Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Нація 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Нація" автора Марія Василівна Матіос. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 51
Перейти на сторінку:
коли з-поза плечей гостя покажеться вервечка тих, кого в цім краю називали заготівельниками людських душ.

Проте воєнний чоловік на цей раз був сам один.

Юр'яна саме клала на стіл миску з яблуками й горіхами, коли непрошений гість, скинувши шапку, заговорив:

— Щастя-здоров'я, із святим Василієм! Христос народився!

В Юр'яни випало з рук яблуко й покотилося просто до ніг прийшлого.

Колядники кволо відповіли «Славімо його» й уже млявіше пішли наздоганяти Грицькову скрипку.

Юр'яна забилася в запічок і не спускала очей з яблука, що червоно світилося коло блискучого чобота емґебіста. А що це був емґебіст, і не треба було довго думати: інші чужі люди не могли перебити Святої Коляди.

— Сідайте, — сказав Уласій до чоловіка, як би сказав до скали, й очима показав Юр'яні на запічок.

— Я Довгопол, — відповів на те гість, піднімаючи яблуко з підлоги, й сів скраю Грицька Граба.

— Ой Довгопол… — не то схвалив, не то засудив скрипаль, а потім швиденько перепитав: — А де ваші довгі поли?

Довгопол тим часом скинув шинель, ніби й не чуючи ущипливого голосу скрипаля, й сидів тепер лицем до Граба, стискаючи поданий Уласієм невисокий — на чверть пальця — вузенький келишок із вином.

— Грицьку! — голос ґазди скинувся занадто застережливо, щоб можна було його не послухати.

— Та чого ти, Уласію… — торкнув струну Граб. — Я лиш хотів сказати, що в одного чоловіка, ну, бігме, не може бути все зразу: й довгі поли, й довгі руки. Але коли ґазда каже, що про це не вольно говорити, то вже най буде так… Я п'ю до вас, пане Довгопол! Дай, Боже, вам добре здоров'я і файну любку!

Довгопол, не думаючи довго, відповів Грицькові в тон:

— Скоро буде.

— Овва! — котрийсь із колядників хотів пирснути, але Граб люто подивився в його бік.

— То ви так довго збираєтеся тут бути, що ще й любку хочете собі знайти?!

— А хіба для цього діла багато часу треба? Та, зрештою, ви самі мені цього побажали, пане-товаришу!

Рідкий сміх обійшов стіл і завмер на Уласієві.

В Юр'яни дрижали коліна. Вона боялася, що Уласій відкриє зараз двері й Грабові, й Довгополові.

А найгірше — аби не прийшли колядники з лісу. Святого Василія є святого Василія. Хто в Боже свято візьметься за ґвери? Але час такий, що зброя не зважає на свята. І ось отут, у хаті, повній дітей, може розгорітися велика біда без їхньої з Уласієм на те волі.

Юр'яна знала, що Уласій боїться цього самого, лиш не наважується спровадити її до худоби.

За столом закінчувалося повільне й вже не дуже веселе частування, коли Довгопол поклав на Грицькову скрипку гроші. Юр'яна не виділа, скільки точно, але по тому, як в Уласія піднялися догори брови, зрозуміла, що гроші були великі.

— Чоловіки! Не сьогодні і не тут нам політикувати про довгі руки й довгі поли. — Довгопол заговорив, роблячи наголоси на словах, чомусь дивлячись то на Уласія з твердо стиснутими губами, то на випрямлену, як струна, Юр'яну. — Виколядуйте краще моєму покійному татові. Він у мене був побожний… І мені, як можете… Бо завтра мені, може, церковні дзвони будуть тут колядувати…

ВІДТОДІ Юр'яна навчилась якось не боятися Довгопола, але мовчала про це навіть при Уласієві. Власне, в їхньому житті Довгопола начебто не існувало зовсім, окрім, як за святошним столом. З одного боку, він був у Нижній Товарниці й через нього страждали інші, а з другого боку — його не існувало для Джуряків.

Вона, проста, думала, що так триватиме вічно.

Але коли сьогодні Довгопол раптово став перед зів'ялої Юр'яни на порозі ферми й подивився так, наче хотів спаралізувати, вона зрозуміла, що відтепер він з'явився в її житті назавжди.

Від його погляду не поломилася воля й не задрижали коліна, лише стало так, як стає, коли тебе зурочать: млісно й гадко.

— Що, Уласіхо, вилежуєшся на чоловіковій руці до полудня, аж у лиці зблідла? — в'їдливо, але так тихо, що й перша від дверей корова, певно, не розчула його голосу, запитав Довгопол.

їй справді наврочили! Лише боязнь бути посвареною змусила Юр'яну подивитися Довгополові в очі.

А він дивився так, наче пускав блуд на неї. Вона думала, що він не сказав би, з якого вона села, а він, бач, знає, що вона Уласіха. Він зітнув її трохи розкосими очима, й тепер треба буде відгашувати вогню або йти до Дмітрикового Івана примовляти. Мало, що вона сходить кров'ю, то ще й блуд бере її розум!

— Чи ти не чуєш, Уласіхо?

Те, що відповіла Юр'яна Довгополові, з устиду вона була би не сказала колись молодою навіть мамі. Але в тому, що з нею було сьогодні вночі, немає нічого встидного. Вона шлюбна й вінчана жінка, в неї шестеро дітей і вже річна онука, а цей… цей дивиться на неї, як на якусь фойду, що зблідла від пустоти. Юр'яна на пустоти не вчена. Про пустоти не знає бесіди. І не хоче, щоби ці великі розкосі очі заголяли її, як остатню. То нічого, що він емґебіст. Він ґудз на свою голову й без неї знайде. Але вона йому відповість! Як він знає про Коляду, то хіба він не знає про діти?!

— …У мене сьогодні збігла дитинка.

Юр'яна якось так привикла до того, що в неї останніми роками збігають діти одне за одним, що сама собі подивувала, коли покотила слізьми перед Довгополом.

— Дитина збігла?! Як збігла? Куди збігла? Від кого? — не дійшло сказане до чоловічого розуму, бо слова випередили розум, а коли наздогнали, Довгопол перепитав, не дивлячись на неї:

— А де Уласій?

— У Бозні. Ферму будує. Вже два тижні не був дома.

Довгопол щось хотів відповісти, але до них наближався секретар сільради Юрко Ігнатків, і він удавано суворо розпорядився:

— Іди з Юрком у сільраду й принеси мені план окоту овець. Щось підозріло довго котяться ваші вівці, як навмисне. Скрізь уже покотилися, а в Товарниці саботують, чи що? До району нема з чим показатися, поки не закінчиться окіт.

І Юр'яна пішла за Юрком, та так поволі, що й він здивувався:

— Що ти, маку наїлася?! Таж під тобою земля двигтить усіґди!

— Двигтить, Юрку… двигтить.

ДУМАЛА Юр'яна застати вдома Уласія. Уже третю добу, як мав зійти

1 2 3 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нація», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нація"