Нічний Влад - Хроно-86: Мандрівники, Нічний Влад

У кімнаті для підготовки були розміщені столи, завалені різноманітним спорядженням: тканини для одягу, шкіряні ремені, старовинні чоботи й навіть прикраси, щоб максимально відповідати XVII століттю. Марк, спираючись на свої знання про ту епоху, вже розклав все по групах і почав роздавати кожному елементи їхніх нарядів.

- Нам потрібно злитися з оточенням. - пояснював він, оглядаючи Ігоря, який невпевнено тримав у руках просту лляну сорочку. - Це означає, що жодного сучасного взуття чи тканин. Все, що ми носимо, повинно бути автентичним.

- А як щодо зброї? - поцікавився Микола, оглядаючи стіл, де лежали старовинні шаблі та мушкети. - У нас буде хоч щось сучасне?

Марк похитав головою:

- Ні. Якщо хтось із місцевих побачить вашу зброю чи навіть інструменти, це може викликати підозри. Усе, що ми маємо, повинно виглядати так, ніби належить тому часу.

Ігор скептично роздивлявся важкі шкіряні чоботи:

- А це точно необхідно? У цих чоботах я й кілометра не пройду.

Марк підняв брову, посміхаючись:

- У XVII столітті не було кросівок, Ігор. Доведеться потерпіти.

Микола, вже перевдягнений у простий селянський одяг, перевіряв на дотик свою нову шаблю. Він, здається, почувався в цьому образі досить комфортно. Його військовий досвід допомагав швидко адаптуватися.

- Вибачте, але я все ще не розумію, як машина часу може не виглядати підозрілою? – Анна звернулася до Ігоря, який спокійно налаштовував планшет із останніми розрахунками.

Ігор усміхнувся й пояснив:

- Машина часу виглядає як велике каміння, поросле мохом. Вхід у неї маскується автоматично, використовуючи технологію адаптації. За нашими припущеннями це допоможе їй не виглядати чужорідним елементом у будь-якому часі. Звичайно орієнтування по стародавнім мапах не найкраще, що може бути, але це єдиний шанс розташувати її вдало, наприклад, у густому лісі або поблизу скель.

- То вона що, просто каміння? – перепитала дівчина.

- Так. - підтвердив Марк. - Якщо хтось із місцевих побачить її, для нього це буде просто звичайний валун. Але для нас вона залишається повністю функціональною.

Команда направилась до лабораторії, яка була переповнена напругою. Повітря наповнювали тихі дзижчання серверів, безперервне миготіння моніторів і звук швидкого друку клавіш. На столах стояли купи документів, поруч із якими лежали незрозумілі технічні прилади. Великий камінь розміщений в центрі кімнати. Його поверхня була нерівною й справді порослою мохом, а невеликий отвір ледь помітно відкривався після введення коду на прихованій панелі.

- Твої розробки, як завжди: виглядає не дуже, але все ж таки працює. – жартівливо сказав Марк. – Але не мені тобі про це казати.

- Так не тобі, ти сам полюбляєш ходити у мотлоху. – відповів Ігор.

Марк посміхнувся, та нагадав, що Ігор також зараз у мотлоху, як він виразився.

Всі четверо зайшли всередину, де розташовувалася проста, але зручна кабіна, з невеликою кількістю місця для сидіння.

- Готові? - спитав Ігор, натискаючи кілька кнопок на панелі керування.

Анна нервово кивнула:

- Якщо чесно, не дуже. Але, здається, вибору немає.

Марк посміхнувся:

- Це правда.

Кілька секунд потому машина почала працювати, створюючи навколо відчуття легкої вібрації. М'який синюватий світ наповнив кабіну, і за мить їх оточила темрява.

Коли вони відкрили двері, перед ними постала зовсім інша картина. Густий ліс із високими деревами розкинувся на багато кілометрів. У повітрі кружляв запах свіжої трави, димом від багаття й чимось терпким, що нагадувало деревну смолу.

- Ласкаво просимо у XVII століття. - сказав Марк, ступаючи вперед і озираючись. Його голос був упевнений, але в очах виднілася тривога й захоплення. - Ми в Україні, і повинні бути неподалік однієї з козацьких фортець.

- А точніше у 1648 році. – уточнив Ігор, беручи сумку, перед закриттям дверей машини часу.

Анна, роздивляючись навколо, зітхнула:

- Виглядає як декорація до історичного фільму. Тільки от тепер усе справжнє, так?

Марк кивнув:

- Абсолютно справжнє. А тепер слухайте. Ми знаходимося в часі, коли тривала національно-визвольна війна Богдана Хмельницького. Період, коли Україна боролася за незалежність від Речі Посполитої. Вірогідно Віктор хоче втрутитися в одну з ключових битв.

- Наприклад? - спитав Микола, не відводячи погляду від лісу, наче очікував на небезпеку.

- В цьому році відбудеться битва під Пилявцями. - відповів Марк. - Це була одна з найважливіших перемог козаків. Якщо Віктор змінить її хід, це може повністю змінити майбутнє України.

Микола кивнув, уважно слухаючи.
- Отже, ми повинні знайти його першими. У нас є якісь координати чи зачіпки, Ігор?

Ігор відкрив мапу, розгорнувши її перед собою, та Анна почала пояснювати, вирішивши допомогти Марку, але її спроба не допомогла:

- Ми знаємо лише, що він міг з’явитися неподалік козацького табору. – почав говорити Марк. - Потрібно знайти дорогу до них і прикинутися мандрівниками.

Микола скептично глянув на мапу:

- І що, ми просто підемо й скажемо їм: «Привіт, ми тут заблукали?»

- Так, якщо хочеш, щоб тебе спалили як шпигуна. - відповів серйозно Марк. - Говоріть якомога менше. Я скажу, що ми у пошуках притулку.

Після кількох годин ходьби вони вийшли на невелику стежку, яка, судячи з усього, вела до поселення. Раптом на дорозі з’явилися двоє козаків на конях. Вони говорили між собою й різко замовкли, побачивши незнайомців.

- Хто такі? - грізно запитав один із них, тримаючи руку на шаблі.

Марк, крокуючи вперед, низько вклонився:

- Ми - прості мандрівники, пане. Збилися зі шляху й шукаємо ночівлі.

Козак підозріливо прищурився, але врешті-решт махнув рукою:

- Ходімо. Поговорите з отаманом. Він вирішить, що з вами робити.

Ігор, йдучи позаду, прошепотів: