Tetiana Bila - Дельфін, Tetiana Bila

- Я нічого не пам’ятаю, - промовила дівчина, нарешті огледівшись. - Ой, що це?

До неї приплив дельфін.

Роксоляна продовжила лежати на берегу, який омивався зеленими хвилями, дивлячись на все знизу, але змогла повернути голову на бік.

- Ти теж бачиш хвилі зеленими? - жартома, промовила Роксоляна, не сподіваючись отримати відповідь.

- Так, я бачу їх такими, як бачиш їх ти, - пояснив Дельфін.

- Дивно. Все дивно. Чому ти розмовляєш? Чому ти бачиш їх такими? Та чому ти взагалі можеш бачити ці хвилі так, як як? Звідки ти знаєш, як я їх бачу?

- Не зважай. Пішли гратися. Заходь у воду. Тобі сподобається, - запропонував дельфін.

- Добре. Якщо ти такий.. “розумний”, що вмієш говорити, тоді як тебе звуть?

- Назар.

- А я думала Дельфі, як дельфін. Зараз встану та зайду у воду. Але я не можу. Я не відчуваю свого тіла. І тебе бачу під кутом.

- Я можу допомогти. Рівень води підніметься - і ти опинешся у воді.

- Я втоплюся. Не треба. І як ти це зробиш? - лежачи на піску, захвилювалася Роксоляна, але змогла повернути повністю на бік.

- Бачиш, ти вже можеш повертати усе тіло.

- Дійсно. Але встати не зможу. І грести руками-ногами теж не зможу, тоді як я буду плисти?

- Я допоможу тобі триматися на воді. І не втопитися.

Вода почала підніматися, затоплюючи берег, на якому лежала Роксоляна.

- Повернись на спину та тримайся за мене.

- Не можу. Що ти робиш? Як таке можливо?

Дельфін підхопив дівчину та поніс у море.

- Ти мене втопити захотів! - обурилася Роксоляна, але відчула, як плавник дельфіна тримає її, не даючи їй захлиснутися водою. - Як це ти робиш? Ти ж лише дельфін? Як ти можеш мене тримати, ніби рукою? Ти чарівний?

- Я - автор твого світу.

- Мені подобається цей світ. І з тобою так добре. А ти можеш мене повернути на берег?

- Так. Звісно.

І рівень води зменшився.

Роксоляна та дельфін опинилися на березі.

- Ти ж загинеш на березі, розхвилювалася дівчина.

- Ти забула? Я - автор твого світу.

І дельфін поповз своїми плавника по піску, повертаючись до води.

- Це неможливо!..

- Можливо усе.

- Можливо. Але я досі не можу нормально рухати руками та ногами.

- Але ж ти зуміла повернутися на бік. Спробуй порухати руками та ногами.

Роксоляна напряглася.

- Я втомилася. Я хочу спати.

- Добре, поспи.

- Але спочатку я хочу побачити русалок.

- Добре: ось вони.

Воду заполонили русалки.

Чоловіки та жінки з хвостами та довгим волоссям плавали біля берега.

Роксоляна подивилася на це та заснула міцним сном.

- Микитович! Нейронні зв’язки починають подовжуватися прямо на очах! Це неможливо! - покликав Назар свого колегу, який вже забув про свою пацієнтку за чашечкою чая.

- Це ж добре! - спохватилася мати та підбігла до моніторів.

- Так. Звісно. Це дуже добре. Лікування дає результати. А ти, Назаре, молодець!

- Думаю, треба цілодобово вести цю дівчину. Так швидше буде результат, - запропонував Назар.

- Ось і веди. Усипляй її тоді, коли сам спати хочеш, чи засинай, коли вона засинає. Забудь про своїх батьків на деякий час, почни жити у лабораторії, - запропонував Іван.

- Я можу сидіти тут, коли не на роботі, - промовила мати Роксоляни.

- У цьому немає необхідності! - в один голос проговорили Назар з Іваном Микитовичем.

- Ну, ви… знайте, що на мене можна покластися, - пообіцяла Валентина.

- Добре, - знову одночасно відповіли ці двоє…

Отже, Назар залишився жити у цій лабораторії, ведучи свою Роксоляну через свій вигаданий комп’ютерний світ, який корегувався бажаннями дівчини.

Через місяць, коли вже у своїй цифровій підсвідомості Роксоляна повноцінно бігала, стрибала та плавала, вчені вирішили її повернути у реальність, щоб перевірити її фізичний стан не через цифрові датчики та параметри, а даючи дівчині самій зробити свої власні рухи наяву.

- Роксоляна, - звернувся до неї дельфін. - Я буду тебе пробуджувати, щоб ти сама спробувала своє реальне тіло.

- Що? Мій свій - нереальний?

- Так. Він створений для того, щоб відновити твої нейронні зв’язки. Ти, ніби-то, їх вже відновила. Треба перевірити результат нашого з тобою експерименту, який являвся єдиною можливою спробою твого лікування.

- Так тебе не існує?