Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

А ще в Dragonsteel Entertainment до нас — у ролі менеджерки з доставки — долучилася Кара Стюарт, Айзекова дружина. (Спершу я, власне, намагався найняти саме її, але Айзек, втрутившись, зауважив, що може перебрати деякі з її функцій на себе. Тож я зрештою найняв їх обох, і це виявилася дуже вигідна оборудка.) Саме з Карою ви матимете справу, замовляючи футболки, плакати й таке інше на моєму вебсайті. Вона неймовірна.

Для роботи над цією книжкою ми залучили ще й кількох фахівців-консультантів, зокрема Метта Бушмена як експерта з написання пісень і поезії, Елен Ешер, яка дуже допомогла в епізодах із кіньми, та Карен Елстром як іще одну консультантку з пісень і поезії. Консультанткою з алетійської писемності була Мішель Вокер. Ну й зрештою Еліз Ворен зробила кілька дуже влучних зауважень щодо психології одного з головних героїв. Спасибі вам усім за те, що поділилися своїми знаннями.

Книжка пройшла ґрунтовне й досить жорстке за строками бета-вичитування, тож сердечне мостонавідницьке привітання тим, хто взяв у ньому участь. А це: Джейсон Дензел, Мішель Вокер, Джош Вокер, Ерік Лейк, Девід Беренз, Джоел Філліпс, Джорі Філліпс, Крістіна Куґлер, Ліндсі Лютер, Кім Ґаррет, Лейн Ґаррет, Браян Деламбр, Браян Т. Гілл, Еліс Арнісон, Боб Клатс і Нейтан Ґудріч.

Коректорами від видавництва Tor Books були Ед Чепмен, Браян Коннолі та Норма Гоффман. На громадських засадах коректорами працювали Адам Вілсон, Обрі та Бао Фем, Блю Коул, Кріс Кінґ, Кріс Клюї, Емілі Ґрейндж, Ґері Сінґер, Джейкоб Ремік, Джаред Ґерлач, Келлі Нойман, Кендра Вілсон, Керрі Морґан, Марен Менке, Метт Гетч, Патрік Мор, Річард Файф, Роб Гарпер, Стів Ґодекі, Стів Керем та Вілл Ребойн.

Половиною книжки (а як на такий довжелезний роман це чимало) пройшлася моя письменницька група — мій безцінний ресурс. До неї входили: Кайлінн ЗоБелл, Кетлін Дорсі-Сандерсон, Даніель Олсен, Бен-син-сина-Рона, Е. Дж. Петтен, Алан Лейтон і Карен Елстром.

І наостанок щира вдячність моїй люблячій (і невгамовній) родині. Джоел, Деллін і маленький Олівер не дають мені зазнатися, перетворюючи на «лиходія», який щодня отримує по заслугах. За останній рік, коли турне розтяглися, моя великодушна дружина Емілі багато чого натерпілася, і я досі не певен, чим заслужив на таку, як вона. Спасибі вам усім за те, що перетворюєте мій світ на чарівний.

КНИГА ДРУГА. СЛОВА ПРОМЕНИСТОГО ОРДЕНУ

Пролог. Дошукатися

ШІСТЬ РОКІВ ТОМУ

Ясна1 Холін вдавала, наче насолоджується вечіркою, ніяк не виказуючи свого наміру звести зі світу одну з гостей.

Вона блукала бенкетною залою, дослухаючись, як вино розв’язує язики і затуманює мізки. Її дядько Далінар, добряче сп’янівши, підвівся з-за столу на помості й гукнув до паршенді, щоб привели своїх барабанників. Брат Ясни, Елгокар, поквапився втихомирити дядечка, хоча алеті ввічливо не звернули уваги на Далінарову витівку. За винятком хіба Есудан, Елгокарової дружини, яка манірно хихикнула, прикрившись носовичком.

Відвернувшись від стола на помості, Ясна рушила далі. В неї було призначено зустріч із найманим убивцею, і жінка раділа, що залишає задушливе приміщення, де неприємно тхнуло сумішшю надміру парфумів. На естраді, навпроти веселого багаття в каміні, грав квартет флейтисток, проте їхня музика давно встигла набриднути.

На відміну від Далінара, Ясна притягувала погляди присутніх. Їхні очі повсякчас зліталися на неї, наче мухи на мед, а перешіптування лунало, мовби дзижчання крилець. Якщо алетійські придворні й любили щось понад вино, то це пліткувати. Те, що Далінар налигався, нікого не здивувало — але щоб донька короля зізналася в єресі? Такого ще не бувало.

Саме тому Ясна й завела розмову про свої переконання.

Вона проминула делегацію паршенді, які тіснилися коло столу на помості, перемовляючись своєю ритмічною мовою. Хоча бенкет давали на їхню честь і на вшанування договору, підписаного між ними та її батьком, вигляд вони мали не врочистий або хоч би радісний, а знервований. Звісно, паршенді були не люди і реагували інколи дивно.

Ясна хотіла побалакати з ними, але відкласти заплановану зустріч не випадало. Вона навмисне призначила її в розпал бенкету, щоб якомога більше присутніх устигли напитися й осовіти. Ясна попрямувала до дверей, а відтак застигла на місці.

Її тінь падала не в той бік.

Задушливе, шаркотливе, гамірке приміщення, здавалося, кудись відступило. Просто через її тінь — яка цілком недвозначно тяглася до сферолампи на ближній стіні — пройшов великий князь Садеас, але, занурений у розмову зі своїм супутником, нічого не помітив. Ясна витріщилася на тінь. На шкірі висипав липкий піт, а шлунок зсудомило — таке відчуття виникало, коли її от-от мало знудити. «Тільки не знову!» Вона пошукала інше джерело освітлення. Причину. Чи могла вона знайти її? Гай-гай.

Тінь, танучи, млосно пропливла назад до неї й, обтікши Яснині ноги, витягнулася в протилежному напрямку. Її внутрішнє напруження спало. Та чи не помітив цього інциденту хтось інший?

На щастя, обвівши залу очима, вона не виявила нажаханих поглядів. Увагу присутніх відволікли барабанники-паршендійці, які, погрюкуючи, вносили крізь дверну пройму свої інструменти. Ясна насупилася, зауваживши, що їм допомагав служник-чужоземець у просторому білому одязі. Шин? Таке було незвично.

Жінка опанувала себе. Що означали ці випадки з нею? В марновірних фольклорних переказах, з котрими вона ознайомилася, йшлося про те, наче свавілля тіні вказує на прокляття. Ясна зазвичай не зважала на таку нісенітницю, проте деякі забобони ґрунтувалися на фактах, що й доводив її попередній досвід. Треба буде продовжити дослідження.

Розважливі академічні помисли здалися облудними, як порівняти з істинністю її холодної, липкої шкіри та поту, що стікав із тильного боку шиї. Проте мислити раціонально належало повсякчас, а не тільки в моменти спокою. Зробивши над собою зусилля, Ясна рушила в двері й вийшла із паркої зали в тихий коридор. Вона свідомо вибрала чорний хід, що ним зазвичай користувалися слуги. Зрештою, той вів навпростець.

Коридором снували мажордоми в чорно-білому одязі, виконуючи доручення світлопанства. До їхньої компанії вона була готова, проте ніяк не очікувала побачити свого батька, який стояв просто попереду, ведучи неголосну розмову з ясновельможним Мерідасом Амарамом. Що тут було робити королю?

Ґавілар Холін був нижчий за Амарама, проте той трішки сутулився в товаристві монарха. Поруч Ґавілара така поведінка була звичною річчю: адже в його голосі бриніла тиха міць, яка спонукала схилитися і слухати, ловлячи кожнісіньке слово чи натяк. На противагу братові, старший Холін був уродливий чоловік, чия борода не приховувала, а підкреслювала вольове підборіддя. Були в ньому харизма та завзяття, що їх, на Яснину думку, не передав іще жоден біограф.

Позаду було видно Теаріма — капітана королівської охорони. На ньому була