядати як чітке визначення «слушної» і «помилкової» позиції. Не можна стверджувати: «це дурень, а це герой». Багато хто з істориків і політиків заздалегідь формулює свої питання таким чином, щоб одержати на них однозначно позитивні відповіді. У сфері моралі й історичної правди вони виступають у ролі істини в останній інстанції, не даючи людям можливості мислити об’єктивно і диференційовано, підказуючи наперед заготовлену відповідь.

(З інтерв’ю німецького історика Ергарда Шюца, професора Інституту Гумбольдта в Берліні, 2007 р.) 1. Чому українські історики і політики по-різному оцінюють причини українсько-польського протистояння в роки війни?

В українській історіографії питання про об’єктивне комплексне дослідження діяльності польських підпільних військово-політичних сил у Західній Україні в роки Другої світової війни і спричинене цією діяльністю українсько-польське протистояння до останнього часу не ставилося. Причин цього декілька. Почати, напевно, слід з того, що в радянській історіографії ця тематика, з огляду на замовчування внеску в антигітлерівську боротьбу як польського, так і українського антикомуністичного рухів, знаходилася під забороною. А тому у спадок українській історіографії залишилися значною мірою спотворена картина діяльності обох рухів і досить загальне уявлення про причини їхнього протистояння.

По-друге, коли в останні десять-п’ятнадцять років стало можливим дослідження цієї проблематики, з’ясувалося, що для проведення всеохопного ретельного аналізу не вистачає документальних джерел. Кожний, хто хоч трохи має уявлення про умови підпільної і партизанської діяльності в роки війни чи то українців, чи то поляків, знає, що після використання багато службових документів через конспірацію нищилося, а найважливіші з них було заховано у різних криївках. Більшість цих документів пропали назавжди. Незначна їхня частина потрапила за кордон. Великий масив радянських документів — спецповідомлень працівників НКВС УРСР про діяльність членів ОУН-УПА і АК, карно-слідчих справ діячів українського і польського підпілля і т. ін. — ще й досі переховується в Державному архіві Служби безпеки України і донедавна залишався недоступним для ознайомлення багатьом дослідникам.

По-третє, пояснити відсутність достатньої уваги до зазначеної теми в поки що небагатьох по-справжньому наукових працях з історії ОУН і УПА, що з’явилися в Україні останнім часом, можна тим, що вони спираються, передусім, на документи українського або радянського походження. Утім добре відомо, що у стратегічних планах українських націоналістів боротьбі з польською Армією Крайовою відводилася роль третього фронту і в матеріалах ОУН-УПА вона не знайшла такого відображення, як у документації польських підпільних структур, для яких боротьба з українським самостійницьким (незалежницьким) рухом на західноукраїнських землях фактично посіла перше місце.

Не останню роль у виборі предмета дослідження тривалий час продовжували відігравати застарілі міфи і стереотипи, зокрема у сприйнятті Польщі і поляків, які вітчизняні науковці нерідко запозичували, в цьому разі від історіографії української діаспори, котра, втім, не є однорідною. Історична наука молодої Української незалежної держави, на наш погляд, донедавна ще «хворіла» на україноцентризм, тобто зосереджувалася на дослідженні проблем, головним чином, власної історії. Тому ще й досі український громадянин погано обізнаний з історією боротьби проти гітлеризму свого західного сусіда, а та-кож із тим, яким чином ця боротьба впливала на перебіг українсько-польського конфлікту в роки війни. Достатньо сказати, що в Україні тільки у 2002 р. з’явилася перша цілісна історія Польщі, в якій представлена її сучасна українська візія[1].

Комплексний аналіз історії українсько-польських взаємин і зокрема періоду Другої світової війни фактично був зініційований дослідниками обох країн після укладення в 1996 р. Угоди між Світовим Об’єднанням воїнів Армії Крайової й Об’єднанням українців у Польщі. Угода