Леся Українка - Том 9

вітром,

Не чули дівки зозулі літом,

А як почули, злякалися Та й под місточок сховалися.

Вони ж думали, що місточок,

Аж то пшеничний колосочок.

12

Чорна хмаройка наступав,

Ой то царойко виїжджав

Та до царівни (вар.: до бондарівни)

на зальоти. А царівнойка злякалася,

Под трой-дерево сховалася.

— Ой слуги ж мої вірнейкії, Крешіте вогні яснейкії!

Будем палити трой-дерево,

Будем шукати царівнойку.

А царівнойка злякалася Та до службойки озвалася:

— Ой слуги ж мої вірнейкії, Гостріте ножі гострейкії!

Буду краяти кошулейку,

Поїду з царом до шлюбойку.

Не потрапила в полотенце,

Та й розкраяла собі серце.

— Ой ліпше маю в землі гнити, Ніж за царойком в світі жити!

Ой ліпше буду землицею,

Ніж за царойком царицею.

13

Була вдовойка в конець села, Ой мала ж вона три донейки; їдна донейка, то Ганнуся, Друга донейка, то Маруся, Третя донейка, то Настуся.

Ой заказали ту вдовойку,

Ой заказали на войнойку.

— Моя Ганнусю, моя донейко, Ой поїдь, поїдь на войнойку!

— Бігме, матюнко, не поїду, Бо я коника не всідлаю,

Бо я шабельки не впасаю.

— Моя Марусю, моя донейко, Ой поїдь, [поїдь] на войнойку!

— Бігме, матюнко, не поїду, Бо я коника не всідлаю,

Бо я шабельки не впасаю.

— Моя Настусю, моя донейко, Ой поїдь, поїдь на войнойку!

— Бігме, матюнко, я поїду,

Я коничейка осідлаю,

Я і шабельку опасаю!

Мати Настусю випроваджала,

Мати Настусі приказувала:

— Не їдь, Настусю, поперед войська, Не їдь, Настусю, позад войська! Поперед войська — тебе заб’ють, Позаду войська — в полон уведуть. Настуся матері не слухала,

Поперед войська виїхала,

Половину войська звоювала.

Ой то виїхав цар турецький:

— Ой а що ж бо то за такоє,

Що Настуся войсько звоювала?

Ой узяв коня за гривойку,

Ой а Настусю за ручейку...

(Мабуть, кінця нема)

Ой хто в тому лісі стукає-гукає — Калино-малино! стукає-гукає?

Молодий Іванко деревце рубає,

Молода Марися трісочки збирає,

Трісочки збирає, він її питає:

— Чи любиш ти мене, чи підеш за мене?

— Хоч я тебе люблю, за тебе не піду,

Я твоїй матюнці нічим не догоджу.

Ой що я помию, вона перемиє,

Ой що я не зроблю, вона переробить.

ІЦе твоя матюнка навучить робити, Навучить робити, в неділю золити Та на морі прати, на дубі вішати,

На дубі вішати, каменем качати.

А я не жидівка,— в неділю золити,

Ой я не татарка, щоб на морі прати,

Ой я не білиця,— на дуби злізати,

Ой я не панянка,— каменем качати.

15

В полі конопелька топка, зеленейка, У полі стояла, віття поспускала.

Ой то ізнялися та буйнії вітри,

Вони обмахали та буйнії віти,

Не дали стояти, листячком махати. Ходила Марися по свому садочку, Ходила-гуляла, косою махала.

Ой то наїхали та добрії люди,

Не дали ходити, косою махати.

16

А в нашому сельці метяне деревце,

Що під тим деревцем церковку мурують, Довкола малюють, всередині пишуть. Написали ж вони три місяці ясні,

Три місяці ясні, ще й три зорі ясні. Перший місячейко — молодий Іванко.

(І т. д., як у всіх веснянках на подібну те]

а, і. 9

17

Була на Купали, посмалила гали Сором, дівко, сором, женихи за столом!2 Тільки дівка в хату, мати за лопату: Сором, дочко, сором, женихи за столом! Тільки дівка в сіни, женихи засіли: Сором, дівко, сором, женихи за столом! Дівка у комору, мати гонить з двору: Сором, дочко, сором, женихи за столом!

18

(Село Білінь, Ковельського повіту)

Шла Мар’юся в поле, знайшла синє море, Споткнулась і впала, думала, що встала.

А де вона впала, там церковка стала.

Де голова впала, там одправа стала.

Де косойки впали, там зоройки стали,

Де ручечки впали, там свічечки стали,

А де впали ноги, там стали пороги.

Усі люди знають, що Мар’ї немає:

Вода зашуміла, Мар’юсю покрила.

1 Гали — ноги, литки.2 Приспівка замість «калино-малино» після кожного вірша.

Вже петрівочка минається, Хлопцям гуляння вертається. Ідіте, хлопці, погуляйте,

Дівчат на вісень 2 підмовляйте!

— Вже ми ходили, походили, Дівчат на вісень намовили.

20

Не куй, зозуле, на ліщині,

Ще й накуєшся на калині.

Не плач, Марисю, у матюнки, Ще й наплачешся у свекрухи, Через пороги ступаючи,

Чужі звичаї переймаючи.

Ой як переймеш, хвалитимуть, А не переймеш, судитимуть.

21

(Село Жабориця, Звягельського повіту)

Посію я рожу, поставлю сторожу,

Стороною дощик іде, [стороною] над моєю рожею повною 3.

Поставлю сторожу — свойого

батенька:

Недобра сторожа — общипана рожа.

Поставлю сторожу — свого

миленького:

Хороша сторожа —- нещипана рожа.

(Пор.: Zbior wiad., V, 28, № 11; Галька. Пар. празд. Купала, 41; Чубинский. Труды, III, ст. 207, JY® 20)

Помощу кладочку Вербову, вербову, (2)

Ой час нам, дівчатка,

Додому, додому, (2)

А ти, Марійко,

Зостанься, зостанься! (2)

Та з своїм Іванком Звінчайся, звінчайся! (2)

(Пор.: Zbior wiad., V, 35; Чубннскіш. Труды, III, ст. 209. № 24)

23 4

Ой на городі буркун-зілля,

Ой там Петрунько теше кілля.

Ой теше, теше, витинає,

Свою доленьку проклинає:

Ой доле ж моя нещасная!

Ганнусю ж моя прекрасная!

Ой доле моя нещаслива!

Ганнусю ж моя чорнобрива!

24

Ой на городі шафран, шафран;

Стоїть Петруньо, як пан, як пан.

А коло його петрушечка;

Стоїть Ганнуся, як душечка.

А коло нього шафраночка; Стоїть Ганнуся, як панночка. Ой не їдеп я шафран стоптав,

Як на тещепчин поріг ступав. Мене тещенька похвалила, Дівка Ганнуся полюбила.

(Гл[яди]: Чуб. Труды, III, 206, № 17)

25

Ой мала нічка на Івана:

— З ким ти, Ганнусю, ночувала?

— Ой під явором зелененьким,

З своїм Іванком молоденьким.

(Гл.: Чуб. Труды, III, 200, № 4)

25

Ой мала нічка-нетрівочка,

Не виспалася Марися-дівочка. Ой коли ж їй було спати?

Треба з Іванком розмовляти.

27

Ой на городі крокіс, крокіс,

Чом ти, Іванку, більший не ріс? Ой буде з мене