Герман Гессе - Гра в бісер

Якби книжка була призначена для того вужчого кола, то вона б не потребувала вступу й коментарів. Та оскільки ми хочемо зацікавити життям і творами нашого героя ще й читача поза Орденом, перед нами постає досить важке завдання — дати для того читача, не такого підготованого, як члени Ордену, невеликий популярний вступ до книжки, що познайомив би його з суттю й історією Гри в бісер. Ми наголошуємо на тому, що вступ цей популярний, він навмисне написаний так, щоб його міг зрозуміти кожен, і нітрохи не претендуємо на з’ясування тих питань і проблем Гри та її історії, над якими сперечаються в самому Ордені. Для об’єктивного висвітлення цієї теми ще не настав час.

Отже, хай читач не сподівається від нас викладу всієї історії і теорії Гри: таке завдання сьогодні не до снаги не тільки нам, а й куди поважнішим і вправнішим за нас авторам. Це завдання лишається на майбутнє, якщо тільки до того часу збережуться джерела й передумова для його виконання. І вже тим більше ця наша праця не може стати підручником Гри в бісер, — його взагалі ніколи не буде написано. Правила цієї найдосконалішої з усіх ігор вивчають тільки звичайним, усталеним шляхом, на це потрібні довгі роки, і ніхто, обізнаний з ними, не може бути зацікавлений у тому, щоб засвоєння їх було спрощене чи полегшене.

Ці правила, мова знаків і граматика Гри, становлять різновид високорозвинутого тайнопису, у створенні якого беруть участь багато наук і мистецтв, особливо ж математика й музика (а відповідно й музикознавство), і який може передати й пов’язати зміст і наслідки майже всіх наук. Таким чином, Гра в бісер — це гра всім змістом і всіма вартостями нашої культури, майстер грає ними десь так, як у добу розквіту живопису художник грав барвами своєї палітри. Всім, що людство в епохи свого піднесення витворило в сфері пізнання, високих думок і мистецтв, що в наступні сторіччя наукового осмислення було закріплене в поняттях і стало спільним інтелектуальним надбанням, — усім цим величезним зібранням духовних вартостей гравець у бісер володіє так, як органіст своїм органом, і орган той доведений до майже неймовірної досконалості, його клавіші й педалі відтворюють весь духовний світ, його регістри майже незчисленні, теоретично на цьому інструменті можна програти духовний зміст цілого всесвіту. Ці клавіші, педалі й регістри твердо зумовлені, змінювати їхню кількість і порядок чи пробувати ще далі вдосконалити їх можна хіба що теоретично: збагачення мови Гри способом введення в неї нового змісту підлягає якнайсуворішому контролю верховного керівництва Гри. І, навпаки, в межах цієї усталеної структури чи, дотримуючись нашого порівняння, в межах складної механіки цього велетенського органа перед гравцем відкривається цілий світ можливостей і комбінацій: майже виключено, щоб серед тисячі суворо, за правилами зіграних партій знайшлося хоч би дві, істотно схожих одна на одну. Навіть якби сталося так, що два гравці випадково взяли б для своїх партій ту саму вузьку тематику, то й тоді ті партії могли б цілком відрізнятися одна від одної і за своїм забарвленням, і за манерою виконання, залежно від складу мислення, вдачі, настрою і віртуозності гравців.

Врешті, історик на свій розсуд може залічувати до якої завгодно доби початок і передісторію Гри в бісер. Бо, як кожна велика ідея, вона, властиво, не мала початку, саме як ідея вона існувала споконвіку. Як ідею, як передчуття й ідеал ми знаходимо її ще в стародавні часи, скажімо, в Піфагора,[3] потім у пізню добу античної культури, в колах еллінських гностиків, так само в стародавніх китайців, тоді в періоди найбільшого розквіту духовного життя арабськомаврітанського світу, а далі слід її передісторії веде через схоластику й гуманізм середньовіччя до математичних академій сімнадцятого й вісімнадцятого сторіч і аж до романтичної філософії та рун з містичними мареннями Новаліса. В основі кожного прямування духа до високої мети — universitas litterarum, в основі кожної платонівської академії,[4] будьякого спілкування духовної еліти, кожної спроби наблизити одні до одних точні й гуманітарні науки, кожної спроби примирити науку й мистецтво чи науку й релігію лежить та сама вічна ідея, яка для нас набула форми Гри в бісер. Такі великі голови, як Абеляр, Лейбніц, Гегель, безперечно мріяли вкласти духовний універсум у концентричні системи й поєднати живу красу духовності й мистецтва з магічною силою формул точних дисциплін. В епоху, коли музика й математика майже одночасно переживали свій класичний період, часто можна було спостерігати зближення і взаємозбагачення цих дисциплін. А за два сторіччя до цього в Миколи Кузанського[5] ми знаходимо думки, навіяні тим самим прагненням, якот хоча б така: «Дух набирає форми можливості, щоб усе вимірювати його можливістю, і форми абсолютної необхідності, щоб усе вимірювати його єдністю і простотою, як вимірює бог, і форми необхідного взаємозв’язку, щоб усе вимірювати з погляду його своєрідності, і, нарешті, форми детермінованої можливості, щоб усе вимірювати з погляду його існування. Але дух вимірює ще й символічно, за допомогою порівняння, коли, наприклад, він користується числом і геометричними фігурами й посилається на них як на подібності». А втім, у Миколи Кузанського, мабуть, не тільки ця думка вже майже передбачає нашу Гру в бісер або лежить близько до того напрямку уяви, що й ця гра інтелекту; в Кузанця можна знайти багато таких подібностей. І його любов до математики, його вміння, його звичка для пояснення теологічнофілософських понять порівнювати їх з фігурами й аксіомами Евклідової геометрії також здаються нам дуже близькими до ладу нашої Гри, і навіть його своєрідна латина (у якій чимало слів — його власні новотвори, хоч кожен латиніст може їх легко зрозуміти) інколи нагадує вільну пластичність мови Гри в бісер.

Не менше підстав є зараховувати до предтеч Гри в бісер і Альбрехта Другого, про що свідчить уже наш епіграф. Ми також гадаємо, хоч і не можемо підтвердити цього цитатами, що ідею Гри виношували й ті вченікомпозитори шістнадцятого, сімнадцятого й вісімнадцятого сторіч, які клали в основу своїх музичних композицій математичні теорії. В давніх літературах можна подекуди натрапити на легенди про мудрі, магічні ігри, які вигадували і в які грали вчені, ченці або при дворах освічених володарів, наприклад, про особливі шахи, де фігури й поля, крім звичайного, мали ще й інше, таємниче значення. Повсюдно відомі також оповідання, казки й легенди з ранніх часів усіх культур, де музиці приписують не тільки мистецький вплив, а й могутню владу над окремими людьми й цілими