Богуміл Грабал - Занадто гучна самотність, Богуміл Грабал

важив більше, чи випадково викинуті ножики й ножиці для картону, молоточки і цвяходери, різницькі ножі й горнятка із засохлою чорною кавою, а часом навіть зів’ялий весільний букет чи новий штучний похоронний вінок. І все це я тридцять п’ять років пресую своїм гідравлічним пресом, тричі на тиждень вантажівки відвозять мої пакунки на вокзал до вагонів, а потім далі на паперову фабрику, щоб там робітники розрізали дроти й кинули мою роботу в луги та кислоти, де розчиняються навіть леза бритв, якими я постійно ріжу собі руки. Але як у каламуті річки, що тече між заводів, може раптом заблищати гарна рибка, так і в потоці старого паперу зблискує часом корінець рідкісної книги, і я, засліплений, мушу відвести очі, перш ніж її виловлю, витру фартухом, розкрию й принюхаюся до тексту, а потім, наче ворожачи по-гомерівськи, прочитаю перше речення, на якому зупиниться погляд, і тільки тоді вкладу серед інших рідкісних знахідок у ящик, застелений святими образами, які мені випадково хтось висипав у підвал разом із молитовниками. Це моя богослужба, мій ритуал — не тільки прочитати кожну таку книжку, а й після прочитання покласти її в кожен пакунок, адже кожен пакунок я маю оздобити, передавши йому свій характер, свій підпис. Це моя турбота, кожен пакунок має бути інакшим, кожного робочого дня я маю лишатися в підвалі на дві години довше, приходити на роботу раніше, іноді мушу працювати по суботах, щоб спресувати цю безкінечну гору старого паперу. Минулого місяця мені привезли і вкинули до підвалу шість центнерів репродукцій славетних майстрів, шість центнерів вологих рембрандтів, галсів, моне, мане, клімтів, сезаннів та інших важковаговиків європейського живопису, тож кожен пакунок я тепер оздоблюю по боках репродукціями, і ввечері, коли пакунки стоять у черзі біля ліфта, не можу надивитися на цю красу, прикрашену по боках то «Нічною вартою», то «Саскією», то «Сніданком на траві», то «Будинком повішеного», то «Ґернікою». Крім того, лиш я в цілому світі знаю, що в серці кожного пакунка ховається то відкритий «Фауст», то «Дон Карлос», що між огидним папером скривавлених кришок лежить «Гіперіон», а всередині пакунка мішків від цементу відпочиває «Так казав Заратустра». Тільки я в цілому світі знаю, в якому пакунку, ніби у гробниці, лежать Ґете і Шіллер, де Гельдерлін, а де Ніцше. Тож у певному сенсі я сам собі водночас митець і глядач, тому щодня я такий збідований і до смерті втомлений, роз’ятрений і шокований, і щоб зменшити й применшити цю величезну втрату, я п’ю джбан за джбаном пиво, й дорогою по пиво до Гусенських у мене лишається достатньо часу, щоб медитувати і мріяти про те, яким буде мій наступний пакунок. Я п’ю ці огроми пива, тільки щоб краще бачити наперед, адже в кожному пакунку ховаю рідкісну реліквію, надзвичайну відкриту дитячу труну, засипану зів’ялими квітами, тремкою фольгою та янгольським волоссячком, щоб створити затишне гніздечко для книг, які опинялися в моєму підвалі так само несподівано, як колись у цьому підвалі з’явився я. Тому я постійно запізнююсь із роботою, тому старий папір громадиться у дворі аж до стелі, а гора паперу в моєму підвалі, насипана крізь отвір,

височить аж до стелі двору. Тому мій начальник часом гаком пробиває старий папір і кричить до мене вниз із обличчям, брунатним від злості: «Гантю, де ти є? Заради господа, вже кинь ті книги й працюй! Двір завалений, а ти там унизу мрієш і їдеш з глузду!» І я біля підніжжя паперової гори скулююсь, як Адам у кущах, із книгою в руках розплющую перелякані очі в світ інший, ніж той, де я щойно був, бо коли зачитаюся, завжди потрапляю кудись-інде, в текст, і сам собі дивуюся, й винувато маю зізнатися, що й справді був уві сні, у кращому світі, у самому серці правди. По десять разів на день я дивуюсь, як міг так віддалитися сам від себе. Так, відчужений і зчужений, повертаюся з роботи, тихо й медитативно крокую вулицями, проходжу повз трамваї, машини й пішоходів у хмарі книг, які сьогодні знайшов, і несу собі додому в портфелі, так, замріяний, машинально переходжу на зелене, не врізаюся в стовпи чи в людей, просто крокую й тхну пивом і брудом, але усміхаюся, бо несу в портфелі книжки, від яких чекаю, що ввечері дізнаюся сам про себе щось таке, чого ще не знаю. От і крокую шумними вулицями, ніколи не переходжу на червоне, вмію ходити в підсвідомій несвідомості та в напівсні, підсвідомо натхненний, кожен пакунок, який я спресував цього дня, озивається в мені тихо і ще тихіше, і я просто фізично відчуваю, що це я — спресований пакунок книг, що і в мені горить контрольний вогник котла, контрольний язичок газового холодильника, малюсінький вічний вогник, куди я щодня підливаю масло думок, мимохіть вичитаних під час роботи з книг, які зараз несу в портфелі додому. Так я повертаюся, наче дім у вогні, наче хлів у вогні, світло життя походить із вогню, а вогонь — зі смерті дерева, ворожий жаль лишився на дні попелу, а я тридцять п’ять років пресую на гідравлічному пресі старий папір, мені лишилося п'ять років до пенсії, і моя машина вирушить туди разом зі мною, я її не залишу, я відкладаю, в мене є спеціальна ощадна книжка, тож ми підемо на пенсію разом, оскільки я цю машину викуплю в підприємства, заберу її додому, поставлю її в дядьковому садку серед дерев, і тільки тоді, там, у садку, робитиму по однісінькому пакунку щодня, але це буде міцний пакунок, пакунок-пам’ятник, артефакт, у цей пакунок я вкладу всі свої молодечі ілюзії, все, що я вмію, все, чого навчився за тридцять п’ять років на роботі й роботою, лиш на пенсії я робитиму це під враженням від моменту, натхненний, один пакунок щодня з книг, яких у мене вдома понад три тонни, це буде пакунок, якого я не соромитимусь, це буде пакунок, наперед намріяний, намедитований, а коли в корито преса я вкладатиму книги й старий папір, іще під час роботи, яка буде творенням у красі, в останню партію я досиплю конфетті й блискіток, щодня один спресований пакунок, а через рік у садку — виставка пакунків, виставка, під час якої кожен відвідувач зможе сам, але під моїм керівництвом, сам створити свій пакунок, коли плита преса від зеленої кнопки нагортає поперед себе і з велетенською