YanaGata - Мій крилатий Морті, YanaGata

—То що мені робити тепер? — прошепотів він, і в голосі було щось нове — не сумнів, а наче шепіт з глибини самого себе.

Чайка кивнув на небо.
—Ти вже знаєш.

Морті нервово схопився:

—Що?

—Ти не людина.

—А хто я? — зігнув брову.

—Тоді ти птах, — гукнув чайка.

—Ні, я людина! 

Чайка знітився але мовив відчайдушно, незнаючи як зруагує дитинча.

—Яка ти ще людина? У тебе є крила!

—Те, що у мене є крила не означає що я не людина, — скривився, думаючи, — Тобі було б приємно, якби я тебе обізвав не чайкою, а жирафом?!

—Так, — дав у відповідь чайка, — бо я і є саме жираф.

—Тоді звідки ти знаєш що я не людина? 

—У тебе є крила.

Морті встав і глянув на пір'я, яке посипалось саме від нього. Добровільно рушаючи, пару невимушених кроків, які привели його до дитячого майданчику. Миттю його погляд загострився на дівчинці, яка щойно вийшла з пісочниці і прямувала до гойдалки. 

—Привіт, — сказав Морті.

—Привіт, — привіталась дівчинка.

—Я схожий на птаха? — запитав Морті, поглядаючи на свої ноги.

Дівчинка опустила лопатку, кинувши відерце, з якого сипався ще пісок, уважно розглядаючи його, провела рукою по волоссю.

—Ні, — раптово відповіла, побачивши, що така відповідь його влаштовує.

—Ні крапельки? — прижмурився.

—Ти про крила? — набирає пісок у відерце.

Морті кивнув.

—А мені дідусь казав, що людина без крил може літати, — зухвало, трохи сміючись закрутила косичку.

Морті аж перемінився. Як це людина без крил полетить? Як? 

—Куди полетить? — здивувався Морті.

Дівчинка глянула на нього, де просторно Морті все-таки зміг вписатися в паркан.

—Незнаю, — продовжилася грати із лопаткою. 

Раптом із квартири третього поверху полинув жіночий голос. 

—Софі, іди додому! 

Як Морті міг здогадатися, це була її мама. І тут він почав задумуватись над таким: "А де моя мама?" З цього моменту він почав шукати свою маму серед тисячі жінок в Італії. Це було дедалі важче з його крилами, через які всі його боялися. Він відчув себе відчуженим і непотрібним. Він знав, що усі людей є мама, навіть у мамів є мама, а у нього немає. Морті твердо знав, що він людина, і у людей є мами.

 Він вернувся у цей самий порт, очікуючи що він зустріне знову того чайку, але його там не було, натомість тільки над його головою кружляли в інші чайки. Питати в них не став нічого, лише промайнув їх, які навіть не звернули увагу, на хлопчика з крилами, котрий ходив портом, не боячись, що його помітять старші зіо.

Помалу, потихеньку сонце сідало за обрій. У багатьох домівках людей мерехтіло слабо-жовте світло, крамниці деякі зачинялись, а деякі навпаки сяяли, показуючи свої білі вогні. Морті сів на лавку, ще раз згадуючи що його привело сюди. Аж раптом щось чорне промайнуло повз його очі, що змусило їх кліпнути. Це була та сама чайка. 

—Знову ти? — зажурено запитав Морті. 

—Знову я,— відповів чайка. 

Морті підняв голову: 

—Ти став жирафом? 

—Ще поки що ні. — відмовив чайка, спершись у гілку яка торчала, — А ти став людиною? 

Морті підпер рукою голову.

—Незнаю. У кожної людини є мама? — запитав, щиро очікуючи чесної відповіді.

—Є, — відповів чайка. 

—А моя де?

Чайка споглядаючи на очі Морті.

—А у птахів мами нема? 

Морті знову глянув на нього, де у його очах запалилася ніби іскринка якоїсь віри в те, що вона взагалі існує. 

—Є, мабуть. А чому люди можуть літати без крил?

—Люди це і є часткові птахи-емігранти, які не знають де подітися в такому великому світі. Я живу у порту, і часто бачу як люди із великими сумками сідають на черговий корабель. 

—Вони ж не літають, — боязко заперечив Морті.

—Ще й як літають. Ти собі не уявляєш. 

—І як ж літають? —ще збільшує цікавістю прискіплилось дитинча. 

Чайка вхлипнув повітря і мовив: 

—Дуже високо. Тільки проблема їх спустити звідти. 

Морті не дуже розумів про що говорить чайка, та ця відповідь для нього особисто видалась безкорисною, оскільки він взагалі не знав нічого про життя людей. 

—А мене літати навчиш? 

—Ти літати не вмієш? — чайка мовби впав у розпач від здивування. 

—Так.

—Навчу. Але не зараз, і не завтра. 

Морті трішки обурився. 

—Чому?

—Ти спочатку визначся хто ти. Я знаю, що ти це до завтра не зробиш. Також я знаю, що ти почуваєш себе людиною, тому що неодноразово на вулиці бачив віддзеркалення. Тоді прийдеш і скажеш мені хто ти є. Якщо ти птах, — я тебе навчу літати по пташиному. Якщо ти людина, — будеш вчитися літати, як це роблять люди.

Чайка залишив його. Тут раптом після п'яти хвилин його відходу, Морті забув запитати його про головне — де шукати маму. Ніколи не бачив, як літають люди. І весь наступний день, він просидів на даху багатоповерхівки, щоб помітити як літають люди, але натомість побачив тільки те, як вони ходять. Стоп! Ледь-ледь з голови Не вилетіло! Ще він побачив трьох артистів, які рухалися вуличками, даючи вуличну виставу, на що крихітка Морті задивився. Ще після обіду встановили фонтан, на який дітлахи налетіли сходу. Купалися, бригади дорослих компаній стрибали вибухаючи від сміху. Каруселі крутилися на шаленій швидкості і, схоже, людям було весело від цого. Також, вуличну їжу ніхто не відміняв. Крихітка не міг не побачити радого студента, який йшов у чорній мантії і радів, бо поступив у омріяний університет. Морті відсунув ноги і глянув у вікно останнього поверху: художник намалював шедевр. 

І це все на одній вулиці!

Але Морті так і не побачив, як люди літають. Ні один з них не літав. 

—А навіщо мені крила? Мені і так добре, тим більше я літаю без них, але якщо я впаду, відповідальність лежатиме саме на них! — подумав Морті, трішки вголос.

Морті просидів до вечора. Коли вулиця стала затихати, і вже не чутно було вибухів сміху, він зліз із даху і попрямував до того самого порту, де колись зустрів чайку.