Вікторія Хорошилова - Безстрашність, Вікторія Хорошилова

— Дякую за чесність. Зараз це така рідкість. А то в кого б не запитала про цю сукню, всі кажуть, що мені в ній добре. Адже я відчуваю, що мені некомфортно, а всі твердять, що гарна, добре підкреслює фігуру. Лариска взагалі воліє мовчати з приводу мого вбрання.

Королева задумалася, а я тепер зрозуміла, як звуть її служницю, дівчина, напевно, мого віку. Подивилася на неї, вона злегка посміхнулася і ледь помітно знизала плечима. Її високість з цікавістю подивилася на мене і запитала:

— Ізабелло, на тебе десь чекають? Потрібно кудись конкретно повернутися?

— Ні.

— Залишайся працювати в мене. Тобі ж робота потрібна?

— Так.

— Залишишся? Мені потрібна людина, яка не побоїться сказати мені правду прямо в обличчя. І з якою буде приємно поговорити. Що скажеш?

— Хороша пропозиція. Тільки не зрозумійте мене неправильно. Ви впевнені, що хочете завжди чути правду? Бо я через свою правдивість часто потрапляю в неприємні ситуації, хоча й намагалася говорити її доречно й тактовно.

Королева Мартіна посміхнулася і сказала:

— Не переживай, я готова чути правду навіть найнеприємнішу. Просто солодкі лестощі та брехня вже сильно набридли. Якщо ти згодна, то потрібно тебе переодягнути в щось пристойне і бажано жіноче. Ларис, піди, купи їй одяг і все, що необхідно — від спідньої білизни до взуття. Ти чому надаєш перевагу, штанам чи сукні?

— Штани.

— Лара, підбери кілька комплектів для початку, а потім вона сама собі вибере.

Дівчина тільки кивнула і вийшла з кімнати. Королева підійшла до гардеробної і покликала мене:

— Ізабелл, підійди, будь ласка. Допоможи мені вибрати, у що одягнутися. А то одягу багато і я весь час гублюся.

— Можете звати мене Іза. Для якого випадку ви хочете одягнутися і яке враження справити?

— Ні на кого ніяке враження я справляти не збираюся. Ми зараз на кораблі, тож сама посуди. Щоправда, я віддаю перевагу сукням.

— Бачу. Можна прикласти до вас кілька суконь?

— Звичайно!

Я дістала дві сукні й доклала до королеви, а потім прибрала їх назад на вішалку й швидко переглянула, що ще є. Знайшла темно-зелену сукню, спокійного крою, вона могла підійти для повсякденного. Знову приклала сукню до королеви, вона посміхнулася мені.

— Як вам ця сукня? — запитала я.

— Подобається, це моє улюблене. Просто багатьом воно здається занадто простим.

— Я можу подивитися ще кілька варіантів?

— Спробуй, — після того як королева одягла сукню, запитала в мене, — а як тобі ця сукня і я в ній?

— По-моєму гарна повсякденна сукня. Звісно, не для прийомів, просто для зручності і щоб мати гарний вигляд. Вона добре підкреслює вашу фігуру і робить вас витонченою. І до неї пасуватиме зачіска з прибраним волоссям і відкритими плечима.

— Ти говориш, як мій улюблений стиліст.

— А де він?

— Помер кілька років тому, старий був. Але ви з ним схожі, він теж брехати не любив.

Королева вирішила залишитися в тому, що я запропонувала. А я одразу попередила, що із зачісок вмію робити тільки просту косу.

— Не переживай, Лариса вкладе.

Лариса з одягом для мене повернулася досить швидко, напевно, за пів години. Принесла кілька кульків і коробок.

— Ну що, давай подивимося, що Лара тобі вибрала. У неї смак хороший, тільки вона неговірка.

Лариса усміхнулася, поклала коробки й кульки на стіл. Відкрила першу і дістала взуття. Сині мокасини, хм, не думала, що вони бувають такі симпатичні. Потім помітила, що в дівчини точно такі. Ну що ж, якщо я працюю в королеви, то й маю належно виглядати, як служниця. Взуття підійшло добре, було зручним. Власне перший і другий комплект одягу був точнісінько, як у Лариси, синій брючний костюмчик.

Чого не очікувала, так це того, що вона мені нормальну білизну підбере, десять трусиків і три ліфи. Я посміхнулася і подивилася на неї, дівчина посміхнулася у відповідь. Трохи пізніше королева відправила нас на обід. Дорогою Лариса дала мені картку для оплати і телефон. Показала, як дивитися баланс на картці, цифри голограмою відсвічували на звороті. Зараз у мене на рахунку було 150 одиниць місцевої валюти. А в телефоні було тільки два номери королеви й Лариси. Їжа за цінами виявилася недешевою, ну це якщо порівнювати з тим, що в мене лише 150 на рахунку, і коли я отримаю зарплату взагалі не відомо. Взяла найдешевше — вівсяну кашу за 10 одиниць. Чоловік на касі ще здивовано подивився на мене, але побачивши баланс на рахунку скривився.

Після обіду Лара показала мені, де буде моя кімната. Вузька невелика кімнатка, у глибині — ліжко, що займає майже все місце від стіни до стіни. Одразу при вході — одежна шафа і вузький столик чи поличка, я так і не змогла визначити. Ще був душ, маленька раковина і туалет, теж у маленькій кімнаті. Загалом, усе по мінімуму, для однієї людини. Коли йшли назад, Лариса пояснила:

— Якби ти була заміжня, то кімната була б набагато більшою, а може й не одна.