Іржі Вінк - Святкові Вчинки, Іржі Вінк

       Тарас  повів Оленку до парку, прив’язав до лавки, зробив фото та відправив так як йому було сказано. У відповідь отримавши – «Молодець блазню, а тепер іди розважайся сам із собою… відпустиш Оленку, скажу хлопцям щоб пошматували тебе!»

       Ось так, а зранку здавалось що це найкращій день його життя, а в вечорі це вже найгірший. Побачення не відбулось тай ще й його використали як останнього дурня в дуже брудній справі. Прийшовши до дому зовсім не хотілось ніским розмовляти, тому одразу пішов до кімнати тай ліг спати. Ніч та наступний день були важкими для хлопця, потрібно було спокутувати те що наробив. Тай тепер буде постійний пресинг від хлопців Оленки за тещо він наробив. Так він це робив за наказами Ілони але ж хто в цьому буде розбиратись.

***

    Тарасе, прокидайся Тарасе… - Крізь сон пробивався голос матері.

Синку ти вже запізнюєшся до школи. – Говорила вона, нарешті добудившись сина. Так мамо встаю. – Відповів він. Та почав підійматись.

     Не спішно зібравшись та поснідавши, не зважаючи на те що зовсім запізнюється, хлопець вийшов з дому та відправився до школу.

      Мати збентежено наглядала за ним у вікно та й не розуміла що відбувається з сином, він вже місяць ходить у депресивному стані. Невже якась дівчина розбила серце дитині, а він навіть не хоче поговорити з батьками про це. Це жахливо… Синку як же тобі допомогти. – Думала мати кожен раз як дивилась в слід Тарасові.

       Хлопець з того самого страшного для себе дня та вечора, запізнювався до школи та йшов через парк, лісову зону, щоб трохи налаштуватись на події та як найпізніше або взагалі не дійти до школи. Найкращим варіантом звісно був не піти а зависнути десь в лісовій частині парку. Звісно не в будь-яку погоду це можливо було, але ще трохи та й на погоду Тарас не зважатиме більше. Постійний булінг від старшокласників трохи по троху але вже почав приближатись до фізичної розправи за скоене  місяць тому. Вже відчувалось як друзі Олени готують йому «сюрприз» на свята. Тому на передодні святкового дня, в останній день перед святковими канікулами, Тарас вирішив зависнути в лісовій зоні. Заготувавши термос із гарячим чаєм та ковдру звечора, він направився до запрошеної хатинки що стояла в глибині парку.

      Діставшись хатинки, хлопець розпалив багаття з досок та сухостою що лежали в кутку залишені невідомими людьми,  з літа, розклав ковдру та невеликий провіант.

      Розпалене багаття швидко заповнило теплом маленьке приміщення де знаходився хлопець. Смачно перекусивши та випивши гарячого чаю, окутаний теплом багаття, він почав клонитись до сну і в певний момент вирубився.

     Прокинувшись від того, що кімнату зі свистом продував вітерець, Тарас зрозумів що проспав майже весь день. Багаття погасло, та в будиночку стало дуже холодно тай в темноті було трохи моторошно. Гарячого чаю вже не було в термосі, зігріватись більше не має чим. Хлопець розумів що потрібно вже збиратись до дому, мабуть було вже пізно. Годинник якимось чином зупинився а телефон розряджений. Мабуть батьки вже там лютують, і навіть шукаючи, дізнались що майже нехожу в школу, о це буде. – Промайнуло в його голові.

      Почавши збиратись, хлопець раптом почув якесь поскрипування супроводжуване чимось схожим на кроки, досить великих розмірів істоти. Згодом з’явилось нелюдське сопіння, яке наближалось дуже швидко  до кімнатки де знаходився Тарас. Він зробив припущення що це звір і намагався швидко взяти речі щоб сховатись а потім втекти. Але щось велике його схопило ззаду за одяг… Хлопець відчував дуже великий жах, та подих істоти який мав запах тухлятини. Розмір того хто його схопив був надзвичайно великий для людини.  Істота одразу схопила ковдру та видрала з його рук кинувши її на землю. Тарас розгледів руку з довгими та товстими пальцями, вони були темного кольору та з рідкою волохатістю. А ще, в нього були гострі пазурі як у звіра. Хлопець оціпенів від жаху. Здавалось що от от сердце випригне з його тіла. Аж раптом істота буквально зірвала його верхній одяг, та кинула хлопця на ковдру. В повітрі почувся свист риски, та в ту ж мить вона опинилась на спині хлопця.

Ти зробив жахливий вчинок заради своїй вигоди та задоволення та ще й уникав покарання за це. Вимовила істота, жахливим, хриплим та жорстким, наводячи жах голосом. – За це ти отримаєш десять ударів та рік виправного терміну.

        Час ударів тягнувся для хлопця  неймовірно довго, удари були на стільки сильними що здавалось лопнула шкіра і йде кров. Тарасу хотілось кричати як тільки можна сильніше, але істота одразу, наче передбачивши це вставила якесь ганчір’я в рот, щоб не можна було закричати.

        Спина розривалась від болю, було таке відчуття що все горить. Підійматись було  водночас  боляче  і страшно, здавалось що істота досі тут. Нарешті зібравшись силами та духом Тарас піднявся та надягнув светр і куртку потім оглянувся, навколо нікого не було. Він швидко зібрав речі та вибіг з маленького будиночка. Біг аж до самого дому не озираючись назад. Увійшовши додому зрозумів що всі вже сплять. Тай тихенько прокрався до ванної кімнати вимився та пішов до спальні.

       В цю ніч Тарас не зімкнув очей, просидів обнімаючи подушку тому що на спині лежати не міг від болю. Зранку заліз в рюкзак дістати ковдру та термос, знайшов там три шоколадні конфетки із знаком який був дуже для нього знайомий. Деякий час дивившись на цей знак він згадав про конверт який отримав місяць тому, в той самий день коли відбулась злощасна подія.