Барбара Космовська - Буба : мертвий сезон

Бубі було однаковісінько. Вона могла їсти й капусту, як і годиться кроликам. Могла й нічого не їсти, як робила це протягом останнього часу.

Бартошова дивилася на дівчину з непідробною увагою, а коли погляд домробітниці зупинявся на косі Маньчакової, ставало помітно, яких зусиль їй коштує стриматися й не смикнути пані Віолетту щосили за волосся.

— А здуття — це просто нестерпно, — Маньчакова відкопилила блискучі від качиного жиру губенята. — Навіть пожалітися нікому не можна, що вони мене мучать…

— Усі ми вже про це знаємо, — заспокоїв її дідусь. — Пригадай-но, Бубо, які ліки продає твій батько в телекрамниці… Якраз від здуття живота. Бо мені чомусь здається, — напророкував він, — що скуштувавши куприк, без Павлових таблеток ви довго не витримаєте.

— Що ви, пане Генрику! — гостя змахнула пухкими ручками, схожими на маснувате віяло. — У жодному випадку! У нас із Вальдусиком принцип: не купувати в знайомих…

— Ми Павлові дуже співчуваємо, — додав із напханим ротом Маньчак. — Погано, що з нормального телеведучого він перетворився на продавця в телекрамниці. І тепер втюхує бідним людям каструлі з подвійним дном, — він нетактовно захихотів.

— Або пояси для схуднення, від яких ніхто не худне!

— Або щіточки для чищення язика, від яких у мене було подразнення, — сплеснув руками Маньчак.

— Я вже не кажу про бальзам, від якого в мене була висипка. На щастя, у такому місці, де її ніхто не бачив! — докинула пані Віолетта.

— Крім мене, — зрадів безпричинно пан Вальдек.

— Звичайно, любий, — з кокетливою усмішкою підтвердила його половина.

— Неможливо опуститися нижче, — виніс вирок Маньчак. — Я на місці Павла точно пішов би з телебачення, — переконано сказав він, і ці героїчні слова впали одночасно з качиним жиром, який щедро скапував з його ножа й виделки.

— Та ви так не переймайтеся, — намагався опанувати цю ситуацію дідусь. — Я не думаю, щоб хтось при здоровому глузді взяв би вас на роботу, з якої потім ви могли собі піти. Хоча на телебаченні у вас усі шанси стати помітною особою, — він багатозначно глянув на куленепробивний жилет Маньчака, який захищав хирляві Вальдусикові груди.

— Мушу сказати, що бідолашний Павел потребує нашої особливої підтримки, — утрутилася пані Віолетта, простягаючи руку до десерту. — Тому ми вирішили бувати у вас частіше.

— Особливо після того, як наші сусіди, Петушки, зізналися, що регулярно Павла перемикають.

— Як це — перемикають? — здивувалася Буба.

— Та звичайно! — Маньчак задоволено поглянув на присутніх. — Пультом. Навіть на релігійний канал, хоча вони атеїсти.

— А не аскети? — завагалася пані Віолетта.

— Настільки не переварюють отого Павлового кудкудакання про унікальні панчохи чи друшляки, — закінчив Маньчак.

— Це вже занадто, пане Вальдемаре! — дідусь розгнівано відсунув тарілку. — Я завжди підозрював, що у вас погане оточення. Але мені й на думку не спадало, що ви мешкаєте під одним дахом з ідіотами!

— Не можу з вами погодитися, — заперечила Маньчакова, підсуваючи собі другий десерт. — Пані Петушкова — власниця перукарського салону для собак. Найкращого в місті.

— Ну, то я слушно припустив, що це у вас чийсь хвіст! — зрадів дідусь. — Я весь час думаю, кого ви мені нагадуєте. Ну викапаний спанієль! Бубо, — продовжував він, — як ти вважаєш? Можна спокійно довірити нашу Добавку тій Пелюшковій? Якщо подивитися на вашу зачіску, — пан Генрик звернувся до власниці шиньйона, — собака може виглядати смішно.

— Петушковій, дочці генерала Петушка, — виправила Маньчакова, закусивши поблідлі губи.

— А не адмірала? — запитав Маньчак.

— Скільки коштує візит? — дідусь продовжував вивчати тему. — Скажемо цій Пелюшковій: «Оцю чудову суку підстрижіть, будь ласка, як пані Маньчакову».

— Дідусю!!! — зойкнула Буба.

Маньчаки навіть серветками не скористалися. Попідхоплювалися швидко, безладно і, наче розгромлена армія, квапливо відступили до виходу.

— Я розумію, що вам прикро за сьогоднішній програш, — зловісно засичав пан Вальдек. — Лише це вас виправдовує. Ну, і ще старечий вік, — в’їдливо докинув він. — 3 вашим маразмом ви, звісно, до завтра вже забудете, як скривдили мою дружину.

РОЗПРОДАЖ ПОЧУТТІВ

Погані дні схожі на нудні кінофільми: і ті, й інші здаються безкінечними. Буба ще не встигла отямитися після відвідин Маньчаків, а на сходах уже чулися голоси батьків, які поверталися з міста. І Буба була переконана, що ці голоси аж ніяк не прагнуть почути одне одного.

— Це вже занадто! — мама першою завоювала коридор, вимахуючи здоровенною торбою та незліченною кількістю невеличких пакетів. — Щоб після стількох років подружнього життя докоряти запрацьованій дружині за кілька куплених дрібничок! Чесно кажучи, я дивуюся, — мстиво докинула вона, умощуючись на нещодавно відремонтованому багатостраждальному «Людовикові», — що в тебе настільки неділовий підхід до життя. Як продавець, ти мав би знати, що розпродажі призначаються для людей з багатою уявою… Або для дружин скупарів! — І вона промовисто глянула на чоловіка.

— Ні-я-кий-я-не-про-да-вець! — чітко проказав батько, і Бубі стало смішно. Їй завжди ставало смішно, коли дорослі поводилися наче діти. — Я лише дбаю про наші гроші. От і все, — підсумував він.

— От-от! — мама прагнула нещадної війни. — Вершина егоїзму! Дбати про фінанси більше, ніж про власну дружину!

— Бо гроші точно мої, — не залишився в боргу тато, — а дружину доводиться ділити з таким собі Протеком, який начебто відповідає за твою рекламну кампанію. І мені це зовсім не подобається.

— Ти кажеш такі речі при моєму татусеві й доці?! — останні мамині слова перейшли в безутішний плач.

— При татусеві? І доці? — батько роззирнувся довкола лютим поглядом. — Ось тобі твої татусь і доця! — загримів він, угледівши переляканих дідуся й Бубу. — Розкажи їм, що найближчими днями вони матимуть на обід шість прозорих корсетиків, стрінги з лазерною обробкою й присмачені туфлями на шпильках від Бати, а на десерт отримають косметичні масочки з пілінгом по чотириста злотих за баночку!

Буба давно не бачила батька таким обуреним. Тим часом мама спокійнісінько витягла один з корсетиків і приклала до демісезонного пальта.

— Ну, гляньте, який гарнюній! — і вона кокетливо посміхнулася до власного відображення в дзеркалі.

Але ніхто їй не відповів.

— Павле, — дідусь приготувався до відступу. — Річ у тім, що нині в нас побували Маньчаки…

— Мене це не обходить, — тато вочевидь образився на всіх, бо нечемно запхнув руки глибоко до кишень і тупцяв на місці, не дивлячись ні на кого.

— А дарма, — дідусь зробив ефектну паузу. — Бо вони з’їли твою качку. Передчуваю, що це ти перший скуштуєш оті корсетики. Або спокусишся на масочки чи вчорашню рибу. Вона була така несмачна, що чимало залишилося, — закінчив дідусь уже з-за дверей своєї кімнати.

Буба теж воліла безпечно вшитися. Повернулася під свою ковдру, котра терпляче чекала, аби знову вкрити її смуток, значно