Кері Блек - Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек

Глава 1. Вдамо, що цієї розмови не було…

Моя кімната, яку я нещодавно обрала зі своїм нареченим була моїм притулком, моїм світом. Тут усе нагадувало про спокій, м’яке світло свічок грало на золотистих візерунках шпалер, зелена драпіровка на вікнах ніжно рухалася від легкого подиху вечірнього вітру. На столику стояла ваза з польовими квітами — вони пахли літом і свободою.

Я стояла перед високим дзеркалом у різьбленій рамі, дивлячись на себе. 

Моя сукня була створена, щоб поєднувати велич і витонченість. Вона мала ніжний бежевий колір, який переходив у багатий зелений, нагадуючи про лісові галявини під сонцем. Вишукані золоті візерунки прикрашали ліф і пояс, створюючи відчуття королівської розкоші, саме на поясі висіла моя маленька сумка. Вона хоч і була скромною на вигляд, з її гладкою шкірою та тонким золотим оздобленням, мала неймовірну магічну властивість вміщати набагато більше, ніж могла б за своїми розмірами.

Прозорі рукава, легкі, як павутинка, ніжно спадали до зап’ясть, додаючи сукні легкості й магічності.

Поділ сукні плавно розтікався по підлозі, золоті нитки у вишивці блищали у світлі свічок, створюючи відчуття, ніби я вся оточена сяйвом. Вона була одночасно елегантною і практичною — ідеальним вибором для мого статусу та випробувань, що чекали попереду.

Мої довгі русяві локони спадали на плечі м’якими хвилями, а зелені очі довершували образ. 

Раптом у відображенні я помітила щось дивне. У коридорі промайнула тінь. Вона здалася знайомою. Щось у формі, в русі, у тому, як вона з’явилася і зникла, примусило мене застигнути.

Моє серце завмерло, а потім закалатало швидше. Чи це була лише моя уява? Можливо, гра світла й тіні, або втома? Але всередині мене щось кричало: перевір це.

Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись. У кімнаті раптом стало спекотно, а затишок зник, як і моя впевненість. Я обережно наблизилась до дверей, вдивляючись у темряву коридору. У голові вже вирували думки. Якщо це він… Ні, не може бути. Але якщо це дійсно він, то я маю бути готова.

Побачивши найлютішого ворога у коридорі імперії Септем, я на мить оніміла. Що він тут робить? Прийшов зіпсувати мій перехід?

Щоб стати імператрицею мені доведеться пройти сім випробувань у семи різних світах. Потрапити у ці світи можливо завдяки портальній арці, по іншому на жаль ніяк. Сім королівств відокремлені океаном та магічним барʼєром, який не дозволяє пройти ні наземним, ні повітряним, ні водним транспортом. А посередині цих світів знаходиться острів, який керує сімома королівствами та називається імперією. Саме тут зараз я перебиваю, саме тут мій дім. 

Без роздумів, не зважаючи на свою сукню для церемонії я побігла до непроханого гостя та застала  зненацька.

- Що ти тут забув? - притулила до стіни короля Супербії, Варіона Дракселя.

Біля шиї  короля тримала маленький ніж. Мій кинджал.

- Алісія Лоран, – промовив він низьким, оксамитовим голосом із нотками королівської владності, ніби наша зустріч була частиною давно спланованого спектаклю.  Його гордовитий погляд ковзнув по мені, оцінюючи кожну дрібницю. - Радий знову тебе бачити. Скільки часу минуло? Років дванадцять? А може більше… - він трохи нахилив голову, ніби згадуючи щось приємне, і куточок його губ ледь помітно смикнувся. - Пам’ятаю, як тобі було десять і ти завжди бігала за Аделією, хоча вона не особливо хотіла брати тебе з собою. Я думав, ти так і залишишся тією середньою сестрою в тіні. Але тепер… - Він зробив паузу, щоб підкреслити свої слова, - Ти стала такою… величною.

Дуже давно, коли я була дитиною, Варіон разом зі своїм батьком, часто телепортувалися до замку імперії. Моя покійна старша сестра - Аделія, та Варіон, є однолітками і вони постійно влазили в якісь шалені пригоди. Я хотіла з ними та в їх очах я була безкорисною малою дитиною. Тобто обузою. Це було ще за часів коли був живий мій батько. Та потім після смерті обох наших батьків вся дружба згасла. Варіон став королем та почав плести інтриги за спиною імперії. 

- Що ти тут робиш, Варіоне? - я памʼятала ще з дитинства, як він міг заплутати словами.

Він лише посміхнувся. 

Король Супербії, Варіон Драксель має магнетичну зовнішність, темне волосся завжди акуратно зачесане, а риси обличчя різкі та аристократичні. Його постава завжди пряма, підкреслюючи величність і впевненість у собі.

Варіон, не зраджуючи собі одягнув розкішні матеріали темних кольорів. Чорний шовк, оздоблений вишивкою золотом, накидка з багряного оксамиту із вставками з хутра.

- Лісо, все ж я король Супербії, володар порталів, - врешті мовив він та підняв руку до ножа, щоб я побачила печатку з порталом, символом його титулу. - А ти сьогодні маєш скористатись одним із цінних витворів мистецтва.

- Клянусь тобі, Варіоне, якщо піде щось не так, я знайду тебе…

Король Супербії різко вивернув мою руку і одним плавним, ніби відточеним рухом притиснув мене до холодної кам’яної стіни, що була частиною величної архітектури імперії. Його руки, міцні й безжальні, легко утримували мої, не залишаючи навіть натяку на можливість вирватися.

- Ти не маєш сил, боротись зі мною,  - промовив він тихо, але його голос лунав так, ніби заповнював увесь простір. У блакитних очах промайнув холодний вогник, який змусив мене здригнутися. – Ти справді думаєш, що можеш мені погрожувати? - я відчула його гарячий подих на своїй шкірі, та водночас усвідомила, наскільки сильна прірва між нами. - У тебе є вогонь, Лісо. Я бачу це у твоїх очах. Та є одне «але», - він нахилився ближче до моєї щоки, торкаючись мого тіла. - Тобі не вистачає досвіду.

- Це лише питання часу, - від хвилювання та обурливо близького контакту мій голос звучав, наче тремтіння вітру перед бурею.

Власним тілом відчула, як губи Варіона здригнулись в посмішці.

- Одного мого бажання достатньо, щоб цей цирк з переходом закінчився. Більше ніяких істинних імператриць. І ти це знаєш, тому вдамо, що цієї розмови не було…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍