Йоанна Овсієнко - Смертоносний круїз, Йоанна Овсієнко

На противагу цього, родина Тейлорів належить до вершків спільноти Лондону. Хоч вони й не мають жодного шляхетського титулу, але постійно проводять час серед еліти, тісно зв’язаною з королівською династією. Очевидно, від Артура очікувалося зав’язати стосунки з якоюсь гідною леді, але замість цього він обрав мене, піддавшись коханню.

День видався насиченим, через що я добряче так зголодніла. Гортаючи меню, відчуваю різкі спазми у шлунку та вирішую ні в чому собі не відмовляти. Замовляю суп з пастернаку, каштанів, щавлю та меду, а ще запечений сир камамбер з журавлиновим соусом і хлібом на заквасці. Артур же надає перевагу класичній англійській смаженій рибі з картоплею, яку тут, щоправда, подають з якимось авторським соусом від шеф-кухаря, а також бере просекко для нас двох.

— Як минула твоя сьогоднішня зустріч? — запитує він з непідробним інтересом.

Всміхнувшись, починаю перереповідати йому деталі переговорів, навмисно акцентуючи увагу на комічних «перлах», що видавала моя співбесідниця у монолозі про те, наскільки вважливо дотримуватися традиційних цінності у сучасному світі, так що в кінці кінців не залишається жодного місця для роздратування та злості. Недаремно, гумор часто називають найкращими ліками від негативу, оскільки позитивний погляд на ситуацію дійсно може змінити її на краще.

Поки я розповідаю про свою роботу, кухарі встигають виконати замовлення, яке офіціант частинами приносить до нашого столу. Усе подається з надзвичайною вишуканістю та екстравагантністю, що ще більше розпалює апетит і змушує просто-таки накинутися на першу страву. Як і очікувалося, вона виявляється надзвичайно смачною.

— А що в тебе нового? — запитую, зачерпуючи наступну ложку супу. — Чим займався сьогодні?

Очікую, що Артур також почне розповідати про свою роботу, проте його реакція дивує мене. Він не поспішає відповідати, замість цього замислено вимокуючи в соусі паличку смаженої картоплі. Така дивна поведінка одразу ж викликає зародження тривожних думок і підозр.

— Щось сталося? — задаю закономірне питання.

Помітивши моє занепокоєння, Артур, як завжди, не може залишитися байдужим. У ту ж мить він відкладає картоплю, бере мене за руки та спішить заспокоїти:

— Не хвилюйся, мила, нічого страшного не трапилося. Просто не знаю, як тобі дещо розповісти.

Щоправда, його слова не викликають очікуваного ефекту. Навпаки, вони ще більше хвилюють мене. Що такого могло відбутися, щоб він діяв настільки нехарактерно для себе? Я добре знаю власного нареченого і можу впевнено сказати, що подібна поведінка геть не в його стилі.

— Говори як є. Ти ж знаєш, що разом ми здатні впоратися з усім.

Мої слова змушують Артура всміхнутися та трохи розслабитися.

— Справа в тому, що коли ти погодилася вийти за мене, я замовив для нас квитки на ексклюзивний круїз, бажаючи влаштувати для нас казковий медовий місяць. Але через те, що весілля тимчасово відклалося, сталося так що лайнер вирушає в подорож уже наступного тижня і повернути квитки вже не можна, — Артур переводить подих, а тоді додає: — Я б охоче поїхав, але не знаю, що ти скажеш щодо всього цього.

Оце так сюрприз! Варто визнати, що ситуація склалася і справді непроста. Враховуючи те, що я щойно взялася за новий проєкт, круїз здається максимально недоречною затією. Звісно, немає жодної проблеми в тому, щоб графічний дизайнер працював дистанційно, але складно зосередитися, коли довкола все підштовхує тебе до відпочинку та веселощів.

Але мені все ніяк не вдається позбутися від нав’язливого почуття провини перед Артуром. Знаючи, як сильно цей чоловік кохає мене та бажає пов’язати наші життя в шлюбі, здається жорстоким от уже протягом року відтягувати весілля. Складно сказати, що саме змушує мене уникати цієї церемонії, адже ж Артур мені щиро небайдужий. Та щось усередині мене виступає категорично проти того, щоб вийти на цей особливий рівень стосунків з кимось.

Саме тому, я й не можу відмовити Артурові ще й у цій подорожі. Це здається таким жорстоким, що в мене не залишається іншого виходу, крім як сказати наступні слова:

— Якщо вже так вирішила доля, я вважаю, що нам треба скористатися ситуацією.

Дивлячись на те, якою щасливою усмішкою загорається обличчя Артура після цього, розумію, що все зробила саме так, як належить.

Можливо, цей круїз дійсно є саме тим, що нам потрібно. У місті нам не так час вдається банально побути вдвох, але опинившись разом у камерній обстановці лайнеру, є шанс, що між нами виникне та сама інтимна романтична магія, що остаточно позбавить мене будь-яких сумнівів і нарешті підштовхне до того, щоб вийти заміж за цього чоловіка.

Артур піднімає свій келих з просекко та урочисто промовляє:

— У такому разі, вирішено. Наступного тижня ми вирушаємо в круїз.