Серена Давидова - Відродженя острова, Серена Давидова

Лиш короткі. Які не давали чітких відповідей.

В останє глянувши на тіло наставниці дівчина покинула кімнату старої і мовчки повернулась до своєї. Там, у тиші, вона приготувалася до довгої праці. Інгеборда занурилася у транс.

Три тижні безперервного пошуку. Три тижні, коли її тіло ледве жило — лише переривчастий сон і крихітні ковтки їжі підтримували її в світі живих. А душа мандрувала світом сновидінь, щоразу глибше й далі. І нарешті — вона знайшла його. Маленька світла ниточка, яка тільки зародилася між ними.

Спочатку — відчуття: тепло, мов сонячне світло крізь вікно. Дівчина пройшла по нитці.

Світла кімната. Два ліжка. Стіл. І юнак. Світловолосий, зосереджений. Він схилився над аркушами, щось уважно вивчаючи.

Інгеборда залишалася невидимою. Її дар дозволяв входити в сни непоміченою, і лише її воля визначала, коли з'явитися. Вона зробила обережний крок до столу — і під нею скрипнула дошка. Юнак підвів голову й різко обернувся.

— Хто ти така? — у його голосі бриніла настороженість. А блакитні очі, в яких колихався океан, дивилися з недовірою.

Інгеборда відчула, як сон починає хитатися. Надмірна емоція могла викинути її зі сновидіння. Не бажаючи втрачати мить, вона все ж змушена була надіслати хвилю спокою — м’яку, теплу, ледь відчутну. Напруга спала з юнакового обличчя.

— Що в тебе там? — спокійно запитала вона, кивнувши на стіл.

Юнак засяяв, мов світанкове небо. Він схопив карту й почав захоплено розповідати: як довго шукав її, як складав уривки, як вірив, що вона веде до чогось більшого.

Інгеборда мовчки слухала, зачарована не словами — щирістю. В його голосі не було страху чи гордині. Тільки надія. Тільки пошук. Так, це він. Обіцяний богами.

Вельва заприсяглася більше не впливати на нього через сон. Щоб не сталося — більше ніякого впливу. Та все ж одне питання не полишало її: чому він побачив її? Дар снів ніколи не дає себе викрити. Вона мусить поговорити з наставницею Ольгою. Це не просто випадковість.