Генрік Сенкевич - Quo vadis

себе – я відношу її до своєї країни, до нашої літератури – такої давньої, багатої, чудової, а водночас так мало знаної…»[5]

Дійсно, політичний чинник визнання польського народу, його культури, зрештою, самого його права на існування був для Комісії вирішальним, і невипадково вона зупинила свій вибір саме на найвідомішому польському письменникові, ім'я якого було у всіх на вустах. Ця мотивація легко простежується, зокрема в офіційному протоколі Шведської Академії: «Там, де література народу є багатою й невичерпною, існування цього народу забезпечено, оскільки квітка цивілізації не може зростати на безплідній землі. Але в кожній нації можна знайти рідкісних геніїв, які зосереджують у собі дух народу і репрезентують його характер у світі. Хоча вони зберігають і шанують спогади з минулого своєї нації, вони роблять це тільки для того, щоб зміцнити надії на майбутнє…»[6]

«Жодна квітка культури не може розквітнути на поганому природному ґрунті, а коли цього ґрунту немає, необхідна мозольна й тривала праця. Польський народ уже більше століття змушений обробляти кам'янистий ґрунт, однак він чинить це з таким зусиллям всієї своєї енергії, що цей ґрунт видає сьогодні врожай, нітрохи не бідніший і не гірший, ніж в інших країнах, що мають добрі умови для культурного розвитку…

Польській нації ці генії є ще потрібнішими, ніж будь-де, адже вони об'єднують весь народ, вони стоять перед світом як представники своїх співвітчизників, вони представляють і захищають історичну пам'ять, (…) вони підтримують дух і підігрівають до боротьби (…).

Такого передовика літератури, культури, всього національного польського духу має, на своє щастя, Польща. І Академія наук обрала серед поляків лауреата сьогоднішнього конкурсу».[7]

Далі секретар Королівської Шведської Академії наук Карл Давід аф Вірсен зупинився коротко на аналізі творчості польського письменника, виділяючи з числа інших такі твори, як «Нариси вуглем», «Янко-музикант», «Ліхтарник», «Татарська неволя», «Трилогія», «Без догмату», «Родина Поланецьких», «Quo vadis», «Хрестоносці». Щоб наблизитися до розуміння причин неймовірного письменницького успіху Генріка Сенкевича, необхідно хоча б побіжно нагадати факти життя і творчу біографію польського митця, уявити його в контексті епохи, якій він належав. Відсилаємо читача до передмови нашого видання роману «Вогнем і мечем».

І все-таки найбільшу популярність у світі серед творів Сенкевича здобув роман «Quo vadis» («Камо грядеши», 1896), який, власне, й висувався на Нобелівську премію ще в 1901 році (нагадаємо, що Сенкевич здобув її в 1905 році), – широка картина Риму часів панування Нерона і початків християнства. Твір став матеріалом для численних фільмових і телевізійних адаптацій і переробок, оперних лібрето, його перекладено більш як на 40 мов світу.

Задум написання роману з'явився у Сенкевича, найвірогідніше, під час чергового візиту до Рима в 1893 році й зустрічі з мистецьким середовищем поляків, які мешкали тоді в місті. На думку про твір на античну тематику міг наштовхнути Сенкевича художник Генрік Семірадський, який виступив особистим «екскурсоводом» письменника по архітектурних пам'ятках «вічного міста». Вже в 1894 році в інтерв'ю для «Краю» Сенкевич признався: «Приготування до «Quo vadis» веду сумлінно. Рим знаю чудово. Щоправда, спочатку я виношував задум перенести дію до Палестини, але відвідини по-справжньому невідомих мені околиць вимагали багато часу і коштів. Зрештою, Рим цілком відповідає моїм цілям. Тацита я вивчаю da capo, ну й перевернув майже всю бібліотеку творів, які стосуються першого сторіччя нашої ери»[8]. Цей лист свідчить про два джерела натхнення та інформації в написанні роману: історична література та власні спостереження, відвідини каплиці «Quo vadis», базиліки Св. Петра, Tre Fontane та інших пам'яток раннього християнства.

До праці над «Quo vadis» Сенкевич приступив уже як досвідчений письменник, автор популярних романів і оповідань, авторитет якого, завдяки успіхові «Трилогії», був дуже високим. Замислюючи роман про перших християн, про епоху занепаду Риму за Нерона, письменник свідомо плекав намір створити «великий» твір, написаний «високим», епопеїчним стилем. В одному з листів Сенкевич зізнавався: «Я віддавна живу в величезному напруженні всіх сил, адже річ, яку я пишу, є важкою і в такому високому стилі, що нічого подібного ніхто сьогодні не робить. Але саме тому треба докладати зусиль, щоб була правда і враження дійсності… Я дійшов нарешті до вибуху. Те, що раніше обіцяло бути грізним, було як гуркіт перед бурею. Лише тепер настає буря і розпочнеться справжня християнська епопея. Я вигадав і маю в голові стільки чудових і страшних сцен, що тільки б сил і здоров'я – і «Quo vadis» буде величнішим від усього, що я написав».[9]

Роман писався близько двох років, і вже з березня 1895 року його друк розпочинають «Gazeta Polska», «Czas» i «Dziennik Poznański». В березні ж наступного року роман було завершено.

«Quo vadis» цілком узгоджувався з концепцією літератури і світоглядом, які ми знаємо з попередніх романів Сенкевича. Письменник використав перевірену й випробувану фабульну схему, в основі якої лежать пригоди двох благородних і гарних коханців, стосунки яких розвиваються у вирі масштабних і значних історичних подій, а закінчується все незмінним гепі-ендом. Чоловічий персонаж цієї пари, Вініцій, долає чимало труднощів зовнішнього і внутрішнього характеру для поєднання зі своєю коханою Лігією. По-перше, він бореться за неї з імператором Нероном, який хоче вбити її заради помсти Петронієві. По-друге, Вініцій веде важку духовну боротьбу з самим собою, зі звичними для нього, римлянина, способом життя і переконаннями. Під впливом кохання до християнки Лігїї герой проходить складну еволюцію від римлянина, який погорджує християнством як релігією рабів і філософією слабких народів, до віри в Христа і слідування його заповідям.

Ця, така звична для Сенкевича, любовна фабула розвивається на широкому історичному тлі розкладу античної римської культури й народження християнського світу. І хоча головний наголос письменник намагався робити на апологетичних мотивах мучеництва перших християн, саме світ античної культури залишався ближчим авторові в естетичному плані, тому й показаний в романі з такою блискучою пластичністю. Про величезний вплив класичної естетики грецького і римського мистецтва на естетичні погляди і творчий метод Сенкевича свідчить зізнання самого автора «Quo vadis» в листі до Марії Радзейовської (1903): «Я дуже люблю пил віків, античні руїни, італійські міста, галереї, створені не грошима, а генієм Венеції, Флоренції і Рима. Я занадто люблю Гомера, Софокла, пам'ятки Греції і її величезну традицію, яка – хоч ми часто й не знаємо цього – пливе як кров у наших жилах, і я вже б не зміг без цього жити, так само як без старих шляхетних книжок…»[10]

У написаному в 1879 році «Листі з