Сергій Гальченко - Схованка на далекій планеті, Сергій Гальченко

    За легендою, вони прибули з одної з далеких провінцій, придбати ельсмагадуріт в одного з найбагатших власників копалень.  Кассандра мала видати себе, за доньку заможного торгівця.

    Головне доставити віз з вантажем до схованки в лісі, де вони залишили замаскований шатл. А на ньому вже дістануться корабля.

    Трійця звірилася з  голографічною картою

   та рушила в напрямку великого маєтку, за високим парканом.

   — Хто такі? Що треба? — недоброзичливо спитав охоронець. Хоча помітно нервував, оскільки відвідувачі здались йому значно міцнішими, до того ж були вище зростом, —  Пан Бхегна вас запрошував?

   — Ні, але ми хотіли обговорити з ним купівлю партії ельсмагадуріту, — впевнено відповіла Кассандра.

   — Зараз спитаю, чи захоче він вас бачити. 

   Як вам представити?

   — Пані У Фуумпа. — відповіла Кассандра.

   Звісно мови місцевих вони не знали, а спілкуватись допомагав спеціальний прилад, який містився в кишені у дівчини. В ледь помітний навушник дівчині доходив переклад. Через маленький мікрофон її слова доходили до перекладача, а звідти вже видавалася фраза необхідною мовою. Його сконструйовано так, що співрозмовники не могли нічого помітити. Щоправда, іноді ставались прикрі помилки, коли перекладач невірно перекладав слово, або ціле речення. Виробники постійно щось вдосконалювали, та подібні помилки все одно траплялись.

   Хвилин за п'ятнадцять до охоронця підійшов слуга, та відповів, що господар згоден їх прийняти. 

    У супроводі чотирьох озброєних довжелезними шаблями охоронців, вони пройшли через сад дивних, конусоподібних дерев, на яких стрибали невідомі їм пташки, та дісталися великого будинку. Гості опинилися у просторій залі, в кінці якої на кріслі, сидів чоловік на вигляд трохи старше середнього віку.

   — Доброго дня, сеньйор  Бхегна, — якомога ввічливіше привіталася Кассандра.

   — Мої слуги, пані У Фуумпа, доповіли, що вас цікавить партія ельсмагадуріту, — перервав дівчину господар, — можемо обговорити... але звідки ви, певно не місцеві?

   Більше люб'язно, ніж з підозрою спитав господар. 

   — Так, ми сьогодні прибули до вашого міста з Тфанто. За ваші копальні в нас добре знають. 

   — Як далеко, — навіть з відтінком співчуття промовив Бхегна, — А мій компаньйон запевняв, що саме ваші копальні найкращі. Тепер зможу цьому нахабі утерти носа, — господар щиро усміхнувся.

   — Ми іншої думки, тому я зі своїми слугами дісталася сюди. А вас мені так і описували. 

   — Хто саме? — здивувався господар.

    — Одна шляхетна пані, забула її прізвище. Вона казала, що ви найрозумніший та найчесніший купець у Хвітакемба. Мені завжди імпонували такі чоловіки, як ви.

    Господар хтиво посміхнувся, погладивши себе по великому пузу. 

    — Приємно це чути від такої вродливої пані. Але давайте все ж до справи... Хоча дозвольте спочатку пригостити вас найкращим вином з мого льоху.

    — Залюбки спробую, — погодилася Кассандра.

   Бхегна щось наказав слузі, і через кілька хвилин принесли тацю з бокалами дивної рідини, блакитного кольору.

    Кассандра знала, що місцеві роблять цей напій з величезних ягід, які подібно винограду вирощують на плантаціях. А ще деякі види, цих ягід, якщо зібрати їх пізніше потрібного, викликають сон, та навіть часткову втрату пам'яті. Хоча не розуміла, як відрізняти небезпечний напій, від звичайного. 

   Тому збираючись у гості до Бхегни вони  передбачили можливі наслідки. Штучний інтелект вказав рослину, з якої зробили протиотруту. Ще на підході до міста дівчина разом з охоронцями випили по склянці гіркої та неприємної на смак та запах настоянки. 

   І зовсім виявилось недарма. Оскільки коли дівчина пригубила напій, то помітила хитру посмішку господаря. На деякий час запаморочилося у голові, та за мить все скінчилося. Господар вочевидь чекав на куди більшу реакцію. Він помітно нервував, та за щось лаяв слуг. 

    Та коли зрозумів, що підступний план, щодо таємничої красуні не подіяв, перейшов до справи.

    Доволі швидко вони узгодили ціну, а коли Кассандра поклала на стіл кошик з монетами, очі господаря радісно забігали. 

   — Ну як ми про все домовилися, то не маємо вас більше затримувати.

   — Добре, але я хотів би бачити вас у гостях сьогодні ввечері. Мій кухар приготує найкращі страви.

   — Залюбки, але я та мої супутники надто заморилися від важкої дороги.

    — Якщо так, то не маю наміру вас затримувати. З вами приємно мати справи 

   — З вами також! Сподіваюся ще побачити вас, — млосним голосом відповіла дівчина 

   — Ще трохи й він тобі б усю копальню подарував, — всміхнувся Кевін, коли вони вийшли з будинку.

   — Добре, що ми погодилися випити це пійло, — відповіла Кассандра, інакше невідомо, щоб він зробив би з нами непритомними. Це тільки на перший погляд, він такий привітний. 

   — Головне, що підписав угоду, тепер лише дістатися копальні, там нам навантажать цього, як його, у віз, і ми поїдемо звідси! 

    На щастя шлях до копальні виявився не довгим. А наглядач, побачивши підпис та печатку господаря, майже без сперечань погодився завантажити коштовне каміння. 

    Ще на виїзді з міста, увагу Кассандри привернув віз, який нібито їхав за ними. Довгий час він тримався недалеко позаду, не наздоганяв, та  й не відставав. 

    Кевін також звернув на це увагу.

    — Якісь дивні, не здається?

    — Вважаєте цей багатій зрозумів, що монети не справжні, та кинув своїх головорізів навздогін, — припустив Фірорг  який нарешті міг не ховати клішню, і був готовий до можливого кровопролиття.

    — Якби ж то, вони б вже наздоганяли  нас, та й отримали добрий розряд.

    — Може звичайні розбійники? Звісно ельсмагадуріт тут не настільки цінний, та все ж чому не розжитися.

    — Не хвилюйтеся хлопчаки, невже ви так скучили за бійками, — заспокоїла поплічників Кассандра.