Джеймс Віллард Шульц - Ловець орлів

— Не раджу вам іти до того каньйону. Ви ще пожалкуєте про це. Минулої ночі мені приснився сон. Я бачив багато мертвих чоловіків і жінок. Усі вони були навахи.

Старенький шаман доживав віку. Мій батько та інші члени клану вважали, що в нього розуму не більше, ніж у малої дитини. Але вони прорахувалися, не послухавшись великого мудреця.

У каньйоні справді водилося чимало антилоп, оленів, гірських кіз. Батько щодня приносив додому туші і шкури тварин. Коли м’яса було припасено на кілька місяців, він із п’ятьма воїнами нашого клану задумав учинити набіг на іспанські села. Та невдовзі вернувся з походу. А як мати стала розпитувати, він засміявся і мовив:

— Я згадав про тебе і вирішив не чіпати іспанців. Настав час, і я зможу виконати свою обіцянку. Цієї зими ти справді відпочиватимеш — будеш варити, їсти і товстіти.

— Чого ти смієшся з мене? Чого глумишся зі своєї бідолашної дружини? — з болем мовила мати.

— Анітрішечки! — вигукнув батько. — Я вів своїх воїнів, щоб напасти на іспанців. Та от ми підійшли до пуебло тева, що розкинулось біля великих джерел. Стали на відпочинок, подивилися на долину. Довкола пуебло скільки оком захопиш, зеленіли ниви. Ми зрозуміли, що цього року тева засіяли кукурудзою більше Землі, ніж торік. Побачивши, як буяє кукурудза, я дав про тебе, моя дружино, і сказав собі: «Якщо ми нападемо на іспанців, то я прижену коней, захоплю рушниці, одяг, може, декілька скальпів, але все це ми маємо. Одного в нас нема — харчів на зиму. Чи не потішити, думаю, мою дружину? Не піду я війною на іспанців, повернуся додому й терпляче чекатиму, коли достигне у тева кукурудза, а тоді нагряну великим загоном і відберу врожай». Ну що, задоволена?

— Ти хотів мене потішити, а тільки засмутив, — відказала мати. — Ти відбереш у тева зерно кукурудзи, уб’єш землеробів, заволодієш пуебло і пограбуєш їхнє добро. Дай спокій цьому миролюбному племені. Йди війною на іспанців.

— Ні! Я нападу на пуебло тева! І ти матимеш не лише вдосталь кукурудзяного зерна, а й сукні, ковдри, сувої сукна, витканого руками тева. Цього вистачить тобі на все життя, адже ти стара, як ці скелі.

Щойно він скінчив свою мову, як до хогана[2] вбігла зграйка жінок і стала допитуватись у матері, чи правда, що мій батько вирішив піти війною на пуебло тева біля джерел, пограбувати його і зібрати з полів урожай. Почувши у відповідь, що батько й справді має такий намір, жінки висипали надвір, співаючи, пританцьовуючи і сміючись. Вони раділи, що незабаром багатства тева належатимуть їм.

Наступного ранку шаман нашого клану прийшов до батька і, тремтячи від гніву, сказав:

— Ти не посмієш нападати на пуебло тева! Як ти тільки міг подумати про таке?

— Я давно пообіцяв дружині забезпечити сім’ю надовго харчами. Хочу, щоб вона відпочивала, а не збирала горіхи й корені. Тепер я виконаю свою обіцянку.

— Я попереджав, що розбивати табір у каньйоні не можна. Там витають духи предків місцевих жителів! — закричав шаман. — Тобі не слід було під час походу зупинятися біля пуебло і завидющими очима дивитися на кукурудзяні поля тева. Це ж місцеві духи заманюють тебе в пастку! Це плем’я жорстоко помститься, якщо ти пограбуєш його ниви. Тож послухай! Я хочу, Щоб ти наказав сьогодні ж покинути цей каньйон. Ми розіб’ємо табір в іншому місці, ти забудеш пуебло тева і підеш воювати з іспанцями.

— Мені жаль тебе, діду. Я поважаю старість і не затіватиму з тобою суперечки. Але знай, що ти помиляєшся, а за мене нічого боятись. У пуебло тева живе триста чоловік, не більше. Настане день, коли я поведу проти них шістсот воїнів і здобуду велику перемогу.

Старий шаман склав на грудях руки, нахилився вперед і щось прошепотів, мабуть, молитву, а потім підвівся і, не сказавши й слова, пішов до свого хогана.

— Ха-ха! Геть з’їхав з глузду наш дідуган! — вигукнув батько. — Хіба можуть якісь там духи завадити намірам навахів!

По кількох днях відпочинку мій батько відвідав вождів інших кланів племені. А невдовзі вони зібралися в нашому таборі і стали обговорювати план нападу на пуебло тева. Вирішили стежити за селищем. Коли надійде пора жнив, мій батько збере воїнів під роздвоєною горою з червоного каменю, що на західній околиці пуебло, а звідти поведе їх на війну.

Відтоді сім — вісім юнаків невтомно стежили з гірських вершин за пуебло тева. Що два — три дні мінялися розвідники, передаючи один одному батьків наказ — не нападати на тева навіть тоді, коли вони залишають пуебло і забредають у гори. Кожна група розвідників мала вночі спуститися з гір до кукурудзяного поля, перевірити, чи дозріло зерно, і принести кілька качанів батькові.

Пуебло тева, на яке зібрався напасти мій батько, називалося Валатоа — пуебло Ведмедя. Інколи його називали «пуебло, що лежить у долині». Воно було розташоване біля підніжжя великих гір, а на схід, за гірським хребтом, знаходилося ще чимало племен тева. Іспанці дали йому назву пуебло Хемес.

Тепер я розповім про жителів Валатоа, за якими стежили наші розвідники. Якось ополудні один із тева взявся полоти грядку на своєму полі. Наступного ранку він прийшов, щоб завершити роботу, і побачив на обробленій землі сліди чужих мокасинів. Гукнув сусідів, що також працювали на полі, й усі вони зійшлися на тому, що ці сліди залишив чоловік, узутий у мокасини навахів. Минуло кілька днів, і вони знову виявили на полі такі ж відбитки мокасинів. А юнаки племені тева, полюючи на індиків, не раз помічали, що за ними стежать навахи, але нападати чи переслідувати їх не насмілюються. Про це вони розповіли своєму Касику Літа, який одразу скликав у південній ківі нараду. Всі зробили висновок, що навахи вирішили заволодіти врожаєм кукурудзи, як це робили в минулі часи, і вичікують, поки дозріє зерно. В пуебло Ведмедя воїнів було небагато, а навахів — як листя на кукурудзяних стеблах. Що діяти? Як бути? Сидіти по хатах і спостерігати, як вороги обламують кукурудзу, облущують качани і забирають зерно, прирікаючи тева на голодну смерть?

— Ні! Цього ми не допустимо! — вигукнув військовий вождь. — Дозвольте мені взятися за це. Сьогодні ж я перейду через гірський хребет і пораджуся з військовими вождями інших пуебло. Будьте певні, ми знайдемо спосіб розбити навахів.

Того вечора військовий вождь із п’ятьма найкращими воїнами залишив Валатоа. За ніч подолали гори, а на ранок