Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

- Я з радістю ліг би біля тебе,- Гриша підійшов і хотів було обійняти Лесю та дівчина відступилася.- Скажи, невже я такий бридкий, що ти від мене так шарахаєшся?

- Та зовсім ні, ти симпатичний,- зізналася йому Леся,- але ми можемо бути тільки хорошими сусідами та друзями. Розумієш?

- Розумію, але ми могли б бути ще хорошими коханцями,- Гриша не зводив очей з дівчини, а потім доторкнувся рукою до її кучерявого чорного волосся і почав накручувати локон на свій палець,- а що нам заважає добре проводити час. Ти одна і я один. А секс корисний для здоров’я.

- Я подумаю над твоєю пропозицією,- Леся прибрала його руку від свого волосся,- щойно повернуся дам тобі свою відповідь. То як?

- І коли це буде?- Гриша на цей раз доторкнувся долонею до її щоки підійшовши майже в притик.

- Через два тижні. Готовий чекати?- грайливо, але несерйозно запитала вона.

- Звичайно,- відповів Гриша підігруючи дівчині,- готовий чекати не тільки два тижні, а все життя.

  А потім Гриша нахилився та поцілував Лесю у губи довгим поцілунком від якого вона не стала ухилятися. Поцілунок був приємним, але на тому все, більше ніяких емоцій він у неї не викликав.

- Ну все, на добраніч,- Лесі відійшла від нього та відчинила двері квартири.

- На добраніч кицю.

  Зачинивши за ним двері Лесі закусила губу та подумала про те, що Гриша чудова кандидатура на роль коханця. Для тимчасової інтрижки підходить ідеально. Але вона хоче чогось більшого, хоче закохатися до нестями, хоче нарешті  відчувати, хоче тремтіти, хоче палати… І взагалі, зрозуміти чи здатна вона на це, тобто кохати по-справжньому. Бо чомусь у свої двадцять три їй так і не вдалося ще пережити нічого подібного. У неї то були стосунки, і тоді вона гадала, що у неї все добре, що вона щаслива, закохана.  Але з часом як з’ясовувалося, що це зовсім не те чого б їй хотілося насправді. Романтичні, помірні стосунки виявилися для неї короткочасними. Вона сама була ініціатором розриву. Іноді думала, що це наслідки того, що вона аж занадто любить дивитися фільми про кохання де зазвичай здається, що пара зовсім не підходить один одному, що герої повні протилежності, але пристрасть, яка спалахує між ними їх зближує. Та так, що головна героїня готова втратити свідомість від одного тільки погляду. Леся то розуміла, що так буває тільки в кіно, а в реальному житті все занадто простіше, іноді вистачає вдалого спілкування…

  Вранці Леся була вже в дорозі, як і планувала. Вона ще сильніше натиснула на газ добавляючи швидкості Mini Cooper білого кольору щойно виїхала за місто. Увімкнула магнітолу намагаючись упіймати веселу мелодію, щоб підтримати свій бадьорий настрій. Він ще і як їй знадобиться, бо їхати доведеться цілий день. Звісно, вона може зупинитися в якомусь придорожньому готелі, а завтра продовжити свій шлях. Але не хоче витрачати даремно час і тому була налаштована їхати цілий день. Години через дві зателефонував Тимофій Васильович і Леся прикрутила магнітолу увімкнувши гучний зв’язок на смартфоні:

– Привіт, дідусю, – привіталася Леся. – Увечері вже буду в тебе.

– Чекаю з нетерпінням, але мені не подобається, що ти сама за кермом. Я ж казав, що пришлю за тобою машину, – голос Тимофія Васильовича був одночасно задоволеним і суворим. – Так би було менше клопоту.

– А тут абсолютно ніякого клопоту, – Леся розсміялася. – Дідусю, мені зараз в кайф сидіти за кермом. У мене навіть виникла така думка: а що, як помандрувати світом на своїй крихітці "Купер".

– Я твоїх жартів не розумію, – Тимофій Васильович залишався серйозним. – От вийдеш заміж – відразу вгамуєшся. Будеш тоді думати, як чоловікові догоджати, як за дітьми глядіти, а не як кататися світом, марнуючи свою енергію.

– Заміж я поки що не збираюся, це точно, – відповіла Леся, зупиняючись на автозаправній станції,- а про дітей мені взагалі ще рано думати. Дідусю, поговоримо, коли приїду, бо я якраз на заправці.

– Поговоримо, поговоримо, – закінчив розмову Тимофій Васильович, думаючи про заздалегідь свої побудовані плани щодо найближчого майбутнього своєї онуки…