Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

Якби Бладу заманулося поговорити про це із сестрами Пітт, він, напевне, спробував би переконати, що, свого часу помандрувавши вволю, зазнавши чимало пригод, він має намір нарешті зайнятися своєю спеціальністю. Він сказав би, що тепер став лікарем і перестав бути воїном — що він зцілитель, а не вбивця. Однак він наперед знав і їхню відповідь: у такій справі, мовляв, кожний чоловік мусить узяти до рук зброю. Вони, мабуть, нагадали б йому, що їхній племінник Єремія, моряк, капітан торговельного судна, яке стояло в цей час на якорі в бухті Бріджвотер, — замінив штурвал на мушкет, щоб захищати справедливість. Та Блад не належав до тих, хто любить переконувати. Уже було сказано, що він був самодостатня людина.

Він зачинив вікно, запнув штори і повернувся до затишної, освітленої свічками кімнати, де його економка місіс Барлов саме в цей час збирала вечерю:

— Ті плаксиві дами, що живуть навпроти, зовсім не схвалюють мене.

У нього був приємний, живий голос, із металічним звучанням, який пом’якшував і приглушав ірландський акцент, що зберігся попри довгі роки мандрів. То був голос, у якому було видно весь характер Блада — залежно від потреби він міг або звабливо й ласкаво вмовляти, або командувати, змушуючи підлеглих підкоритись. Щодо решти — він був високий і худорлявий, смаглявий, як циган, але з-під рівних чорних брів дивилися очі разюче блакитного кольору, що дивно контрастували зі смаглявим обличчям.

У погляді світились надзвичайна проникливість і спокійна гордовитість, яку ще більше підкреслювали рівний ніс і рішучі тверді губи. Одягався Блад у все чорне, як і годиться людині його професії, проте з елегантністю і смаком, властивими скоріше шукачеві пригод, яким він був колись, ніж поважному медикові, яким став тепер. Його камзол із тонкого камлоту був обшитий срібним позументом, а манжети сорочки і жабо прикрашало мереживо. Розкішний чорний парик був завитий не гірше, ніжу будь-якого вельможі з Вайт-холлу.

Якщо уважно придивитись до Пітера Блада та його істинної вдачі, яка проступала крізь обличчя юнака, можливо, можна було б замислитись, чи довго пробуде такий чоловіку тій тихій заводі, куди випадок привів його близько півроку тому; чи довго він удаватиметься до тієї справи, яка стала його професією ще перед тим, як він став жити самостійно. У це буде важко повірити, та коли ви довідаєтесь про його життя — не тільки минуле, а й майбутнє, — то зрозумієте, що Блад міг би й далі мирнісінько собі жити, задовольняючись становищем лікаря у тихому Сомерсет-ширі. Мабуть, так воно й сталося б, коли б не жарт, який зла доля все готувала для нього.

Блад був син ірландського лікаря, а мати народилася в Сомерсеті. Саме в її жилах текла кров морських розбійників — мабуть, саме цим можна було б пояснити ранній прояв невгамовності у вдачі сина. Ця невгамовність глибоко тривожила його батька, який мав надзвичайно миролюбний характер як на ірландця. Батько рано вирішив, що хлопець має наслідувати його почесну професію, і Пітер, здібний до навчання і надзвичайно охочий до знань, у двадцять років здобув звання бакалавра медицини в Дублінському Трініті-коледжі. Батько пережив цю радісну подію лише на три місяці, а мати померла раніше — ще за кілька років перед тим. У спадщину Пітерові лишилося кілька сотень фунтів, за допомогою яких він мав намір подивитися світ і дати на якийсь час волю своєму жадібному до пригод духу.

Дивний збіг обставин привів його на військову службу до голландців, що саме воювали із французами, а любов до моря завела на флот. Він заслужив офіцерський чину славнозвісного адмірала де Рітера, до того ж брав участь саме в тій битві на Середземному морі, у який великий голландський флотоводець наклав головою.

Про життя Блада після підписання Наймеґенського миру майже нічого не відомо. Ми знаємо лише, що Пітер провів два роки в іспанській в’язниці, хоча невідомо, як йому «пощастило» туди потрапити. Можливо, через це після свого звільнення він узяв меча в руки й перейшов на службу до Франції, яка саме вела війну з іспанцями на території іспанських Нідерландів. У тридцять два, коли він втратив смак до пригод, а його здоров’я похитнулося після занедбаної рани, Блада раптово вразила ностальгія. Він відплив з Нанта, аби дістатися Ірландії. Однак здоров’я за час подорожі погіршало, і він, коли негода загнала судно в Бріджвотерську бухту, вирішив зійти на берег — до того ж це була рідна земля його матері.

Ось чому в січні 1685 року Блад прибув до Бріджвотера, маючи при собі приблизно стільки ж грошей, скільки мав спочатку, коли подався з Дубліна у великий світ одинадцять років тому.

Місто йому сподобалося, та й здоров’я одразу ж пішло на краще, до того ж він зрозумів нарешті, що на своєму віку пережив достатньо пригод — багато хто не побачить стільки і за все своє життя. Тому вирішив оселитися тут і взятися до лікарської справи, від якої колись відкинувся, бо не мав достатньо прибутку.

Оце й уся його біографія, принаймні та її частина, яка мала закінчитися в ніч Седжмурської битви, через півроку після появи Блада в Бріджвотері.

Блад вважав, що наступний бій зовсім не його справа — саме так воно й було, — і байдужий до збудження, яке охопило місто тієї ночі, вирішив ні на що не звертати уваги і рано ліг спати. Він мирно заснув задовго до одинадцятої години, а об одинадцятій, як відомо, Монмут зі своїми повстанцями вирушив Бристольським шляхом, щоб манівцями оминути болота, які лежали між ним і королівською армією.

Відомо також, що свою чисельну перевагу, яку могла врівноважити хіба що стійкість регулярних військ противника, і перевагу несподіваного нападу на сонну армію Монмут через грубі помилки й погане командування втратив задовго до рукопашного бою.

Армії зійшлися близько другої години ночі. Містер Блад спокійно спав, не зважаючи на далекий гуркіт гармат. І лише о четвертій годині, коли вже почало сходити сонце, його безтурботний сон перервався.

Він сів у ліжку, протер від сну очі, намагаючись зрозуміти, що сталося. Хтось безперервно бив у двері його будинку і безладно