Ярина Каторож - Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2

Бо я була такою схожою на його кохану.

А ще в його думках зароджувалось щось... якийсь план, чи що. Стосовно мене.

Відпустила Всевладові руки, на яких чомусь вогню не було геть-чисто. Він вже пережив його колись, у дитинстві, і тепер той торкнувся лише мене.

Я плакала, аж заходилась, відвівши погляд від його темних очей.

У його матері були такі ж чорні очі, але волосся — яскраво-руде. Таємниче, надзвичайне поєднання.

Господи.

Відчула в себе на плечах чиїсь сильні руки, які торкались мене обережно і лагідно, мовби я була кришталева. Ждан. Підвела на нього погляд — чоловік зблід. Як і всі інші в печері — навіть Ханна, до того холодна і доволі агресивна, — були в сум’ятті через те, як я розридалась і як почорніла шкіра на моїх білих, завжди таких гарних і ніжних руках.

— Воля їх загоїть. Ти ж знаєш, яка вона вправна, чи не так? — спитав Радник. Голос його був трохи надламаним і чоловік прокашлявся, не в змозі затримати погляд на моїх руках.

— Я плачу не через біль... не тільки, — пробелькотіла я, а тоді подивилась на дівчину, свого двійника. Чому у неї блакитні очі, а в мене одне каре? В чому річ? Спогади Всевлада не дали відповіді на це питання.

Зате показали мені, яка вона сильна. Ця людина пройшла через пекло і воно її загартувало. В ній геть немає м’якості, вона пристрасна і небезпечна. Колись була здатна заради друзів і рідних на великі справи, а тепер... Навіть Всевлад не міг би сказати точно, на що вона спроможна. Якщо Дарвенхард незворотно її змінив, то саме за її вибір має бути страшно, а не за Всевладів. Той принаймні белат від народження, а ця — колишня метейка.

Але вибір в них має бути, врешті-решт. Убити я їх не дозволю в будь-якому випадку. Ми не звірі.

До того ж... як хтось казав колись, що не відбувається — усе на краще. В мене зараз така кількість проблем, що важко уявити, як це все «розрулити» — починаючи від того, що я в чужому світі з величезними силами, яких не просила. Але навіть не це основне. Неподалік у підземеллях знаходиться той, кому в світі Патрії та Циркути геть не місце... А в Книзі Стожарів я не бачила й згадки про інші світи, тож як повернути Тараса додому — уявлення не маю. Навряд чи в Павутинні хтось у змозі дати відповідь на це питання. А от за його межами — можливо. Напевне, варто з цього почати.

— Я бачила в спогадах... в його спогадах, — ледь кивнула на Всевлада, але дивилась Ханні у вічі. — Рудоволосу дівчину. Вишену.

Ханна й оком не змигнула, але чорну ауру, що закручувалась довкола неї, на мить пронизав яскраво-червонястий спалах, що протягнувся тонкою, та досі міцною ниткою кудись туди, на землі Метейського краю. Його тремтіння тривало всього мить, але мені цього вистачило. Я на правильному шляху.

— Суть в тому, що я дізналась достатньо про політичну ситуацію в Циркуті, аби усвідомити, що зараз усі ви, — мовила я, обвівши попеченою рукою довкола себе, — вороги на смерть. Напевне, ви б хотіли убити одне одного, але, якщо хочете знати мою думку, це все — повна дурня. Ви усі навіть ніколи не зустрічались раніше і не зобов’язані позбавляти життя тих, хто просто народився по інший бік кордону. Я розумію, що своїми словами, по суті, не маю шансів на зміну вашого ставлення до ворожості, що триває майже тисячу років, але гадаю, оскільки тут зараз нас не тисячі, і не йде битва, то є можливість домовитись про те, на яких умовах можна розв’язати дарвенхардців і не дозволити всім одразу почати перебивати одне одного.

— Ні на яких, — встряла Златодара. Вони з Ханною обмінялись взаємними колючими поглядами. Я зітхнула. Присутніх долала напруга. А я ледь вгамувала сльози. Треба було думати і переконувати, болю піддамся пізніше.

— Ми не можемо тримати їх зв’язаними вічність.

— І що ти пропонуєш? — спитав Всевлад. Я подивилась на нього.

— Альянс. Ми укладемо взаємовигідну угоду. Порушення буде каратись смертю.

— Як ти можеш бути певна, що вони не зрадять слова? — спитав неголосно Тигран.

— Тому що я потисну їм руки. Як Стожар. Якщо вони зрадять умови гри, то помруть від цієї угоди. Таке робили в часи після смерті Земовита. Інші Стожари також були недоторканими, але таки придумали, як захистити цілий народ. Якщо велети та патрійці сприймали їх силу як щось, чому варто коритись беззаперечно, то з людьми з інших держав доводилось бути обачнішими. Стожари укладали з їх володарями угоди. І зараз я пропоную зробити те саме. Присутні в цій печері скажуть, чого вони хочуть від протилежної сторони, і, якщо ми знайдемо компроміс, то звільнимо дарвенхардців і візьмемось до виконання умов.

— Ти не говориш про те, що ми маємо просто не вбивати одне одного. І ти згадала про Вишену. Значить, ти хочеш не тільки миру, а й допомоги, бо шукаєш те, що може нас зацікавити, — мовила неголосно Ханна. Вперше в її голосі не було ворожості до мене.

— Так.