Олександр Сергійович Подерв'янський - Король Літр

Ну, а мене?

Літр.

Еге-е!.. Тебе зачав я разом із товаришем,

Його я драв пізніше.

О молодість! О юність парубоцька!

Сідайте же скоріш, мої дівчата,

І поможіть мені відкоркувати пляшки!

Бо завтра на світанку я повинен

Зайняти чергу в пункті стеклотари.

Інакше замість каші гарбузовой

Сосати хуй ми будемо напевно!

Король Літр і доньки сідають на покинуті на пляжу ліжаки і енергійно сорти рують склотару. На них з усіх боків повзе англійський туман смог.

Дія друга

Кулуари англійського парламенту Входить Едгар, цинічний ґвалтівник собак та кіз, а нині – член палати лордів.

Едгар.

У вухах ще звінить від ахінеї,

Якуя майже три години слухав.

Як на базарі сери розпизділись!

Сер Арчібальд поцупив за чуприну мілорда Річарда,

А потім захуярив каламарем по пиці.

Сер Норфольк відпиздив сера Джона.

Ця хуйня зоветься демократієй,

Віднині ми разом всі вирішуєм питання,

Бо старий поц, скажений Літр, п'яниця,

Надумав замінити діктатуру на демократію.

А сам полишив владу

І роздав все майно ханигам різним,

їх серами зробивши, тягар тяжкий

З своїх плечей на їхні положив.

Тепер сидить він в подраних кальсонах,

Збира пляшки порожні і гандони,

Киря шмурдяк, денатурат вонючій

І все, шо десь ворушиться, – їбе.

Колись і я так жив: їбав бездумно

Я кіз і ховрахів і, розважаясь,

Блядям у сраки йоршика встромляв.

Я просто неба жив, як соловейко,

І політуру пив, і самогон,

Тепер возвисився, – вчорашні уркагани,

Ханиги, волоцюги, підараси

Сидять в палаті серів і балдєють:

Свобода, блядь, свобода, блядь, свобода!

Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині – професор Кємбріджського університету.

Едгар.

Здоров, співець народної освіти!

Які діла на ниві благородной?

Едмунд.

На ниві, вдобреній добрячим екскрементам,

Проізрастає квіточка блакитна —

Улюблена забавка гомосеків.

скотоложество застєнчіво цвіте.

Едгар.

Цікаво знать прийоми ізощрьонні,

Які іспользує студєнство прогресивне,

Шоб возродіть статеве кватроченто!

Едмунд.

Цікаві опити проводять студіози:

Ібуть кнура, як ворога народу,

У сраку цілим факультетом філософським.

Ще Гегель нам казав, шо дух ширяє

В златих чертогах мудрості безсмертной.

Тим часом верткий хуй в свинячій сраці

Ширя своей вонючою дорогой,

хто зна, чий же шлях веде до правди?

Едгар (побожно).

Великий Сак'я Муні благородний,

Гігант камінний, долбойобовидний,

Про дао слово нам спиздів священне.

Я пам'ятаю вчителя-китайця,

Старого імпотента, він коана

Нам загадав: «Де правда?» – запитав він.

І пиздив учнів дрином по залупам,

Шоб думали хутчіше, реготався

І слиною харкався, як скажений.

Тоді один із нас сказав: «В народі!»

Учитель наказав йому лягати, широко відкрити пащу.

Потім, ставши в позу ритуальну,

Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.

Священні бризги капнули на струни рудого сямісена.

(Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси,

А струни – з їхніх тельбухів.)

Учитель удруге грізно нас запитує…

«У серці!» – хтось здуру пизданув. Тоді хутчіше,

Ніж кролик вздрочить, наш дідусь сивенький

Прийомами кунхву виймає серце в поца із грудей

І, показавши, шо правди там немає,

Засміявся щасливим сміхом доброї дитини

І пожбурив у форточку добичу.

Едмунд.

А шо таке кунхву?

Едгар.

Борьба садистів.

Тож втретє наш учитель викликає.

– Де правда, йобані кретини, імбецили,

Олігофрени і мікроцефали,

Ібать у жопу вас каленим хуєм?

Тут наче шось мене вперед штовхнуло:

– У жопі! – заволав я відчайдушно.

Дивлюсь – дідусь всміхнувся лагідненько:

– Не можете, шакали, без підказки!

Не згледівся, як дідуганів фалос

Вже танцював мазурку старовинну

В моєму анусі…

Едмунд.

Коли це сталось?

Едгар.

Бувя в китайському полоні. Альбіон Туманний

Колись з Китаєм воював завзято.

В полоні опинившись,