Кетрін Сі - На смак, як кохання , Кетрін Сі

— Олівер. — відповідає так, ніби в нього це питає кожний другий клієнт. 

— Дякую. 

Відчиняю меню й роблю вигляд, що уважно вивчаю його. 

— Що ти в біса робиш? — майже пошепки.

— Допомогаю тобі з коханням. 

— Яке до біса кохання? — дивлюся на Кіру. — Ми були п'яні й це був лише секс на одну ніч. 

— Звичайно.

 

На якийсь час Кіра вгамувалася, але коли нам принесли їжу, вона почала черговий концерт.

— Хто, це готував? — питає в офіціанта.

— Наш шеф-кухар, міс. Щось не так? 

— Так. Покличте його сюди! 

— Та що ти робиш? — пошепки. 

— Що саме вам не подобається? 

— Я буду говорити лише з кухарем. — схрещує руки на грудях. 

— Зачекайте декілька хвилин. 

Офіціант відходить від столика й я кидаю на Кіру злий погляд. 

— Що? — розводить руками.

— Ти хвора? Навіщо ти лізеш у це? 

— Потім подякуєш мені, подруго! — махаю головою. 

— Кіро, ти точно хвора. Я тобі сказала, що то був лише секс на ніч! — підводжуся, залишаю гроші за вечерю й розвертаюся.

— Це шеф-кухар, — позаду нас стоїть Олівер та офіціант. 

Зелені очі Олівера прикуті до мене. Він впізнав мене. 

— Чорт, — оминаю чоловіка й прямую до виходу. 

Чоловік точно чув, як я сказала про секс на одну ніч. Тепер мені ніяково, хоча це правда. 

— Стейсі, — наздоганяє мене біля машини. — Ти навіть не скуштувала, те що я приготував. 

— Немає апетиту. 

Навіщо він наздогнав мене, ще й ім'я моє назвав. 

— Якщо, це через мене…

— Ні, — перериваю його речення. — Ти тут ні до чого… це все Кіра, моя подруга. 

— Зрозуміло, — що ж, зблизька він точно гарний. 

Тоді я була досить п'яна, мені було байдуже яка в нього зовнішність, але зараз я точно можу сказати, що він красунчик. 

— Тоді, я піду. — розблокувала двері своєї машини. 

— Якщо буде апетит, то приїжджай. — посміхається.

— У вас тут черга на тижні вперед, тож не вийде.

— Скажи, що ти до Олівера Ліна й тоді, для тебе точно знайдуть місце, в будь-який день. 

— Гхм.. гаразд, — ніяково посміхаюся.

— Гарного вечора. 

— І тобі, Олівере. 

Сідаю за кермо і, виїжджаю з парковки ресторану. Кіра нехай сама добирається назад додому. 

 

Опинитися вдома у м'якому ліжку, після важкого дня — це точно райська насолода. На додачу в мене є пляшка червоного напівсолодкого вина, що я привезла з Іспанії. Поїздка до Іспанії — це була моя винагорода за рік сумлінної праці. Оскільки я малюю ілюстрації для коміксів на замовлення, то я можу працювати навіть з ліжка. Великий плюс у роботі онлайн — я можу працювати з будь-якої точки світу. Але цілий місяць у Іспанії я належала самій собі. Ми з Олівером провели ніч якраз, перед моїм літаком до Іспанії. Летіти п'яною у літаку не найкраща ідея, — я тричі блювала в туалеті. Мурашки по шкірі від однієї згадки. 

Човгаючи ногами по підлозі, я дійшла до кухні за штопором, щоб відкрити вино й випити кілька келихів перед сном. Проте, після п'яти хвилинних пошуків, мене чекало жахливе розчарування, — у мене немає штопору. Я напевно забула його на старій квартирі. Випити я хочу, тож доведеться піти у магазин й купити штопор, а ще, шоколадні пончики. Обожнюю їх. Накинувши на себе більш-менш пристойний, та теплий одяг, я вийшла з квартири, обіймаючи пляшку вина. Їхати на ліфті я не хотіла, тому спустилася пішки. Опинившись на вулиці я відчула свіжість. Нещодавно був дощ, асфальт досі вологий. Озираючись довкола, я розумію, що під нічним небом місто перетворюється на казкову сцену, де кожна вулиця стає актором у великому драматичному виставі. Коли ти виходиш з будинку, тебе зустрічає запах дощу, що щедро обволікає кожен куток вулиці. Відблиски вогнів міста танцюють на поверхнях рідних вулиць, неначе сяйво свічок на святковому столі. 

Звуки нічного міста - це симфонія шепоту вітру та сміху далеких гучних голосів, яка сповиває тебе ніжною обіймою. Піднімаючись в повітря, окутаному вогнями вулиць, ти відчуваєш дотик міста до своєї душі, як спогад про вечірні прогулянки давньою порою. Навчаючись у школі я частенько збігала з будинку заради нічних прогулянок. Найкращі роки тоді були. 

Прямуючи пустою вулицею я відчуваю спокій. Це безпечний район, тут постійно їздить поліція, тож ніхто не наважується тут грабувати чи вбивати когось. 

— … та він п'яний!.. ахах..  давайте, бийте його! 

Що за чортівня? Це дуже нерозумно йти на ці звуки, але я ніколи не могла сказати, що я занадто розумна. 

Троє чоловіків стоять над кимось й сміються. Дістаю мобільний й імітую набір номера поліції. 

— В районі нових будинків відбувається бійка, — озираються на мене і, я помічаю Олівера, що лежить на асфальті. — Троє на одного. 

Досить наївно думати, що вони повірять в те, що я телефоную копам й кажу не адресу, а орієнтир на нові будинки. Навіть не маю уявлення, що це за вулиця. 

— Заберіть у неї телефон! — один з тих трьох. 

Та все ж таки, вони виявляються не надто розумними й ведуться на мою брехню. 

— Чекаю. — ховаю телефон. — А-ну стояти! 

Розбиваю свою пляшку вина об дерево, рідина та купа уламків пляшки, розлітаються довкола. Солодкий аромат вина засмучує мене. Це мало бути смачне вино. Навіть не знаю, навіщо взяла його з собою.

— Поліція буде тут за три хвилини, тож у вас є можливість втекти, або ж.. потрапити за грати! — наставляю на них гостру частину від розбитої пляшки. 

Олівер повільно підводиться на ноги. 

— От сучка, — оминають мене й зникають у пітьмі міста. 

— Ти як? — підходжу до Олівера, в нього йде кров з носа. 

— Ти врятувала мене.

— Ти що тут робиш? — закидаю його руку на своє плече, тим самим допомагаю йому триматися на ногах. 

— Я йшов з вечірки друга додому, а на мене напали якісь придурки.

— То он чому ти такий п'яний. Де твій будинок?