Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Lux perpetua 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Lux perpetua" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 152
Перейти на сторінку:
доброчесні монахи. Знаю, що думаєте, бо й сам не раз над сим задумувався.

А може, гадав я собі, воно станеться без сигналу? Без сполоху? Без попередження? Отак-от просто: йоб! І кінець, finis mundi? Може, нема «змилуйся»? Може, геть-чисто забракло праведників у Содомі? Може, позаяк ми плем'я підступне, знаку нам не буде дано?

Так от, не бійтеся. Буде знак. Так обіцяють євангелісти. Як узаконені, так і апокрифічні.

Будуть знамення на сонці, місяці та зорях, а на землі тривога народів, безпорадних перед шумом моря і його бурі. Сили небесні струсонуться. Зорі небесні та їхні сузір'я не дадуть свого світла, сонце затьмиться при сході своєму, а місяць не буде вже сяяти світлом своїм[6]. І будуть розв'язані чотири вітри в їх основах. Movebuntur omnia fundamenta terrae[7], задрижить земля і море, а з ними гори і пагорби. І вийде з неба голос архангела, і почутий буде аж у найнижчих частинах землі.

І будуть сім днів великі знамена на небі. А які вони будуть, розкажу. Слухайте!

Першого дня хмара надійде з півночі. І буде з неї дощ крові на всій землі.

Другого ж дня земля буде зрушена зі свого місця, брами небесні розчахнуться зі сходу, і дим великого вогню заслонить усе небо. І буде того дня великий страх і тремтіння на світі.

Третього ж дня застогнуть глибини земні з чотирьох країв світу, а весь простір наповнить огидний сморід сірки. І буде так аж до години десятої.

Четвертого дня сонячний диск заслониться, і буде темрява велика. Простір буде похмурий без сонця і місяця, зорі не дадуть свого світла. Так буде аж до ранку.

Шостого дня ранок буде туманний…

Розділ перший

у якому на Рейневана, котрий намагається натрапити на слід своєї милої, звалюються різноманітні неприємності. Зокрема, його проклинають. Удома і надворі, стоячого, сидячого та працюючого. А Європа тим часом змінюється. І застосовує нову техніку ведення бою.

Ранок був туманний, як на місяць лютий — доволі теплий. Усю ніч збиралося на відлигу, від світанку сніг танув, сліди підкутих копит та видавлені колесами возів колії тут-таки заповнювала чорна вода. Осі та штельваги рипіли, коні храпали, їздові заспано лаялися. Колона — близько трьохсот возів — просувалася повільно. Над колоною здіймався важкий, задушливий запах солоного оселедця.

Сер Джон Фастольф сонно погойдувався в сідлі.

* * *

Після кількох днів морозу раптово настала відлига. Мокрий сніг, який падав цілу ніч, швидко танув. З ялин скапувала розтала ожеледь.

— Ги-и-ир на ни-и-их! Бий!

— Га-а-а-а!

Гамір раптової битви наполохав воронів, птахи зірвалися з голих гілок, свинцеве лютневе небо вимережилося чорною рухливою мозаїкою, пересичене розмерзлою вологістю повітря сповнилося карканням. Брязкотом і дзенькотом заліза. Криком.

Битва була коротка, однак запекла. Копита зорали снігову кашу, змішали її з болотом. Коні іржали і тонко звискували, люди верещали. Одні — по-бойовому, інші — від болю. Почалося зненацька. закінчилося швидко.

— Го-о-о! Обхо-о-одь! Обхо-о-о-о-о-одь!

І ще раз — тихіше, віддаленіше. По лісі билася луна.

— Го-о-о! Го-о-о-о-о!

Ворони каркали, кружляючи над лісом. Тупіт копит помалу даленів. Стихали крики.

Кров забарвлювала калюжі, всотувалася у сніг.

* * *

Поранений армігер почув, що наближається вершник: його попередив храп коня та брязкіт упряжі. Зойкнув, спробував піднятися, не зміг, від напруження кровотеча посилилася, з-поміж блях кіраси сильніше запульсував кармінно-червоний струмінь, стікаючи по пластині. Поранений дужче вперся спиною в повалений стовбур, дістав стилет. Він усвідомлював, наскільки мізерною є ця зброя в руці того, хто не може підвестися, бо має пробитий списом бік і вивихнуту під час падіння з коня ногу.

Гнідий жеребець, який наближався, був іноходець: нетипова ступа одразу впадала у вічі. Вершник, що сидів на гнідому, не мав на грудях знаку Чаші, а отже, не був одним із гуситів, з якими загін армігера щойно мав бій. Вершник не носив обладунку. Не носив він також і зброї. Виглядав звичайним собі подорожнім. Однак поранений армігер знав, і то аж надто добре, що нині, у місяці лютому року Божого 1429, у районі Стшегомських узгір'їв не бувало подорожніх. У лютому 1429 року Стшегомськими узгір'ями та Яворською рівниною не подорожував ніхто.

Вершник довго розглядав його з висоти сідла. Довго і мовчки.

— Кровотечу, — нарешті озвався він, — треба зупинити. Я можу це зробити. Але тільки тоді, коли ти відкинеш геть цей стилет. Якщо ти цього не зробиш, я поїду, а ти собі роби що хочеш. Вирішуй.

— Ніхто… — простогнав армігер. — Ніхто не заплатить за мене викупу… Аби потім не казали, що я не попереджав…

— То ти відкинеш стилет чи ні?

Армігер тихо вилаявся, жбурнув кинджал, щосили розмахнувшись навідліг. Вершник спішився, відв'язав в'юки та, зі шкіряною торбою в руці, присів поруч. Коротким складаним ножиком розрізав ремінці, які з'єднували обидві пластини нагрудника з наплічником. Знявши бляхи, розпоров і розсунув просяклий кров'ю акетон, заглянув, низько схилившись.

— Недобре… — пробурмотів він. — Ой, як же недобре воно виглядає. Vulnus punctum, колота рана. Глибока… Пов'язку я накладу, але без подальшої допомоги ми не обійдемося. Я довезу тебе під Стшегом…

— Стшегом… в облозі… Гусити…

— Знаю. Не рухайся.

— Я тебе… — видихнув армігер. — Я тебе, здається, знаю…

— І мені, уяви собі, твоя пика теж здається знайомою.

— Я Вілкош Лінденау… Зброєносець лицаря Боршніца, царство йому небесне… Турнір у Зембицях… Я вів тебе до вежі… Бо ти… Бо ти ж Рейнмар з Беляви… Так?

— Ага.

— То ти ж, значить… — армігер вражено вирячив очі. — О, Господи… Ти ж…

— Проклятий удома і надворі? Саме так. Зараз заболить.

Армігер щосили зціпив зуби. Якраз вчасно.

* * *

Рейневан вів коня. Вілкош Лінденау, згорбившись у сідлі, зойкав і постогнував.

За пагорбом і лісом був гостинець, а коло нього, недалеко, — закопчені руїни, рештки дощенту розвалених будинків, у яких Рейневан заледве впізнав колишній кармель — монастир ордену Beatissimae Virginis Mariae de Monte Carmeli, який колись слугував домом демеритам, місце ізоляції та покарання для нечестивих священиків. А вже далі був Стшегом. В облозі.

Армія, яка взяла в облогу Стшегом, була чисельною, Рейневан, як на перший погляд, оцінив її на добрих п'ять-шість тисяч людей. Отже, підтверджувалися чутки, що Сирітки отримали підкріплення з Морави. У грудні минулого року Ян Краловець повів у шльонський рейд неповні чотири тисячі озброєних людей, з пропорційною до них кількістю бойових возів та артилерії. Тепер возів було десь п'ятсот, що ж до артилерії, то саме зараз їй випала добра нагода себе проявити. З десять бомбард та мортир

1 2 3 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Lux perpetua», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Lux perpetua"