Настя Коваленко - Казки де живе надія, Настя Коваленко

Казка про Марічку і Адама

Одного теплого весняного дня маленька дівчинка на ім’я Марічка вирушила з мамою до лісу. Сонце ніжно світило, а вітерець ледь шелестив у гілках дерев. Марічка обожнювала такі прогулянки. Вона збирала квіти, слухала пісні пташок і відчувала, як природа наповнює її радістю. Мама завжди говорила, що ліс — це місце, де можна знайти найкращі скарби, але цього разу все було по-іншому.

— Ось ці квіти дуже красиві, — сказала мама, нахиляючись, щоб обірвати ще одну білосніжну ромашку.

— Я хочу ще дещо знайти! — вигукнула Марічка, весело бігаючи по лісу.

Але раптом щось змінилося. Ліс став незвично тихим. Птахи перестали співати, а дерева здавалося, почали рухатися, мов живі. Марічка трохи збентежилася і обернулася, але не побачила маму.

— Мамо! — крикнула вона, але відповіді не було. Ліс не відповідав.

Марічка почала йти в бік, де востаннє бачила свою маму, але все було як у тумані — дерева здавалися однаковими, а стежки повертали в інший бік. І ось, коли вона зрозуміла, що втратила орієнтацію, почала панікувати.

— Мамо, де ти? — ледве чутно прошепотіла вона, відчуваючи, як холоднішає повітря.

Раптом з-за кущів вийшов хлопчик. Він був трохи старший за неї і мав добрі, розуміючі очі. Це був Адам — хлопчик, якому було дванадцять років і який жив неподалік.

— Ти не одна, не переживай, я допоможу тобі! — сказав він з посмішкою.

Марічка подивилася на нього, і в її очах з'явилася надія.

— Моя мама… Я загубила її! Як знайти дорогу додому? — запитала вона, ледь стримуючи сльози.

Адам заспокоїв її і сказав:

— Не хвилюйся, ми знайдемо твою маму разом. Ліс може бути великим, але ми знайдемо шлях. Я знаю, як поводитись у таких ситуаціях.

Вони вирушили разом у ліс, і Адам розповідав їй, як важливо не панікувати, а уважно шукати дорогу. Марічка слухала його і почала відчувати, що не все втрачено.

Марічка та Адам йшли через ліс, крок за кроком долаючи густі зарості. Ліс був величезний, і кожен поворот стежки виглядав однаково. В повітрі відчувалася волога, а листя під ногами шурхотіло.

— Не переживай, ми скоро знайдемо твою маму, — повторював Адам, хоч і сам трохи нервував. Він був старший за Марічку, але йому теж було страшно в цьому темному лісі.

Марічка йшла тихо, дивлячись на землю, намагаючись не подумати про те, що вона знову не чує мами. В серці маленької дівчинки почала з’являтися тривога, але, дивлячись на Адама, вона відчувала, що все буде добре.

— Як ти не боїшся? — раптом запитала вона.

Адам подивився на неї і усміхнувся.

— Бо я знаю, що якщо я залишатимусь спокійним, то зможу краще допомогти. А ще, ліс не такий страшний, якщо ти не сам. Якщо ми будемо уважними і уважно слухати, ми обов’язково знайдемо твою маму.

Марічка задумалася. Вона знала, що Адам правий. Якщо вони будуть разом, їм буде легше. Вона знову підняла голову, готова йти далі.

Незабаром вони побачили невеличку галявину, на якій стояв старий дуб. Біля дуба росло багато різних квітів, а серед них був дивовижний білий гриб, який світився в темряві.

— Ось тут ми і можемо зробити зупинку, — сказав Адам, нахиляючись до Марічки. — Тут є чиста вода і сухе місце. Нам треба відпочити, щоб мати сили продовжити пошуки.

Марічка сіла на м’який мох і подивилася на свого нового друга. Вона зрозуміла, що цей ліс вже не здається таким страшним, як раніше. Навколо було так тихо, що навіть віддалений звук птаха звучав, як музика.

— Ти знаєш, я завжди думала, що ліс — це просто місце для прогулянок, — сказала Марічка. — А тепер розумію, що він може бути дуже великим і таємничим.

Адам подивився на неї і кивнув.

— Так, ліс може бути великим і таємничим, але він також може бути місцем, де можна знайти відповіді. Ми зараз шукаємо твою маму, і я впевнений, що скоро ми її знайдемо.

А раптом... Марічка почула щось знайоме. Ледь чутно, але все ж таки чітко:

— Марічко! Марічко!

Це був голос її мами!

Марічка підскочила на місці, а її серце забилося швидше.

— Мамо! — вигукнула вона.

Адам, почувши голос, схопив її за руку.

— Ти чуєш? Твоя мама! Ти була правою, ми знайшли її!

Марічка швидко побігла в бік голосу, а Адам йшов поруч, уважно дивлячись навколо. Вони прорізали густі кущі і забиралися через корені дерев, аж поки не опинилися на невеликій поляні. І ось, серед дерева, стояла її мама! Вона була трохи змучена, але коли побачила свою дочку, на її обличчі одразу з'явилася посмішка.

— Марічко! Я так переживала за тебе! — вигукнула мама, обіймаючи дочку.

Марічка міцно обняла маму і не могла стримати сліз радості.

— Мамо, я тебе знайшла! — сказала вона через сльози.

Адам стояв осторонь і з усмішкою спостерігав за зустріччю. Він був щасливий, що зміг допомогти, але зараз йому здавалось, що його місія виконана.

— Дякую тобі, Адаме! — сказала мама, повертаючись до хлопчика. — Я не знаю, що б я робила без тебе. Ти справжній герой!

Адам посміхнувся, але не став зупинятися на компліментах.

— Всі ми можемо бути героями, коли допомагаємо один одному, — відповів він скромно.

Марічка обернулась до Адама і сказала:

— Ти справжній друг. І завдяки тобі я не почувалася самотньою. Я не знаю, що б я робила, якби ти не був поруч.

— Головне, що ти знайшла свою маму, — сказав Адам, наче це було найприродніше в світі.

Разом вони вирушили додому, і хоч ліс ще залишався таким великим і таємничим, Марічка вже не боялася його. Вона знала, що з друзями можна подолати будь-які труднощі, і що навіть у найтемніший час є надія.

І так, з добрими серцями, вони повернулися додому, де на них вже чекала тепла вечеря і нові пригоди.

Ця казка вчить не панікувати в складних ситуаціях, знаходити вихід разом з іншими, вірити в себе та свої сили. Вона показує важливість допомоги, співпраці, сміливості та доброти. Казка нагадує, що навіть у найтемніші моменти треба зберігати надію та оптимізм, адже разом можна подолати будь-які труднощі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍