Тарас Григорович Шевченко - Листи до А. Лизогуба. 1847 рiк

я вдруге вже о скорбi вашiй, о вашiй Лiзi, що маємо робить, коли того бог хоче. Давид добре сказав:[21] хто возглаголет сили господнi; слышаны сотворит вся хвалы его. Звичайне, не можна i без того, щоб iнколи i сльозам не дать волi. Бо хто не журиться, не плаче, то той нiколи й не радiє. Цур йому, такому. Будемо плакать i радiти, i за все- те хвалить милосердого бога.

1 февраля. На самому цьому словi одчинилися дверi i поштальйон подав менi третiй лист ваш, написаний 7 января. Не знаю, чи зрадiв би я так батьковi або матерi, як вашому щирому слову. Да воздасть вам господь i дому вашому, що посiтили єсте невольника i тяжку його тугу розважили. Як будете писать до В. Н., то од мене їй низенько поклонитеся. Та накажiть, щоб хоч одно слово написала. Тiльки не в Оренбург, а просто в К[рiпость] 0[рську]. Коли маєте "Свячену воду", то спишiть та пришлiть менi, бота, що ви менi передали, утрачена. А Татьянi Iвановнi як будете писать, то їй i Федоровi Iваненковi од мене гарненько поклонитеся, нiкому в свiтi я тепер так не завидую, як малярам. I Глафiрi Iвановнi, а може вже вона покинула, крий боже, малювать! Бога для пришлiть малярську справу i паперу. — Що у вас робиться у Седневi? Що поробляє I. I.? Поклонiться йому од мене. За N. D., i вас, i весь дом ваш молюся господовi милосердому i благаю його, щоб ви не забували

Т. Шевченка.

До А. Лизогуба_

7 марта 1848 _

К[репость] О[рская]. _

_

Не знаю, чи зрадiла б так мала ненагодована дитина, побачивши матiр свою, як я вчора, прийнявши подарунок твiй, щирий мiй, єдиний друже. Так зрадiв, що ще й досi не схаменуся, цiлiсiньку нiч не спав, розглядав, дивився, перевертав по тричi, цiлуючи всяку фарбочку, i як її не цiлувать, не ба чивши рiк цiлий. Боже мiй! Боже мiй! Який тяжкий та довгий. рiк! Та дарма. Бог помiг, минув-таки. Я, взявши в руки скриньку, подивився i неначе перелетiв у малярию, в Седнев, и згадаєте, як ви менi її вторiк показували недороблену? ще радились зо мною, як би її химернiше улагодить, — чи сподiвався я, що через рiк та сама скринька звеселить мене, неначе мати дитину, при лихiй моїй годинi. Благий i дивний еси господи! Сьогоднi недiля — на муштру не поведуть, цiлiсiнький день буду переглядать твiй подарунок, щирий мiй, єдиний друже. Переглядать i молитись, щоб бог послав на довгi днi тобi такую радiсть, як послав вiн менi через тебе. Перелiчив, передививсь все, все до крихотки цiле, i Шекспiр, i папери, i фарби, i цизорик, i карандашi, i пензельки, — все цiлiсiньке. Не утрачайся на альбом, друже мiй! буде з мене i цього добра поки шо. Недавно з Яготина прийшов лист до мене… спасибi їй. добрiй В. Н., що не забуває мене, хоче менi, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то тодi я i тяжкого походу i Аральського моря, i безлюдного степу киргизького не злякаюсь.

Одна тiльки туга гризе моє серце, як заженуть у степ, то не доведеться нi од кого листа прийнять, нi самому послать. Бо туди пошта не доходить. От моє горенько. А може, доведеться рiк або й другий простерегти нiкчемне оте море.

Не будемо журиться, а будемо молиться. Ще те лихо далеко, а всяке лихо здалеку страшнiше, як то кажуть розумнi люди. Цей i апрiль мiсяць я ще буду в 0[рськiй] К[рiпостi], то напишiть до мене хоч стрiчечку, бо тiльки бог святий знає, як я радiю, коли дiйде до мене хоч одно ваше слово з моєї бiдної країни!

Я тепер (поздоров боже вас) хоч i багатий на папiр, а все-таки на клаптику пишу, бо, сказано, пустиня, де я возьму як потрачу? Та таки i удiлить декому треба хоч по аркушику.

Вибачте, голубе сизий, що так нашвидку пишу до вас, бо одне те, що сьогоднi пошта, а друге те, що коло десятої години треба виступить у караул.

Молюся богу, щоб послав здоров'я Н. Д. i радiсть всьому дому вашому, спасибi вам, бувайте здоровi та напишiть хоч стрiчечку до мене, до удячного вам Т. Шевченка.

До А. Лизогуба

9 мая 1848._

К[репость] Орская. _

Воiстинно воскрес!

Спасибi тобi, щирий мiй друже, i за папiр, i за лист твiй, ще кращий паперу. Папiр менi тепер дуже став у пригодi! а лист ще дужче! i тим самим, що менi тепер треба було молитви i дружнього слова. А воно якраз i трапилось, я тепер веселий iду на оте некчемне море Аральське. Не знаю, чи вернуся тiльки!.. А йду, єй-богу, веселий.

Спасибi тобi ще раз за писанку, дiйшла вона до мене цiлiсiнька, i в той самий день прийшло менi розрiшенiє малювать, а на другий день приказанiє у поход виступать. Беру з собою усю твою малярську справу, не знаю тiльки, чи доведеться малювать?

Вибач менi, єй-богу, нiколи i сухар той з'їсти, а не те, щоб лист написать до ладу. До В. Н. напишу вже хiба з Раїму. Як будеш писать до неї, подякуй за книжку Гоголя.

Адрес мiй: в К[репость] Орскую

Его Высокоблагородию Михайлу Семеновичу Александрийскому з передачею менi.

А цей чолов'яга буде посилать до мене через коменданта. Не забувай мене, єдиний мiй! Коли не побачимося на сiм свiтi, то вже певне зострiнемося на тiм. До свиданiя!

Щирий твiй Т. Шевченко.

1849 рiк_

До А. Лизогуба_

Оренбург,_

Ноября 8, 1849. _

Друже мiй єдиний! Позавчора вернувся я iз того степу киргизького та моря Аральського до Оренбурга, та й заходився оце писать до тебе. Пишу, а ще i сам добре не знаю, чи живий ти на свiтi чи здоровий. Бо вже оце трохи чи не пiвтора року, як ми не переписались з тобою анi одним словом, а за таке врем'я багато води у море утекло. Може, i у вас кого не стало, бо холера, кажуть, здорово-таки косила. Коли живий ти та здоровий, то напиши до мене, друже мiй, не гаючись, то я тодi вже i одпишу до тебе, геть усе порозказую, як мене носило по тому морi, як я у степу отiм безкраїм пропадав. Геть усе розкажу, нiчого не потаю. А тепер поки що поклонись од мене всьому дому вашому i добрiй В. Н., скажи їй, що я живий, здоровий, i коли не дуже щасливий, то принаменi